Зміст
Вступ................................................................................................... 3
І. Юридична природа договору дарування та пожертви................. 5
ІІ. Зміст, поняття та ознаки договору дарування та пожертви......... 10
2.1 Сторони та зміст договору дарування та пожертви.......... 15
2.2 Укладання договору дарування та пожертви.................... 18
ІІІ. Розірвання договору дарування та пожертви............................. 23
Висновок............................................................................................. 25
Список використаної літератури.................................................... 30
Вступ
Актуальність обраної теми полягає в тому, що договір дарування та пожертви досить специфічний і тому потребує глибоко і досконалого вивчення. Договір дарування та пожертви має певні особливості щодо умов укладання та виконання, визначення прав та обов’язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.
Розпад СРСР і проголошення Україною та іншими колишніми союзниками республіками незалежності, усвідомлення необхідності докорінних змін прискорили прийняття нових економічних законів України. („Про власність”, „Про підприємство”, „Про економічну самостійність України”), спрямованих на зміну відносин на розвиток підприємства. Відтак разом з поступовим зародженням в Україні правовідносин широко розвинувся і набув важливості договір дарування та пожертви, що передбачає передання майна у власність.
В Цивільному Кодексі України даний договір виділений в окрему главу №55.
Ступінь наукової розробки.
У юридичній літературі значний внесок у дослідження проблеми вивчення і характеристики договір дарування та пожертви зробили: О.В. Дзера, О.Р. Михайленко, О.А. Красавчиков, Н.С. Кузнєцов, Д.В. Боброва.
Предметом дослідження є суспільні відносини, що складаються при укладанні договору дарування та пожертви, зміст договору, визначення прав та обов’язків сторін договору, виконання укладеного договору, правові наслідки порушення умов договору.
Безпосередньо об’єктом дослідження в даній курсовій роботі стали норми чинного законодавства України, які містять основоположні поняття, права та обов’язки сторін договорів, а саме: Конституція України, Цивільний Кодекс України, Закони України „Про власність”.
Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інформативним джерелом курсової роботи.
Методологічною і теоретичною основою дослідження стали системний підхід до аналізу цивільно-правових явищ, наукові методи загального і особливого, сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез критеріїв і явищ та інше, що характеризує договір дарування та пожертви, як один із видів цивільного договору.
Основна мета даного теоретичного дослідження полягає у тому, щоб визначити поняття, зміст, ознаки договору дарування та пожертви, а також розірвання договору пожертви і з’ясувати вимоги, які ставляться при укладанні договору, а в разі порушення умов договору – міру відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження даної теми спрямовано на розкриття актуальності, предмету, об’єкту та мети теми на сьогодні.
Структура курсової роботи.
Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури та нормативно-правової бази.
І. Юридична природа договору дарування та пожертви.
Недостатня врегульованість відносин з приводу безоплатної передачі майна у власність у чинному Цивільному кодексі УРСР є, очевидно, результатом недооцінки законодавцем та вітчизняною наукою цивільного права важливості правового інституту дарування.
Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст.до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянків дарунку, якщо вони здійснювались у формі стипуляції, тоді можна було б побачити елементи консенсуальності угоди – договору. Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як спосіб набуття майнового права), а інший – у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.
Розглянемо детальніше причини віднесення дарування як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.
1. Д.І.Мейер відносив категорію “майнове право” до числа об’єктів цивільних прав (що у світлі ЦК порушує складне теоретичне питання стосовно поняття об’єкту зобов’язання). Відповідно, дарування виступає як спосіб “відчуження права” (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування характерними є такі риси:
Дарівник позбавляється певного майнового права при житті (дарування на випадок смерті Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів, “подароване” майнове право може бути “більш важливе” для особи обдарованої, ніж для дарівника – потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим не було – вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи – немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження іншою.
2. Основною причиною віднесення дарування до односторонніх угод слугувала сама наявність у римському праві інституту дарування на випадок смерті (одностороннє волевиявлення дарівника). Д.Д.Грімм зазначав: «Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов’язальне право. Без сумніву зрозуміло одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, і значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання однією особою безоплатної користі (вигоди) іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку (дарунку, дару) однією особою іншій, що дарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих ), а й mortis causa (з приводу смерті ); у зв’язку з цим пропонується викласти основні начала дарування у зв’язку з загальним вченням про юридичні угоди[12, с.68]».
А) Dando - дарувальникбезпосередньо передає який-небудь об’єкт або встановлює які-небудь речові права.
В) Promittendo - дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.
С) Liberando - дарувальник прощає обдаровуваного борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.
А) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).
В) Donatio sub modo - дарування з покладенням на обдаровуваного обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).
С) Дарування всього майна або його частини. Використання дарівником у майбутньому частини від подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва[11,с.39].
Використовуючи теорію «юридичного складу» О.А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як “складний юридичний склад – сукупність фактів, між якими існує пряма залежність”[13, с.41].. Необхідність прийняття дарунку обдаровуваним є завершальнимелементом у конструкції дарування, що і визначає його зобов’язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.
Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: “Дарування – це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором”. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдаровуваного перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдаровуваного на отримання дару, або немає бажання дарівника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування. Іншими словами, “зобов’язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов’язка дарувальника здійснити виконання, а лише угоду про безоплатність, яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо акт надання”.
Що стосується договору пожертви, то у будь-якому суспістві є прошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціально незахищені з різних суб’єктивних і об’ктивних причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини населення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верстам населення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва.
Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.