У 1979 р. кількість націоналізованих галузей промисловості відповідала 10% валового національного продукту, і багато які з цих галузей стали символом лінощів і неефективності. Як показала практика історичного розвитку, без підстібання конкуренцією або страхом банкрутства прагнення до підвищення ефективності слабшає. Тому одним з найважливіших елементів програми М. Тэтчер була приватизація усуспільненого сектору.
З серпня 1984 р. по травень 1987 р. у приватну власність було передано 9 найважливіших концернів, або близько 1/3 всієї власності держави у промисловості, зокрема телекомунікації і підприємства газової промисловості. У жовтні 1987 р. уряд провів ще більшу операцію - продаж акцій нафтовій компанії «Брітіш петролеум». Наступними галузями у списку денаціоналізації стали сталеливарна промисловість, а потім електроенергетика і водопостачання.
Масовий продаж цих галузей промисловості значно збільшив число утримувачів акцій, які були безпосередньо зацікавлені у прибутковості своїх підприємств. У 1979 р. число власників акцій складали 7% виборців, тобто чоловіків і жінок старше 18 років, у 1988 р. – 20%. За числом акціонерів Великобританія займала друге місце у світі після США.
Державні компанії, які поки що не стали предметом приватизації, теж були віддані перебудові. Їм було надано велику господарську самостійність і фінансову автономію. Відносини держави з такими компаніями все більше будувалися на основі контрактів. Державні підприємства були виведені з системи штучного сприятливого клімату, в якому вони раніше знаходилися. Зокрема, ціни на вироблені ними товари і послуги більше не підтримувалися спеціальними заходами, а повністю визначалися умовами ринку.
Уряд М. Тэтчер всіляко прагнув створити «здорову конкуренцію», причому ця конкуренція все більше переносилася у сферу ціноутворення, де компанії, що змагалися, у боротьбі одна з одною були вимушені знижувати ціни.
Ще один важливий напрям в економічній програмі консерваторів - це пріоритет розвитку дрібного і середнього бізнесу. Дрібний і середній бізнес став новою силою у структурі господарства Великобританії. Він успішно уживався з монополіями, доповнював їх навіть у найсучасніших галузях, а також у сфері послуг. Невеликі, добре технічно оснащені дрібні і середні фірми були у змозі гнучко реагувати на зміни господарської кон'юнктури, чого не можна було сказати про більшість гігантів промислового виробництва.
Уряд активно підтримував і захищав транснаціональні корпорації, у яких британський капітал грав важливу роль. Однією з найважливіших специфічних особливостей англійської економіки був високий ступінь «інтернаціоналізації» у провідних галузях виробництва. Лише небагато сфер промислового виробництва спиралися на міцний внутрішній ринок, мали високий рівень капіталовкладень, розвинену базу НІОКР. У першу чергу це хімічна і аерокосмічна галузі, інші ж переважно були пов'язані з міжнародними корпораціями.
Наслідками економічної політики, що проводилася урядом М. Тэтчер, було економічне зростання країни у 80-і рр. у середньому на рівні 3-4% в рік, що було вище, ніж у інших західноєвропейських країнах. Кожного тижня у середньому створювалося 500 нових фірм. За 80-і рр. продуктивність праці у середньому росла на рівні 2,5 % у рік, поступаючись лише Японії.
Ще переконливішим було зростання ефективності використання основного капіталу – капіталовіддачі. Англія, окрім Японії, була єдиною з розвинених країн, де цей показник зріс у порівнянні з 70-ми рр.
Велике значення у програмі перебудови британської економіки приділялося питанням приватизації житла. Значна частина населення в Англії орендувала житло у місцевої влади, що тяжким тягарем лягло на місцевий бюджет, і як результат – на плечі держави. Уряд М. Тэтчер поставив завдання зробити більшість англійців власниками свого житла. З цією метою уряд провів через парламент закон, що примушував місцеву владу продавати житло за пільговими цінами мешканцям-орендарям. Підсумком такої діяльності уряду стало те, що значно збільшився відсоток домовласників – з 52 до 66% до 1989 р. У подальші роки цей процес продовжувався.
Найважливішими заходами, що стимулювали розвиток економіки Англії, були: ухвалення закону про зниження стандартної ставки податку на прибуток, скорочення чисельності державного апарату і витрат на його утримання. Так, центральні міністерства були зведені до мінімуму – їх налічувалося 16, причому серед них практично не було галузевих. Держава усувалася від прямого втручання у вирішення суто господарських задач.
Достатньо важковирішуваним завданням для уряду М. Тэтчер виявилася боротьба з інфляцією, проте і тут завдяки вищевказаним заходам намітилися зрушення: якщо у 1980 р. вона складала 16%, то вже у 1983 р. знизилась до 4% і у подальші роки коливалася у межах 6%.
