Фермери і плантатори. Не дивлячись на значний розвиток промисловості, США у першій половині XIX ст. залишалися переважно аграрною країною. Швидке зростання промисловості, міського населення, залізничне будівництво (все це викликало стійкий попит на продукцію сільського господарства) визначило галузеву спеціалізацію. Північ і Центр перетворилися на житницю США. Виробництво пшениці з 1840 по 1860 рр. потроїлося. Фермери стали серйозною політичною силою країни.
Інший тип економіки панував на плантаторському Півдні. До промислового перевороту в Англії не було такого товару, який би стимулював розширене відтворення господарства на Півдні США. Промисловий переворот і розвиток англійської бавовняної промисловості у корені змінило ситуацію. Господарство американського Півдня отримало монокультуру – виробництво бавовни, а все необхідне для цього (техніка, меблі, одяг та ін.) став поставляти ринок. За першу половину XIX ст. виробництво бавовни зросло у 23 рази, а кількість чорних рабів – втричі (з одного до трьох мільйонів чоловік). Оскільки рабовласницьке господарство, незалежно від часу свого існування, може мати тільки екстенсивний характер (плантатори не застосовували добрив і хижацьке використання землі приводило до її повсюдного виснаження), для нього було потрібне безперервне збільшення посівних площ і числа рабів.
Проблема відтворення робочої сили, не дивлячись на офіційну заборону работоргівлі, ще якось вирішувалася: деякі старі рабовласницькі штати (Віргінія, Мериленд), де грунт був вже дуже виснажений, стали спеціалізуватися на «виробництві» рабів для інших південних штатів США. Значно складніше йшла справа з розширенням посівних площ під бавовну. На Заході США знаходилися великі масиви незайнятих родючих земель. Саме на ці землі спрямувалися і плантатори з Півдня і фермери з Півночі. До середини XIX ст. гостра проблема Заходу – рабовласницькі плантації або вільні фермерські господарства – стала однією з основних соціально-економічних суперечностей у країні.
Економічні наслідки Громадянської війни. Центральним пунктом американського соціально-політичного життя стала відміна рабства (аболіціонізм). При створенні майже кожного нового американського штату (бути йому рабовласницьким або вільним?) відбувалися озброєні зіткнення між фермерами і плантаторами. В середині XIX ст. крупна промислова буржуазія Півночі, до певного моменту що мирно співіснувала з південними плантаторами, різко виступила за відміну рабства. Розвиток капіталістичного господарства вимагав збільшення місткості внутрішнього ринку, зокрема, ринку робочої сили, що було несумісне з рабовласництвом.
Непримиренні суперечності між Північчю і Півднем врешті-решт привели до Громадянської війни в США (1861 – 1865 рр.), що закінчилася повною перемогою Півночі. Громадянська війна привела до здійснення ряду важливих демократичних перетворень, які остаточно знищили всі перепони на шляху до швидкого розвитку капіталізму у країні. Переміг «американський шлях» розвитку капіталізму у сільському господарстві – панування на землі фермерів – без феодалів і поміщицького землеволодіння. У 1962 р. був виданий «гомстед-акт», що давав будь-якому громадянинові право придбати ділянку землі розміром до 160 акрів (близько 65 га) із сплатою 10 дол. спеціального збору. Після 5-річного користування за умовою особистої її обробки, земля переходила в повну власність фермера. За 20 років після видання цього акту у руки американських фермерів перейшло практично безкоштовно 45 млн. акрів родючої землі.
Після громадянської війни американська промисловість, що отримала ємкий внутрішній ринок, зробила дуже великий крок вперед. До 70 рр. XIX ст. промисловість США вийшла на друге місце у світі (після Англії). Жодна країна ще не знала таких бурхливих темпів промислового розвитку, які показали США після Громадянської війни і, перш за все, в області машинобудування. Американська промисловість стала цілком самостійною. Верстатний парк країни піддався серйозній реконструкції, з'явилися перші фрезерний і револьверний верстати, а також оригінальні конструкції строгальних, шліфувальних і інших металоріжучих верстатів. Розвиток верстатобудування дозволив виготовляти у масових (недосяжних для Європи) масштабах різні побутові машини (швейні машинки Зінгера виготовлялися вже сотнями тисяч). Після Віденської усесвітньої виставки 1873 р. світу стало ясно, що США вже перевершують Англію у промислово-технічному суперництві. У 1880 р. вартість валової продукції промисловості США у 2,5 рази перевищила вартість сільськогосподарської продукції.
