Автор виділяє процент як одну з форм експлуататорського доходу. Під рентою розуміє доход, який привласнюється землевласником і який виходить з різної родючості землі.
На думку П. Прудона, в основі суспільних відносин лежить вартість, яка не може сама по собі відтворюватись і існує лише завдяки насильству та обману. “Власність – це крадіжка”. Тому власність у суспільстві повинна бути знищеною, і основою останнього має стати індивідуальне володіння, засноване на особистій праці, з якого власність не може виникнути. “Індивідуальне володіння є необхідною умовою соціального життя, в той час коли власність вбиває життя”. Для формування системи індивідуального володіння необхідно: створити “прогресивну асоціацію” і розформувати значну власність; встановити безгрошовий обіг шляхом створення “народного банку”, який буде видавати виробникам “робочі посвідчення”; знищити процент як форму доходу завдяки введенню безплатного кредиту.
Прагматизм пізньої класики. Томас Роберт Мальтус (1766 – 1834) – священик, професор сучасної історії і політекономії коледжу Ост-Індської компанії. Основні твори – “Дослід про закон народонаселення” (1798 р.), “Започаткування політичної економії” (1820 р.). Проводячи дослідження, Т. Мальтус зводить економічні закономірності до природної основи. Першочерговість впливу на економіку природних факторів пояснює обмеженістю ресурсів та межами удосконалення самої людини.
Теорія народонаселення. За статистичними даними встановив, що населення збільшується вдвічі приблизно кожні 25 років. Робить припущення, що при умовах необмеженості ресурсів для забезпечення умов життя населення його чисельність могла б збільшуватись в геометричній прогресії. Порівнює таку можливу тенденцію розвитку народонаселення з наявними ресурсами і робить висновки: площа землі, придатної для сільського господарства, обмежена; різні ділянки мають неоднакову родючість, і по мірі розширення посівних площ в обіг залучаються все гірші землі; урожайність сільськогосподарських культур залежить не лише від праці, але і від природної родючості землі, тому збільшення витрат праці для обробки деякої ділянки землі не призведе до збільшення урожайності в тій же пропорції. Отже, кількість продуктів, які людина може отримати від землі, збільшується лише в арифметичній прогресії. Звідси – людство стоїть на порозі вимирання, проте існують шляхи виходу з такої ситуації. Ці шляхи він об’єднує у дві групи: По-перше, природні: війни, епідемії, жебрацтво як божа кара за гріховність; по-друге, суспільні: статеве утримання, пізні шлюби і відмова від шлюбу, удівство. Т. Мальтус у своїх працях намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення.
Теорія вартості і доходів. Вартість розглядає як суму витрат виробництва і прибутку на авансований капітал. Прибуток є надлишком над працею, витраченою на виробництво товару. Т. Мальтус виділяє номінальну (грошову) та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це сума отриманих робітником грошей, а реальна – сукупність необхідних засобів існування робітника, яку він може придбати на свою номінальну заробітну плату. Земельна рента. Основою виробництва продуктів споживання для населення, яке збільшується, є наявність земельних ресурсів, родючість землі та продуктивність праці у сільському господарстві. Оскільки кількість земельних ділянок з достатнім рівнем родючості ґрунту є лімитірованою, то через збільшення кількості народонаселення у господарський оборот вимушено включають землі з низьким рівнем віддачі. Різниця у прибутках, коли за неоднакової родючості земель вкладено однакові капітали, але отримано неоднакову кількість продукту, є основою ренти на користь власника більш родючої землі.
Теорія відтворення. Сукупні доходи суспільства повинні дорівнювати сумі витрат факторів виробництва. Доки інвестиції покривають різницю між доходами і витратами, реалізація продукту повна. Якщо збереження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується зниженням попиту, цін, прибутків і, як наслідок, – тимчасовою зупинкою виробництва. Остання буде мати місце доти, доки у виробників не з’явиться стимул у вигляді зростання прибутку. Це можливо лише за рахунок зростання “ефективного попиту”, під яким Т. Мальтус розуміє такий рівень попиту, який викликає довготривале пропонування з достатнім прибутком. Стверджує, що реальний попит у суспільстві формують робітники, підприємці та невиробничий клас, а його відставання від ефективного пов’язує з тим, що: у робітників заробітна плата завжди менша від маси випущеного продукту; підприємці повинні накопичувати частину доходу для подальшого інвестування. Отже, потрібно нарощувати витрати невиробничого класу (землевласники, церковні служителі, чиновники), які створять необхідну величину “ефективного попиту”.
