У останній третині XIX ст. у Європі визначилися основні контури антагоністичних коаліцій. Вони остаточно оформилися на початку XX ст. і привели європейські народи до першої світової війни.
У цей час в економічній науці поновлюються ідеї класичної школи та виникає течія економічної думки під назвою неокласицизм. Історичними умовами для виникнення неокласицизму були:
1. Домiнування ринкiв досконалої конкуренцiї та ринкових форм зв’язку мiж cамостiйними економiчними суб’єктами.
2. Погiршення економiчної ситуацiї на початку 70-х рр. ХХ ст. внаслiдок надмiрного втручання держави у ринковi процеси.
Особливостями економiчних поглядiв неокласиків були:
1. Iдеалiзацiя вiльноконкурентного ринкового механiзму. Визначення його виключної ролi у вирiшеннi всiх економiчних проблем.
2. Деiдеологiзацiя економiчної науки i пошук загальних, правильних для будь-якого суспiльства законiв i закономiрностей.
3. Акцент на дослiдженнi проблематики пропонування i процесiв на мiкрорівнi економiки.
4. Визнання предметом економiчної науки проблем рацiонального використання обмежених ресурсiв у виробництві благ для задоволення людських потреб.
Неокласиками застосувалися наступні методи: граничного аналiзу; рiвноважного пiдходу до аналiзу економiчних явищ; суб’єктивiзму; позитивiзму; моделювання.
7.2. Економічна думка Англії на межі ХІХ – ХХ ст.
Одночасно з Австрійською виникає Кембриджська школа та започатковується економічний аналіз. Теорiя кембриджської школи стала систематизацiєю та узагальненням iдей пiзньої класики, австрiйської школи та започатковує неокласичний напрямок сучасної економiчної думки. Кембриджська школа вперше в історії економічної думки почала використовувати для дослідження процесів в економіці графіки та математичні залежності.
Альфред Маршалл (1842 – 1924) - професор Кембриджського унiверситету Основний твір – “Принципи економiки” (1890). Професор Маршал дав визначення наступним процесам:
Пропонує компромiсний варiант визначення цiни – витратами виробництва i граничною кориснiстю. Цiна, яку згоден заплатити споживач, визначається граничною кориснiстю. Цiна, яку призначає виробник, залежить вiд витрат виробництва. Поєднує цi двi цiни: цiна рiвноваги, пiд якою розумiється максимальна цiна споживача i одночасно мiнiмальна цiна виробника.
Ціна принципкорисності (попит)
Рiвно- принцип витрат
важна (пропозиція)
ціна
Кiлькiсть товару
Рис. 7.1. Процес установлення рівноважної ціни
“Принцип витрат i принцип кiнцевої корисностi, без сумнiву, є складовими частинами одного загального закону попиту i пропонування; кожний з них можна порiвняти з одним з лез ножиць”.
Дослiджує рiзнi групи товарiв i вiдмiчає рiзну реакцiю споживачiв у вiдповiдь на змiну цiни. Це i є цiнова еластичнiсть попиту за А. Маршаллом.
Вводить у науковий обiг термiни:
Квазiрента – прибуток, який одержується за рахунок використання особливого або унiкального неприродного (штучного) блага.
Рента споживача – прибуток, який одержує споживач внаслiдок того, що купує товари за ринковою цiною, а не за цiнами попиту.
Вивів закони вiддачi факторів виробництва. Розглядає механiзм динамiки витрат виробництва залежно вiд змiн масштабiв випуску продукцiї i виводить закони: постiйної вiддачi; зростаючої вiддачi; спадаючої вiддачi.
Вводить поняття короткого i довгого перiоду в економiцi при врахуваннi часових впливiв на господарську дiяльнiсть.
Висунув один з варiантiв кiлькiсної теорiї грошей:
M = k * p * y,
де M – грошова маса;
p – загальний рiвень цiн;
y – обсяг ВНП;
k – коефiцiєнт, що вiдображає частку готiвкових грошей на руках споживачiв, якi не вкладено в цiннi папери i не витрачено на споживання.
Артур Пігу (1877 – 1959) - англійський економіст, учень А. Маршала. Основний твір – “Економічна теорія добробуту” (1924). Розглядає концепцію соціального добробуту окремих індивідів. Основою теорії є економічний добробут, що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити у грошовій формі. Розвиває теорію „найбільшого блага для найбільшої кількості людей”. На думку А. Пігу, найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним розподілом доходів, але це може негативно вплинути на нагромадження капіталу. Пропонує ідею перерозподілу доходів через активну податкову політику держави. Пропонує ввести прогресивну шкалу оподаткування. Приділяє значну увагу проблемі зайнятості населення. Якщо номінальна заробітна плата зменшується повільніше, ніж падають ціни, то зростає реальна заробітна плата. Це приведе до збільшення сукупного попиту та випуску продукції. Тобто зменшиться безробіття.
