Крім того, слід сказати, що поняття франчайзингу і франшизи є різними. Правові і ділові взаємовідносини між суб’єктами франчайзингу визначаються договором франчайзингу (комерційної концесії). Сам пособі франчайзинговий договір стосується франшизної системи, яку правоволоділець дозволяєвикористовувати або ліцензує користувачу. Саме франшизна система, яка означає пакет прав, що охоплює права інтелектуальної власності на один або кілька товарних знаків, фірмових найменувань, промислових зразків і зразків, що охороняються авторським правом, а також технологію ноу-хау і комерційну таємницю, якими будуть користуватися для продажу товарів або надання послуг користувачі, і є франшизою (від англійського franchise - привілей, пільга, особливе право).
Варто відзначити, що застосування франчайзингу в підприємницькій діяльності надає істотні переваги як правоволодільцю, так і користувачеві, а також споживачеві і всьому суспільству [3, 191].
Для правоволодільця (франчайзера) франчайзинг є найбільш зручним засобом розширення свого бізнесу. Він позбавлений необхідності відкривати велику кількість філій або реєструвати підприємства на віддаленій території, інвестувати кошти для придбавання нерухомості, наймання персоналу. Правоволоділецьотримує користь, не вдаючись до кредитів та не беручи на себе серйозних фінансових зобов’язань, адже саме користувач вкладає свою частку в бізнес, де значнівитрати на розширення покладаються також на нього. Правоволоділець покращує свій збут, забезпечує собі можливість у подальшому продавати користувачеві нові партії товарів і здійснювати обслуговування устаткування, сам процес експлуатації якого - безкоштовна реклама. Крім того, для правоволодільця успіх користувача (незалежного підприємця з високим рівнем мотивації у своїй роботі до зростання прибутку) може давати більший прибуток, ніж експлуатація власного підприємства або торгової точки з менеджером, який не вклав власні кошти в справу. Нарешті, правоволоділець може здійснювати більш суворий контроль за умовами реалізації своєї продукції порівняно з тим, який він має при використанні інших каналів, де немає такого тісного взаємозв’язку з клієнтом. Все це і дає можливість протягом відносно короткого строку створити розгалужену мережу виробничих підприємств та підприємств, що надають послуги [4, 248].
Для користувача франчайзинг істотно знижує підприємницький ризик таприскорює окупність капіталовкладень. Залишаючись господарем свого підприємства, він отримує можливість використовувати добре відомий знак для товаріві послуг, що позитивно позначається на входженні до ринку. Крім того, правоволодільці проводять постійну рекламну кампанію на загальнонаціональному і місцевому рівнях у таких масштабах, які не під силу малій і середній фірмі. Користувач отримує від правоволодільця як спеціальні знання за допомогою програм навчання та професійних консультацій з управління підприємством, так і устаткування, інгредієнти, необхідні для виробництва кінцевої продукції або послуг, за цінами нижче ринкових. Неодноразово правоволоділець виступає поручителем за користувача при його зверненні за кредитом до банку або при ускладненнях у розрахунках зі споживачами. І, нарешті, у користувача низька вірогідністьбанкрутства порівняно із звичайним малим підприємством. Так, згідно зі статистикою у бізнесі припиняють свою діяльність понад 25 % звичайних підприємств і тільки 5 % користувачів - за договором франчайзингу.
Для споживача та суспільства використання франчайзингу може мати якпозитивні, так і негативні наслідки. До позитивних моментів використання механізмів франчайзингу можна віднести сприяння виникненню нових конкурентів на ринку збуту і збільшення конкуренції серед товарних знаків, надходження іноземних інвестицій, що забезпечують ефективну передачу новітніх технологій і створення робочих місць, поповнення бюджету держави за рахунок надходження коштів від оподаткування. Дійсно, з одного боку, сприяючи насиченості ринку якісними товарами та послугами, франчайзинг відкриває для споживачів додаткові можливості задоволення потреб споживачів, з другого - франчайзингові угоди можуть призвести до порушення прав та інтересів споживачів. Адже сама по собі ідея франчайзингу побудована на своєрідній підміні суб’єкта, коли користувач виступає в обороті фактично під чужим ім’ям, використовуючи фірмове найменування і товарні знаки правоволодільця. У такій ситуацій законні прававласника можуть постраждати. З цієї точки зору найнебезпечнішим для споживача є виробничий франчайзинг. Коли споживач купує ліцензійний товар, він украйньому разі усвідомлює, що цей товар вироблений не власником товарногознаку, а зовсім іншою фірмою, яка може і не забезпечити очікуваної якості. Якщо ж споживач купує товар, вироблений користувачем за договором франчайзингу, він частіше за все вважає, що товар вироблений якщо не самим власником товарного знака, то хоч би його дочірньою компанією[5, 383].
