Смекни!
smekni.com

История экономики и экономических учений укр. язык (стр. 4 из 58)

У епоху пізнього палеоліту на зміну первісному ладу прийшла родова община, що об'єднувала людей одного роду. Вона мала колективну власність і вела господарство на основі вікового та статевого розподілу праці, заснованого на простій кооперації праці. Чоловіки займалися полюванням, рибальством, виготовленням знарядь, а жінки – збиранням, приготуванням їжі, підтримкою вогню, вихованням дітей.

До появи парного браку спорідненість встановлювалася по материнській лінії. Жінка в цей період грала провідну роль у господарстві. Таким чином, першим ступенем родового ладу був матріархат, який продовжувався до періоду розповсюдження металу.

У кінці палеоліту відбулася «зоологічна катастрофа». Різко скоротилася чисельність великих тварин, а деякі види повністю зникли. Це призвело до значного зменшення чисельності населення та змін в господарському житті людей.

У епоху мезоліту (12 – 8 тис. років до н.е.) почався відступ льодовика на північ та настала, як кажуть геологи, сучасна епоха. Тварини, що пристосувалися до холодного клімату, вимерли, як це трапилося з мамонтом або шерстистим носорогом. Певну роль в зникненні цих тварин відіграли і люди, які активно на них полювали.

Були зроблені нові успіхи в обробці каменя. Кам'яні знаряддя були представлені мікролітичною технікою. До мікролітичних знарядь – мініатюрних знарядь праці з каменя правильної геометричної форми – відносилися знаряддя типу сокири, палиць, різців, проколів. Наконечники і леза ножів, списів, гарпунів робилися як своєрідні вкладиші з тонких кременевих пластинок. Для обробки дерева почали використовувати кам'яну сокиру. Одне з найважливіших досягнень цієї епохи – винахід лука, зброї для дальнього бою – дозволило успішніше полювати на звірів та птахів. Люди навчилися робити сильця, сітки і мисливські пастки. Отримало розвиток індивідуальне полювання на дрібних і середніх тварин.

Люди здобували їжу не тільки на полюванні. Зникнення або скорочення чисельності крупних тварин примусило все частіше вживати в їжу рибу і молюсків. Рибальство велося за допомогою гарпунів, острогів, сітками; використовувалися видовбані човни. З'явився морський звіробійний промисел. Почалося одомашнення тварин.

Первісні общини шукали і освоювали нові джерела прожитку, нові методи зменшення залежності від природи. Це дозволило людям рідше переселятися з місця на місце. Перші ознаки регулярного збору диких злаків виявлені на території Палестини. Тут в X – IX тисячоліттях до н.е. жили мисливці і риболови, які вже не кочували, а проводили значну частину часу на одному місці. Жили вони в поселеннях, що складалися з невеликих круглих будинків. Ці житла трохи заглиблювали в землю, стіни обмазували глиною, змішаною з піском та дрібними камінцями; підлоги вистилали кам'яними плитками. Верхня частина домів нагадувала курінь. Стоянки в Палестині – це перший відомий нам приклад, що свідчив про початок переходу від кочового до осілого способу життя. У епоху мезоліту була остаточно заселена Євразія. Людина все далі розселялася на північ. Вона дійшла до берегів Балтики та Льодовитого океану.

Неоліт (8 – 3 тис. років до н.е.) характеризується завершенням розвитку вищої форми привласнюючого господарства та переходом до виробничого господарства, тобто заснованого на виробництві людиною матеріальних благ, необхідних для її життя та діяльності.

У епоху неоліту відбулися перший суспільний розподіл праці – на землеробство та скотарство – що сприяло розвитку продуктивних сил та виникненню обміну; другий суспільний розподіл праці – виділення ремесла з сільського господарства – сприяв індивідуалізації праці, виникненню та розвитку приватної власності.

Істотні зміни в техніці, формах виробництва, способі життя, освоєння людиною нових територій та ефективне їх використання носили радикальний характер. Ці зміни прийнято називати «неолітичною революцією». Вона зайняла не десятки і навіть не сотні років, а тисячоліття. Для тих часів такі темпи не були повільними.

Перехід до землеробства став прогресом в розвитку продуктивних сил. Земля скопувалася дерев'яними палицями і мотиками; жнива проводилися серпами з кременевими лезами; зерна розтиралися на кам'яній плиті або в зернотерці. В період неоліту люди освоїли практично всі відомі на сьогоднішній день сільськогосподарські культури. Проте землеробство було поширене дуже нерівномірно. Перші осередки землеробства виявлені на території сучасного Єгипту, Палестини, Ірану, Іраку, південної частини Середньої Азії. Сучасні археологічні і палеоботанічні дослідження дають підставу говорити про чотири самостійні походження культурних рослин: Передня Азія, де вже в VII – VI тисячоліттях до н.е. культивувалися польові злаки – ячмінь та пшениця; басейн річки Хуанхе, де в IV – III тисячоліттях до н.е. вирощувалися китайське просо (чумиза), рис, гаолян; Центральна Америка, де в V – IV тисячоліттях до н.е. почали розводити боби, перець, а до III тисячоліття – маїс (кукурудзу); Перуанське нагір'я, де в III тисячолітті до н.е. вирощували перець, бавовну, боби та інші рослини.