Підйом в економіці почався з середини 1985 р., хоча у подальші два роки він не відрізнявся стабільністю. З другої половини 1987 р. разом із помітним прискоренням темпів розвитку економіки позначилися і інші ознаки переходу до нової стадії підйому – розширилися обсяги наданих кредитів, досягли «піку» курси акцій, зросли і без того високі ціни на житло.
Найбільш динамічними чинниками внутрішнього попиту були споживчі витрати населення, які виросли на 6,5%, і приватні капіталовкладення, зростання яких склало 10,3%. Швидко росло виробництво у базисних і наукоємких галузях оброблювальної промисловості, а також у житловому будівництві. Проте задовольнити попит у повному обсязі вдавалося тільки за допомогою небувалого за своїми масштабами притоку іноземних товарів. Серед компонентів попиту особливо стійко за роки підйому розширювалося особисте споживання. Це було викликано підвищенням доходів населення на 5% і різким зниженням норми заощаджень до 1,3%.
Важливу роль у стимулюванні споживчих витрат населення відігравало також активне використання кредитів. Зняття обмежень у кредитній сфері, впровадження сучасної розрахункової електронної техніки прискорили конкуренцію, кредит став доступнішим для широких мас населення. У 1988 р. сума наданого споживчого кредиту фінансовими домами, будівельними товариствами, іншими спеціалізованими товариствами, а також за банківськими кредитними картками зросла до 42 млрд. ф.ст. У структурі споживання випереджаючими темпами росли витрати на товари тривалого споживання, що виросли на 12% у 1988 р. проти 6,8% у 1987 р., і в першу чергу на автомобілі, побутову електроніку, персональні комп'ютери, житло.
Найбільший приріст капіталовкладень у 1988 р. був зафіксований в автомобілебудуванні (майже на 1/3) і в целюлозно-паперовій і поліграфічній галузях (на 1/4). Найбільш високі обсяги інвестицій надійшли у хімічну промисловість. Слід також відзначити, що продовжувалися або завершувалися програми технічної реконструкції і модернізації ряду базових галузей - загального електротехнічного машинобудування, текстильної та ін. Все це сприяло швидкому зростанню виробництва інвестиційних товарів, яке було на рівні 10%. Разом з тим виключно високі темпи зростання імпорту продукції оброблювальної промисловості були досягнуті за рахунок того, що компанії вважали за краще переоснащувати виробництво закордонним устаткуванням. Значні масштаби імпорту у таких наукоємких галузях, як електронна, оргтехніка і програми з обробки інформації, які фактично відповідали розмірам англійського ринку, викликали занепокоєння уряду.
У роки підйому посилився дисбаланс зовнішньої торгівлі. З 1985 р. темпи зростання обсягів імпорту товарів у 3 рази випереджали експорт. Зростання курсу фунту стерлінгів на 5,2% у 1988 р. погіршило конкурентоспроможність англійських експортерів і сприяло імпорту готових товарів, що у результаті призвело до дефіциту платіжного балансу.
В умовах в цілому сприятливої кон'юнктури зайнятість в економіці зросла на 1,2%. Переважна більшість тих, що отримали роботу, працювали у сфері послуг, в оброблювальній промисловості чисельність зайнятих скоротилася. Паралельно з розширенням зайнятості знижувалося безробіття. У лютому 1989 р. без роботи залишалося 1,9 млн. чоловік, або 6,8% робочої сили, проти 2,6 млн. або 9,8%, у грудні 1987 р. У вересні 1988 р. уряд М. Тэтчер оголосив про початок реалізації програми професійного навчання безробітних вартістю 1,4 млрд. ф.ст. Програма була розрахована на щорічне навчання виробничим спеціальностям і подальше працевлаштування близько 600 тис. чоловік, що тривалий час знаходилися без роботи.
Таким чином, можна відзначити, що з моменту початку перебудови у британській економіці намітилися серйозні зрушення і зміни. У цілому в 80-і рр. Британія була єдиною з провідних країн світу, де сукупний показник ефективності виробництва збільшувався, в інших державах він або не мінявся, або знижувався. Проте перебудова в Англії відбувалася зовсім не без перепон. У суспільстві посилилася соціальна поляризація. Річ у тому, що уряд М. Тэтчер проводив програму скорочення витрат на соціальні потреби, а також жорстко контролював заробітну плату. Одним з найважливіших пунктів програми консерваторів було: примусити працівників «жити за коштами», а підприємства – «звужуватися», скорочувати робочу силу за рахунок інтенсифікації виробництва, завдяки чому можна було додавати бажаний динамізм британської промисловості. Результатом такої політики стало те, що середній дохід на душу населення у реальному вимірі за десять років виріс на 23%. У той же час близько 20% сімей мали середньорічний дохід нижче 4000 ф.ст., що було достатньо низьким прожитковим рівнем для англійців.
Уряду М. Тэтчер довелося зіткнутися з проблемою зміни психології основної маси населення, бо доводилося руйнувати систему соціальних гарантій, що склалася століттями, «для всіх» і замінити новою шкалою цінностей, індивідуалістичною, – «кожен за себе».