6.6. Розвиток пізньої класичної політичної економіки в
Англії, Франції та США
В економічній теорії пізнього етапу класичної політекономії формуються три напрямки: реформізм (Ж. Сісмонді, П. Прудон), що зосереджує увагу на вивченні суперечностей суспільства і пошуках шляхів та методів реформування капіталізму; прагматизм (Т. Мальтус, Ж.Б. Сей, Дж. Міль), що продовжує традицію дослідження способів збагачення економічних суб’єктів на основі аналізу конкретних економічних механізмів; апологетизм (Н. Сеніор, Ф. Бастіа, Г. Кері), що змальовує існуюче суспільство як гармонічний розвиток економічних інтересів суб’єктів господарювання. Методологічною базою досліджень виступають суб’єктивізм, зачатки граничного і факторного аналізу.
Ідеї реформізму в пізній класичній політекономії. Жан Шарль Леонард де Сісмонді (1773 – 1842) – французький історик і економіст. Основний твір – “Нові започаткування політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення” (1819 р.). Ж. Сісмонді вважає політичну економію наукою про удосконалення суспільного механізму управління багатством. Вихідним пунктом його аналізу виступають виробництво і потреби окремої людини, закономірності розвитку яких переносяться на суспільство. За думкою економіста, вартість визначається як витрати необхідного часу на створення товару за середніх умов виробництва. Розрізняє три види доходів: заробітна плата – вартість праці робітника. На її величіну пливає нагромадження капіталу і зростання народонаселення. Прибуток – доход підприємця, відрахування з продукту праці робітника. „Прибуток підприємця становить часто не що інше, як пограбування робітників, котрих він використовує”. Рента – дар землі. Виступає з критикою Д. Рікардо відносно його тези про те, що гірші землі ренти не дають. Під капіталом Ж. Сісмонді розуміє виробничий запас, частину багатства, що приносить прибуток. Виділяє основний і оборотний капітал.
На думку економіста річний продукт нації складається з маси споживчих товарів. Оскільки майже всі доходи витрачаються на споживання, то для реалізації річного продукту необхідно, щоб обсяг виробництва повністю відповідав доходам суспільства. Якщо виробництво перевищує доход, то продукт не буде повністю реалізованим. На основі аналізу реальних умов господарювання причинами неповної реалізації річного продукту Ж. Сісмонді називає:
1. Низьку купівельну спроможність робітників внаслідок:
- хронічного перевищення пропозиції праці над її попитом, як результату дії законів природного розмноження, що дозволяє утримувати заробітну плату на низькому рівні;
- наявності безробітних, що дає можливість наймати їх за меншу плату і тим самим знижує середню заробітну плату працюючих;
- функціонування машин, які витісняють робітників з виробництва і, тим самим, знижують їх доходи.
2. Зниження споживчого попиту підприємців внаслідок того, що останні:
- купують здебільшого предмети розкоші за високими цінами;
- накопичують частину своїх доходів, які можна було б направити на споживання.
3. Зростання маси вироблених товарів внаслідок:
- зростання продуктивності праці за рахунок використання машин;
- прагнення підприємців виробляти більше для зростання своїх доходів.
Одночасно з аналізом цих об’єктивних причин неповної реалізації річного продукту Ж. Сісмонді як вихід з такої ситуації пропонує: проведення державою спеціальних реформ: введення соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців, скорочення робочого дня, встановлення мінімуму заробітної плати, розробка заходів щодо участі робітників у прибутках підприємства; недопущення концентрації багатства в руках окремих осіб шляхом відродження дрібної земельної власності, системи ремісницьких цехів, кустарного виробництва; експорт товарів, що виробляються в більш розвинутих країнах, у менш розвинуті.
П’єр Жозеф Прудон (1809 – 1865) – французький публіцист, економіст і соціолог, засновник анархізму. Основний твір – “Система економічних суперечностей, або Філософія жебрацтва” (1846 р.). П. Прудон вводить до економічного аналізу елементи методу діалектики, заснованої на теорії суперечностей Гегеля. На основі даного методу викладає систему економічних категорій, виділяючи в кожній з них “погану” і “хорошу” сторони, які суперечать одна одній. Завданням політичної економії вважає розробку заходів, що усувають все “погане” і залишають “хороше”, і, тим самим, задають економічній системі діалектичний рух. Економіст вважає, що вартість складається з двох частин: мінової – пов’язаної з потребами людини, що породжують рідкість і обмін; споживчої – пов’язаної з достатком. Між даними частинами існує суперечність, яку розв’язує “конституйована вартість” (синтетична пропорція) – синтез мінової і споживчої вартості, що виражається в годинах робочого часу. Для подолання труднощів товарного виробництва (затоварювання) потрібно кожний товар наділити конституйованою вартістю, гарантувати його реалізацію. Таким чином П. Прудон намагається усунути суперечності між товаром і грошима, надавши самому товару властивостей, притаманним грошам.