Саме необхідність захисту інтересів споживачів і в широкому значенні - громадських інтересів є однією з підстав введення законодавчого регулювання комерційної концесії (франчайзингу).
б) поняття договору комерційної концесії;
За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного видутовару та (або) надання послуг [6, 1115]. У наведеному в статті 366ГК України визначенні, крім того, наголошується на обов’язках користувачащодо дотримання умов використання наданих йому прав та сплати правоволодільцеві винагороди.
Необхідно розрізняти державну і комерційну концесію. Раніше під концесією розуміли передачу державою у користування приватним особам у період НЕПу майна, яке було виключно власністю держави, на умовах поділу продукції, виробленоївнаслідок використання цього майна. На сьогоднішній день такі угоди в українському законодавстві називаються угодами про розподіл продукції. Такий договір «державної» концесії не має нічого спільного з концесією комерційною.
Договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім (взаємним),платним і каузальним. Договір комерційної концесії є консенсуальним, оскільки він вступає в силу з моменту досягнення згоди сторонами, на відміну від реальних договорів, які визнаються укладеними з моменту, коли на підставі угодиздійснена передача стороною контрагенту певного майна. Передача правоволодільцем користувачеві права використання у підприємницькій діяльності комплексу виключних прав, що належали правоволодільцю, передача користувачеві технічної і комерційної документації та іншої інформації, а також виплата користувачем правоволодільцю винагороди, інші дії здійснюються сторонами задля виконання вже укладеного договору комерційної концесії. Не варто змішувати фактичне виконанняугоди з моментом її виникнення. Так, сторони договору комерційної концесії маютьправо домовитись про те, що передача документації правоволодільцем і виплата винагороди користувачем може збігтися з моментом укладення угоди, проте така угода не робить договір комерційної концесії реальним.
Договір комерційної концесії є двостороннім (взаємним), оскільки кожнасторона цього договору має права та обов’язки, порівняно з одностороннім договором, в якому у однієї сторони є тільки права, а у другої - тільки обов’язки.Так, наприклад, за договором комерційної концесії, в обов’язки правоволодільцявходить передача необхідної технічної документації, надання консультацій користувачеві, контролювання якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем, а в обов’язки користувача - використанняторговельної марки і (або) іншого позначення правоволодільця, забезпеченнявідповідної якості товарів, що виробляються, виконуваних робіт, послуг, що надаються, нерозголошення секретів виробництва правоволодільця і таке інше.
Договір комерційної концесії є платним, адже правоволоділець повинен отримувати винагороду за виконання своїх зобов’язань за договором. Критеріємоплати договору є наявність у кредитора права вимагати зустрічного задоволення. Зустрічне задоволення може виражатися в передачі речі, в матеріальному забезпеченні в натурі, але найчастіше зустрічне задоволення виражається як оплата грошових коштів.
Договір комерційної концесії є каузальним (від латинського causa- причина), оскільки в ньому наявні підстави, тобто той юридичний результат, який має бути досягнутий виконанням угоди, на відміну від абстрактних угод, для яких підстава є юридично байдужою.
Необхідно підкреслити, що цей договір може використовуватись виключно у сфері підприємницької діяльності, в зв’язку з чим його сторонами можуть бути лише юридичні або фізичні особи, які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності. Таким чином, на думку автора курсової роботи цей договір є одним з небагатьох виключно підприємницьких договорів [7, 734].
Мета договору комерційної концесії - сприяти просуванню на ринок певних товарів (зокрема, високотехнологічного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів), виконанню робіт та наданню послуг.
Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Іншими словами, йдеться про виключні права на результати інтелектуальної діяльності і насамперед про ті з них, які спрямовані на індивідуалізаціюпродукції (робіт, послуг).