Скотарство перетворилося на важливу галузь господарства, хоча воно було поширене теж нерівномірно. В період неоліту були одомашнені вівці, свині, кози, корови. Пастушачі племена мешкали у степах Північної Африки, Аравії, Середньої і Центральної Азії.

Першим виробництвом стало гончарне ремесло. Глиняний посуд дозволив людині значно поліпшити приготування і зберігання їжі. Гончарна труба – піч для випалення глиняних виробів – вперше з'явилася на Сході. Гончарний круг відомий з IV тисячоліття до н.е. Його поява значно підвищила продуктивність праці і дозволила поліпшити якість глиняного посуду. Розвиток отримало ткання. Тканини виготовлялися з льняних ниток на ткацькому верстаті.

У VI – IV тисячоліттях до н.е. на територіях сучасної Індії, Єгипту, Передньої Азії зародилося металургійне виробництво. Першим металом, який привернув увагу людей, була мідь, напевно, самородна. Вона поступалася в твердості каменю, але при нагріванні з неї можна було зробити голки, шила, риболовецькі гачки. З міді робили прикраси – намиста, підвіски, кільця, браслети. У III тисячоліть до н.е. окрім міді почали використовувати її сплав з іншими металами (свинець, олово), що додавало їй твердості, – бронзу. Незабаром вона розповсюдилася по всьому Старому Світу, але як і раніше була невідома в Америці. Процес виробництва мідних виробів менш трудомісткий, ніж виготовлення знарядь праці з кременю. Спочатку метали виплавлялися шляхом випалення руди на багатті, потім її нагрівали в суміші з деревним вугіллям в плавильних печах.

Кам'яна техніка була представлена шліфуванням, розпилюванням, свердленням. Кам'яні знаряддя – мотики, зернотерки, ступки, леза для серпів, ножів, кинджали – виготовлялися з кременя, нефриту та ін. Голки, шила, ложки робилися з кістки, зокрема слонячої.

Мідні знаряддя, також як і вироби з інших металів, представлені сокирами, кинджалами, наконечниками списів, риболовецькими гачками, голками, цвяхами. Мідна мотика з дерев'яною ручкою та лопата широко використовувалися у землеробстві.

Збільшення кількості сільськогосподарських та ремісничих продуктів праці сприяло розширенню обміну, що виник меж землеробськими і скотарськими племенами. У середині общини обмін здійснювався в натуральній нееквівалентній формі, у порядку зрівняльного розподілу вироблених продуктів. Обмін між спеціалізованими общинами ставав регулярнішим. Проте загального еквівалента, тим більше в грошовій формі, господарська практика поки що не виробила. Можна говорити лише про зародження товарного виробництва, створення окремих продуктів в таких кількостях, що перевищували потреби сім'ї і общини та призначення їх для обміну з іншими общинами, про формування ринкових відносин, хоч і в примітивній формі. Розвиток обміну стимулювало вдосконалення продуктивних сил.

З переходом до осілого існування різко змінилася кількість спільно проживаючих людей. Общини мисливців були невеликими, близько 20 чоловік або трохи більше. Вони могли розростатися тільки при достатніх запасах їжі. Перехід до виробничого господарства привів до помітного збільшення розмірів общини, до виникнення територіальних общин, які були постійними поселеннями, що налічували десятки, а то і сотні житлових будинків, культові споруди, майстерні. Житлом служили глинобитні будинки.

У IV тисячолітті до н.е. з'явилися ознаки вичерпання потенціалу неолітичної цивілізації. Кам'яні знаряддя, навіть найдосконаліші, були трудомісткі у виготовленні і недостатньо надійні. Вони не були здатні задовольнити різноманітні потреби людини і суспільства, що постійно ускладнювалися.

Почався перехід до чергового етапу – енеоліту (мідно-кам'яного століття). У цей період переважаючим матеріалом став метал, спочатку мідь, золото, потім бронза, починаючи з I тисячоліття до н.е. – залізо і його похідні, а саме чавун та сталь.

Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронза), технологій (системи зрошуваного і плугового землеробства), посилення майнової нерівності, зародження приватної власності неминуче вели до виникнення класів та держави.

Руйнування первісного суспільства в різних регіонах світу відбувалося в різний час. Різноманітними були і моделі подальшого господарського розвитку. В кінці IV тисячоліття до н.е. в Месопотамії, а потім в Єгипті виникли перші держави.

Тема 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.)

Вдосконалення знарядь праці, підвищення їх продуктивності, освіта мали глибокі соціально-економічні наслідки. Економічна структура первісного суспільства стала тісною для нової технічної бази та гальмувала її розвиток. Поява приватної власності, розповсюдження обміну і зародження на цій основі майнової і соціальної нерівності сприяли утворенню нового типу суспільства, появі держави.