Природне безробіття має два важливі аспекти: по-перше, цей термін не означає, що економіка завжди функціонує при природному рівні безробіття і тим самим реалізує свій виробничий потенціал, а по-друге, природний рівень безробіття не є постійним, піддававшися частому перегляду унаслідок інституційних змін.
В даний час за норму приймається рівень природного безробіття в 1,5-3%. В той же час для Росси взагалі не можна встановити який-небудь допустимий, прийнятний рівень безробіття і, перш за все, через низький рівень життя населення, коли неможливість трудовлаштування або відхід з роботи різко понизить доходи.
Незайнятість в межах природного безробіття обов'язково вимагає частини ресурсів суспільства на посібники з безробіття, організацію бірж праці, перепідготовку, проведення і фінансування суспільних робіт, розробку і реалізацію програм соціальної підтримки різних груп безробітних і т.д. В умовах економічної і політичної нестабільності в суспільстві політика зайнятості повинна бути направлена на те, щоб не допустити масового безробіття, і одним з головних аспектів цієї політики винне стати формування ефективного ринку праці. [№12, 345-348ст.]
Циклічність розвитку економіки, періодичне повторення економічних криз породжують у суспільстві такі негативні явища, як безробіття та інфляцію, що суттєво впливають на становище членів суспільства, зумовлюють гострі соціальні проблеми.
Безробіття тісно пов'язане із зайнятістю. У сучасному суспільстві громадяни мають право на працю, що декларується конституціями майже усіх країн світу. Кожна особа має право вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, примусова праця забороняється. Реалізація права на працю пов'язана із зайнятістю. Це діяльність осіб, спрямована на задоволення особистих та суспільних потреб через одержання від неї доходу, яка суворо регламентується законодавством. В Україні правові норми у сфері зайнятості встановлені у Конституції, Законі «Про зайнятість населення» та інших законодавчих і нормативних актах.
Зайнятість пов'язана з такими поняттями, як працездатне та непрацездатне населення, економічно активне населення і безробіття. Усе населення будь-якої країни поділяється на працездатне і непрацездатне. До працездатних належать особи певної вікової групи, що не мають протипоказань до участі у трудовій діяльності, незалежно від того, беруть вони участь у суспільному виробництві чи ні. Склад працездатного населення визначається у кожній країні законодавством. В Україні це чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки віком від 16 до 55 років. До нього не належать особи, які мають фізичні чи інші вади, що виключають можливість участі у праці. Це непрацюючі інваліди першої та другої груп, та непрацюючі особи, які одержують пенсію на пільгових умовах. Оскільки не всі працездатні займаються трудовою діяльністю, виділяють економічно активне і економічно неактивне населення. До складу економічно неактивного населення входять такі групи:
1) учні, студенти і курсанти, що навчаються стаціонарно в навчальних закладах;
2) пенсіонери;
3) особи, зайняті веденням домашнього господарства, в т. ч. ті, хто здійснює догляд за дітьми та хворими;
4) ті, хто втратив надію на роботу і перестав її шукати;
5) особи, яким немає необхідності працювати (незалежно від джерела їх доходу).
Економічно активне населення (у західній економічній літературі нерідко використовується термін «робоча сила») — це та частина працездатного населення, яка пропонує свою здатність до праці для виробництва товарів та послуг (табл. 11). Вона включає осіб, що зайняті в економіці, та тих, хто не має роботи в даний момент, але бажає її отримати, тобто шукає роботу. До цієї категорії належать усі наймані працівники, що мають роботу, зайняті власною справою та військовослужбовці. Це — зайняте населення. Другу групу складають працездатні особи, які не мають роботи або заняття, що приносять доход, шукають роботу і готові до неї приступити та навчаються за направленням служби зайнятості.
Основу економічно активного населення становить зайняте населення. Саме воно здійснює економічну діяльність, створює товари та послуги. Залежно від статусу у системі трудових відносин у складі зайнятого населення виділяють дві групи: ті, які працюють за наймом і ті, які самостійно забезпечують себе роботою. В Україні серед зайнятого населення у 2001 р. працюючі за наймом складали понад 90 %. Серед працюючих не за наймом майже 4/5 складали самозайняті.