Жан Батіст Сей (1767 – 1832) – професор Паризького університету. Основні твори – “Трактат політичної економії” (1803 р.), “Повний курс політичної економії” (1828р.). Ж. Сей абсолютизував ідеї А. Сміта про економічний лібералізм, стихійний ринковий механізм господарювання. Підтримував положення про взаємодоповнення і взаємозамінюваність праці, капіталу та землі як основних факторів суспільного виробництва і створення вартості суспільного продукту.
Сей висунув положення про те, що під час виробництва створюється корисність, а корисність визначає цінність речей. Праця не є єдиним джерелом багатства. У створенні корисності беруть участь три самостійні фактори: праця, капітал, земля, з діяльністю яких пов’язане все виробництво. Так виникла теорія трьох факторів виробництва, що збереглася до нашого часу.
На думку Сея, прибуток не можна розглядати як відрахування з продукту праці робітника, він є результатом функціонування капіталу. У своїй триєдиній формулі економіст закріпив за кожним фактором частину сукупного продукту: за капіталом – прибуток, за працею – заробітну плату, за землею – ренту.
Закон Сея. Пропозиція і попит завжди дорівнюють одне одному, надмірне виробництво стає неможливим. Попит на продукцію створюється самим виробництвом. Пропозиція створює рівний до себе попит. Це і є закон Сея. Наслідки: більша кількість виробників у державі робить збут товарів більш легким, різноманітним і широким; збут одних товарів позитивно впливає на збут інших; для розвитку виробництва треба заохочувати потреби і “допомогти споживачам отримувати більші заробітки, що дозволило б їм більше купувати”.
Теорія підприємництва. Підприємець – це людина, яка наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво вибраним свідомо курсом, панувати у сфері розподілу. Він не відноситься не до капіталісту, не до землевласника чи робітника, які завжди пасивні. Це людина, навколо якої „обертаються” виробництво та розподіл, підкоряючись її силі волі.
Джон Стюарт Міль (1806 – 1873) – англійський економіст.Основні твори – “Досвід з деяких невирішених питань політичної економії” (1844),“Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії” (1848 р.). Його методологічні засади подібні до засад Д. Рікардо. Він вважав, що загальним практичним принципом повинно залишатися laissez faire і будь-який відступ від нього є злом. Багатство складається з благ, що мають обмінну вартість як характеристичну властивість. Грошовим відображенням такої вартості товару є його ціна. Вартість грошей вимірюється кількістю товарів, що можна за них купити. “За незмінних інших умов вартість грошей змінюється обернено пропорційно кількості грошей”.
Ціни встановлюються конкуренцією. За вільної конкуренції ринкова ціна відповідає рівновазі попиту і пропозиції і, навпаки, монополіст здатний встановити яку завгодно високу ціну, аби вона не перевищувала тієї, яку споживач згоден заплатити, але зробити це він може, тільки обмеживши пропозицію.
У довгий проміжок часу ціна товару не може бути меншою, ніж витрати на його виробництво. Тому стан сталої рівноваги між попитом та пропозицією “настає лише тоді, коли речі обмінюються одна на одну згідно з їхніми витратами на виробництво”.
Теорія капіталу та прибутку. Капіталом Мілль називає накопичений запас продуктів праці, що виникає в результаті заощаджень і існує шляхом його постійного відтворення. Виробнича діяльність обмежується розмірами капіталу. Виникнення середньої норми прибутку стає пропорційним до капіталу, що використовується, а ціни – пропорційні витратам. Прибуток виникає не внаслідок обміну, а внаслідок виробничої сили праці.
Теорія грошей, кредиту і торгових криз. Збільшення кількості грошей не веде до росту цін, якщо гроші осідають у вигляді заощаджень або коли збільшення їх кількості відповідає збільшенню обсягу угод (або сукупного доходу). Попит на позики складається з попиту на інвестиції, попиту держави та попиту землевласників для непродуктивного споживання. Пропозиція позик складається із заощаджень, банківських білетів і банківських депозитів. Інфляція збільшує норму відсотка, коли вона спричинена державними видатками і фінансується шляхом випуску паперових грошей, що не конвертуються в золото. “Кредит не збільшує виробничі ресурси країни, але завдяки йому вони більш повно використовуються у виробничій діяльності”. Під час пожвавлення кредит розширюється, а відсоток зменшується; в період спаду відсоткова ставка зростає.
Економічний прогрес пов’язаний з НТП, зростанням безпеки особи і власності. Зростає виробництво і нагромадження, податки стають більш ліберальними, покращуються ділові здібності більшості людей, удосконалюється і розвивається кооперація. Все це призводить до зростання ефективності.