Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.
Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.
Обов’язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного багажу. Цей обов’язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання вантажу.
Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов’язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).
Перевезення вантажу оформлюється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким документом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна, автомобільним – товарно-транспортна накладна, морським – коносамент.
Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових приміщень. Такий договір називаються рейсовим чартером, або цертепартією, він є консенсуальним договором. Проте й при укладенні рейсового чартеру для посвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів нс інших видах транспорту, є товаророзпорядчим документом[10].
Чартер застосовується і для перевезення вантажів, багажу, вантажів та пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плати всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: передачі перевізником транспортного засобу і пред’явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладною). У ньому зазначаються головні умови договору перевезення: найменування учасників, характеристика вантажу, дата прийняття його до перевезення тощо.
Перевізник має право перевірити ці документи щодо їх точності та достовірності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначення видається одержувачеві разом з вантажем.
3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ПРО ПРЕВЕЗЕННЯ
Належне виконання сторонами обов'язків, які випливають з договору про перевезення або норм транспортного законодавства, веде до припинення зобов'язання з перевезення вантажу та досягнення учасниками цілей договору. На жаль, домогтися цього не завжди вдається. Дестабілізація політичної та економічної обстановки в ряді регіонів, розпад господарських зв'язків, зниження загального рівня виконавчої дисципліни негативно позначаються на ритмі перевізного процесу, призводять до крадіжок і псування вантажів на транспорті, прострочення доставки їх споживачам та інших правопорушень. У зв'язку з цим важливу роль покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушення договорів перевезення.
Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад цивільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови):
а) протиправну поведінку боржника;
б) збитки як результат цієї поведінки;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;
г) вину боржника. Зазначені умови необхідні, за загальним правилом, і для покладання майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення вантажів.
Головні обов'язки перевізника за договором про перевезення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті призначення. Порушення цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу[10].
Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача на залізничному та внутрішньому водному транспорті протягом 30 днів, на повітряному — протягом 10 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні — після закінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення початковим транспортним підприємством (ст.190 Статуту внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його вимогу: при міському і приміському перевезенні – протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні – 30 днів після закінчення строку доставки (ст.140 Статуту автомобільного транспорту).[8]
Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачі вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, тощо.
Псування – це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження – механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у температурного режиму під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.
Відповідно до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є його вина, яка презюмується (припускається). Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема послатися на обставини, які він не міг відвернути чи усунути.[1] У транспортних статутах і кодексах дається перелік цих обставин, зокрема при залізничних перевезеннях залізниця звільняється від відповідальності в разі коли:
а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення);
б) нестача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов’язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;
в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;
г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;
д) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;
е) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:
- таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;