Другою складовою економічно активного населення є безробіття. Це таке соціально-економічне явище, коли працездатне населення не може знайти роботу. Відповідно до методології Міжнародної організації праці, безробітними вважаються особи у віці від 15 до 70 років, які не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи. Частку безробітних визначають як різницю між; кількістю економічно активного та кількістю зайнятого населення. Облік безробітних здійснюється шляхом обстеження домогосподарств, реєстрації безробітних або обліку виплат по безробіттю. У більшості країн, в т.ч. і в Україні, до безробітних відносять осіб, зареєстрованих у державних органах зайнятості як таких, що шукають роботу і в даний момент її не мають. У нашій країні, згідно із законодавством, статус безробітного з визначенням права на допомогу по безробіттю надається на восьмий день після реєстрації громадянина у центрі зайнятості як такого, який шукає роботу. Громадяни, які були звільнені за ініціативою адміністрації у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією підприємства або скороченням штату, щоб не втратити гарантії щодо соціального захисту, повинні зареєструватись у службі зайнятості протягом 7 днів з моменту звільнення.
Безробіття має складну структуру. Воно включає тих, хто втратив роботу в результаті звільнення; тих, хто добровільно залишив роботу; осіб, які прийшли на ринок праці після тривалої перерви у роботі, та тих, хто вперше вийшов на ринок праці. Визначається як загальна кількість безробітних, так і рівень безробіття, яке є відношенням кількості зареєстрованих безробітних або виявлених у процесі обстеження безробітних до економічно активного населення. Так, в Україні у 2001 р. безробітних було 2,5 млн, а економічно активного населення — 21,3 млн осіб. Рівень безробіття склав 11,8 % (2,5 : 21,3 х 100). Цей показник називають ще нормою безробіття.
Щодо суті та причин безробіття серед економістів немає єдиного підходу. Марксистська економічна теорія пов'язує безробіття з процесами нагромадження капіталу, що супроводжується відносним скороченням потреби у робочій силі, у результаті чого частина працездатного населення не може застосувати свою робочу силу.
Класична політична економія не вбачала у безробітті серйозної економічної проблеми, її представники виходили з того, що безробіття є тимчасовим явищем, пов'язаним із рівнем заробітної плати. Останню вони вважали гнучкою, що автоматично урівноважувала попит на працю з її пропозицією. Якщо заробітна плата була високою, що призводило до появи безробіття, то конкуренція між безробітними на ринку праці спричинювала її зниження до рівня, коли на ринку праці встановлювалась рівновага і забезпечувалася повна зайнятість.
Однак криза 1929—1933 pp. зумовила новий підхід до трактування причини безробіття, започаткований Д. Кейнсом і його послідовниками. Вони вважали, що безробіття — не тимчасове явище. І пов'язане воно, в кінцевому підсумку, з обмеженістю сукупного попиту. Наймані робітники успішно протистоять зниженню грошової заробітної плати, бо безробітні з різних причин не мають змоги активно впливати на її рівень, зумовлений колективними договорами. До того ж зниження заробітної плати означає зменшення доходів працюючих, що зрештою, зменшує сукупний попит і призводить до скорочення обсягів виробництва, а отже, збільшує безробіття. Тому впливати на безробіття можна лише через сукупний попит, його регулювання. Але це, як показала практика, не розв'язуючи проблеми безробіття, призводить до інфляції.
Тому, починаючи з 80-х років минулого століття, такий підхід був підданий критиці і виникла нова трактовка суті і причин безробіття. Прибічники її виходять з того, що неможливо забезпечити абсолютно повну зайнятість. У зв'язку з цим вводиться поняття природного безробіття, або природної норми безробіття. До нього включається так зване фрикційне та структурне безробіття. Фрикційне безробіття зумовлене переходом з однієї роботи на іншу або пошуком нової роботи. Тобто, це безробіття під час пошуку роботи. Його вважають рівним кількості вакансій з тих самих професій на місцевому ринку праці. Таке безробіття неминуче.
Структурне безробіття — це безробіття, при якому є вільні робочі місця, але вони не можуть бути зайняті безробітними через невідповідність їх кваліфікації вакантним робочим місцям. Така невідповідність, насамперед, зумовлюється структурними змінами в економіці.
Отже, фрикційне та структурне безробіття і утворюють те, що засновник монетаризму Мілтон Фрідмен назвав природним безробіттям. Сам термін невдалий, бо складається враження, що це безробіття зумовлене силами природи, тоді як його причини — соціально-економічні. Деякі економісти пропонують назвати його неінфляцій-ним рівнем безробіття. Таке безробіття, на думку неокласиків, не можна усунути жодними засобами. До того ж воно відіграє в економіці позитивну роль, бо, по-перше, є резервом готової робочої сили у випадку зростання попиту на неї, а, по-друге, служить стимулом підтримання трудової дисципліни і чинником стримування підвищення заробітної плати.