Ральф Джорж Хоутрі (1879 –1975) – англійський економіст. Основні твори – “Добра і погана торгівля” (1913), „Капітал і зайнятість” (1937). Вважає, що ідеальною є така економічна система, яка використовує здатність людини до колективної діяльності. Поділяє споживчі блага на дві групи: захисні і ті, що просто дають задоволення. Захисні блага призначені для компенсації психологічних і творчих витрат, зв‘язаних із працею. Розмежовує фактори виробництва та отримані на них доходи. У дохід на капітал включає премію за ризик, а процент – це винагорода за користування капіталом. Виводе теорію, яка пов‘язує споживчі доходи та витрати з економічним циклом.
Використання математичних методів в економіці спричинило появу математичної школи. Економiсти-математики будують свої теоретичні моделi на основi синтезу уявлень про граничну корисність, граничну продуктивність i теорiю попиту i пропонування. В ролі iнструмента економiчних дослiджень використовується апарат математики i здiйснюється перша спроба опису ринку конкуруючих товаровиробникiв як замкненої системи кiлькiсних взаємозалежностей. Математичною школою створюється теорія загальної рiвноваги i ординалiстський варiант теорiї граничної корисності.
Вiльям Стенлi Джевонс (1835 – 1882) – англiйський економіст. Основні твори: ”Теорiя полiтичної економiї” (1871), “Принципи науки” (1874). На його думку, предмет політичної економії – пошук шляхiв максимiзацiї корисностi. “Насолода i страждання суть, без сумнiву, двi кiнцевi основи економiчного розрахунку... збiльшити в максимальному ступенi насолоду – така проблема полiтичної економiї”. Відповідно, гранична кориснiсть не пiдлягає кiлькiсному вимiру, а лише проявляється у ринкових цiнах споживчих товарiв, послуг i факторiв виробництва.
Вивів закон байдужостi: “На одному i тому ж вiльному ринку в один i той же момент не може iснувати двi рiзнi цiни на один i той же вид продукцiї”.
Рiвновага споживача в обмiнi:
MUx / MUy = Px / Py,
де MUx , MUy – граничнi корисностi благ х i у;
Px , Py – цiни благ х i у.
Загальна рiвновага виражається рядом спiввiдношень, якi пов’язують пропорцiї обмiну, цiн, граничної корисностi i продуктивностi. Умова рiвноваги:
Qx / Qy = Wx / Wy = MUx / MUy = Cx / Cy = Pzx / Pzy,
де Q – кiлькiсть товару;
W – цiннiсть одиницi товару;
C – витрати на виробництво одиницi товару;
Pz – продуктивнiсть працi у виробництвi одиницi товару;
x, y – товари.
“Кiлькостi обмiнюваних товарiв прямо пропорцiйнi продуктивностi витраченої працi i обернено пропорцiйнi цiнностям цих товарiв i питомим витратам виробництва так само, як і їхнім граничним корисностям”.
Френсiс Ісідро Еджворт (1845 – 1926) – професор економiки Оксфордського унiверситету Основний твір – “Математична психiка” (1881). Описав умову рiвноваги виробника: зростання обсягiв виробництва вигiдно продовжувати до тих пiр, доки гранична виручка не вирівняється з граничними витратами:
MR = MC,
де MR – гранична виручка;
MC – граничнi витрати.
Вводить термiн граничної норми замiщення(субституцiї) благ одне одним (MRS) i доводить, що MRS одного блага iншим дорiвнює вiдношенню граничних корисностей даних благ:
MRSxy = MUx / MUy
Вводить понняття рiвноваги в обмiнi. При розглядi проблеми встановлення рiвноваги на товарних ринках довiв, що всi учасники обмiну не сприймають ринкову цiну як дану, а здiйснюють ряд заходiв, намагаючись одержати максимальну вигоду вiд iснування рiзних цiн на одному i тому ж ринку. I чим бiльше суб’єктiв дiє в межах ринку, тим ймовiрнiше, що цiна встановиться на єдиному рiвнi, який виражає єдину ринкову цiннiсть даного блага. Ця закономiрнiсть отримала назву “Теореми еквiвалентностi Еджворта”, в процесi доведення якої було висунуто поняття “контрактної кривої” i “кривої байдужостi”.
7.3. Франція на рубежі ХІХ – ХХ ст.
На тлі аграрних протиріч та промислового відставання у Франції розвивається економічна думка. Леон Вальрас (1834 – 1910) Професор економiки Лозаннського унiверситету. Основний твір – “Елементи чистої полiтичної економiї” (1874). Висунув математичну модель загальної ринкової рiвноваги, передумовами якої є: вiльна конкуренцiя; вiльна, досконала iнформацiя; миттєве пристосування цiн до змiн у ринковому середовищi; жорстка технологiя i технiчний зв’язок мiж витратами факторiв i випуском продукцiї.
За Вальрасом, усi економiчнi суб’єкти подiляються на двi групи: власники виробничих послуг – продають фактори виробництва i купують споживчi товари; пiдприємцi – продають товари i купують фактори виробництва. Таким чином, в економiцi iснує тiсний взаємозв’язок товарного ринку i ринку ресурсiв, рiвновага на яких – “це стан, за яким ефективне пропонування i ефективний попит на виробничi ресурси урiвноважується на ринку послуг, ефективний попит i ефективне пропонування урiвноважується на ринку продуктiв i, нарешті, цiна продажу продуктiв урівноважується з витратами виробництва, вираженими у виробничих послугах”.
Модель рiвноваги: