Разом із внутрішніми існують також зовнішні ринки, на яких здійснюється оцінка товарів та предметів власності. В якості значної аналітичної різниці між національною та міжнародною економікою виступає обмінний курс, який забезпечує порівняння національних грошових товарів. В той час як валрасіанська теорія принципово відстоює еластичність обмінних курсів, з метою забезпечення тривалої ліквідації девізного ринку і, разом з тим, рівноваги народного господарства, для посткейнсіанської теорії особливо важливу роль відіграє забезпечуюча функція стійкої, або принаймні напівеластичної системи обмінних курсів. Як і тарифна система, система обмінних курсів може перейняти роль опори обмінних курсів. Посткейнсіанство надає принципову перевагу стабілізації оцінки фіксованої системи обмінного курсу на противагу повної нерегульованої свободи девізного ринку, і цим суперечить поглядам класичного кейнсіанства, які вбачали у фіксованій системі обмінних курсів можливість роз’єднання внутрішнього господарства із міжнародним.
4. Створення ринкової кон’юнктури для зростання загального добробуту
Розумінню теорії участі у ринкових відносинах відповідає думка про те, що актори економічної політики не можуть реалізувати поставлені цілі в телеологічному сенсі, проте з цього не має випливати нігілізм економічної політики. Актори економічної політики можуть досить помітно, протягом довгого періоду впливати на загальноекономічні ефекти через свою потужну силу, а також за допомогою своїх можливостей створювати інституції, які змінюють загальні умови та умови торгівлі для інших, можливо, навіть для всіх інших ринкових акторів. У посткейнсіанстві обмеження керованості виявляються значною мірою з непослідовності реального світу, який унеможливлює об’єктивну прогнозованість актуальних економічних процесів, і, замість цього, пов’язує іх з конкретними діями економічних суб’єктів та квазі-автономних акторів. Так Кейнс сформулював відому параболу конкурсу краси, у якому учасники нагороджуються за конкретні прогнози переможниці. У такому разі, необхідно, при можливості, не обирати ту учасницю, яку ти сам вважаєш найсимпатичнішою, а спробувати виключно оцінити, за яку учасницю проголосує більшість. При цьому, безумовно, необхідно враховувати, що всі інші передбачення формуватимуться рівно під таким самим кутом зору. Цей приклад має показати, що людські дії, особливо в економічних питаннях, тісно взаємопов’язані – отже, залежить не тільки одна від одної, а і від можливих дій інших учасників ринку. Саме тому дуже важко передбачити, що актори економічної політики через зовнішнє втручання настільки обмежують кількість альтернативних дій або підвищують вірогідність вибору певних альтернатив дій, що суб’єктивні прогнози стають можливими, а свобода вибору стане вірогідною. У прикладі конкурсу краси могли б допомогти встановлені ідеали краси.
Актори економічної політики, з одного боку, діють у специфічних ринкових кон’юнктурах, на які часто впливають політичні і культурні фактори, що не піддаються короткостроковому втручанню, наприклад світові економічні ефекти або наднаціональні інституції, такі як системи обмінних курсів або архітектура світових фінансів, а також кон’юнктури насичення ринку або навіть індивідуальні основні диспозиції економічних суб’єктів, які можна охарактеризувати «індивідуалістичними» або «колективістичними».З іншого боку, актори економічної політики можуть намагатися за допомогою власних дій – участі у ринкових відносинах, встановленні законів або створенні інституцій – так вплинути на кон’юнктуру ринку, щоб бажана ціль (наприклад повна зайнятість, стабілізація цін або повна зайнятість при стабілізації цін) виявляється досяжною. Оскільки ми присвоїли кон’юнктурам ринку таку якість як стійкість, такі втручання в економічну політику потребують у середньо- або довгостроковій перспективі, постійності та планування.
У посткейнсіанстві актор економічної політики ні в якому разі не екзогенний, відокремлений фактор, який може втручатися в економічні процеси виключно з метою усунення недоліків ринку і встановлення цілей під час цих коректур, а вагомий учасник ринкових відносин, який, вважаючи себе конфрантованим через обмеження раціональних, регулюючих дій економічних суб’єктів у грошовій економіці, що характеризується невизначеністю, намагається направити ефекти ринкової економіки в необхідному напрямку, практично, з ендогенної позиції. Необхідне роз’єднання суб’єктів управління (акторів економічної політики) та об’єктів управління (акторів ринку) для встановлення цілей і засобів очевидно відміняється.
Телеологічна діяльність настільки ж неможлива для актора економічної політики, як і для інших економічних суб’єктів, оскільки необхідна для цього умова об’єктивно відомого світу у системі поглядів теорії участі у ринкових відносинах відсутня – отже, актору економічної політики залишається лише, хоча він, безумовно, також переслідує цілі, діяти згідно з нормами.
5. Сфери інтервенції
Ми розглянули дві різні теоретичні моделі діяльності економічної політики, і, відповідно до цього, можемо вивести сфери інтервенції. У будь-якому разі, стає очевидним, що об’єктивно сформульованої, нейтральної економічної політики існувати не може: економічна політика може розумітися як балансування між існуючим і бажаним. Як ми побачили, існують одночасно розходження у теоретичному насиченні «бажаного» (загальної рівноваги ринку) та «існуючого» (недоліків ринку). Тому не може бути «правильної» або «неправильної» економічної політики, а існує посткейнсіанська і неокласична (залежно від парадигми) або соціально-демократична і неоліберальна економічна політика (залежно від встановлених цілей) або сучасна і несучасна економічна політика (залежно від застосованих інструментів). Герхарда Шрьодера, будучи представником з питань економічної політики Соціально-демократичної партії Німеччини, заявив про те, що соціально-демократичної економічної політики більше не існує, а існує лише сучасна і несучасна економічна політика. Таке твердження двічі неправильне: економічна політика не може бути орієнтована на раціональні цілі, а Соціально-демократичній партії було б невигідно відмовлятися від власних нормативних поглядів. У всякому разі, якщо досягнута єдність у встановленні цілей та парадигм, які лежать в основі цілей, вибір інструметів може бути «правильний» або «неправильний», «сучасний» або «несучасний».
У наступній главі ми хотіли б приділити більше уваги різноманітним концепціям економічної політики, які походять від різних парадигм або переслідують різні нормативні цілі (ідеології). Перед цим ми коротко класифікуємо потреби та сфери інтервенції. Неокласично-монетаристська теорія дезорганізації ринку має виходити з функцій ринку, в той час як посткейнсіанська теорія участі у ринкових відносинах ставить у центр дослідження кон’юнктури ринку. Можна виділити наступні функції ринку та їхні сфери застосування:
- Функція ліквідації ринку: Ринкова координація має дозволяти узгодження між попитом і пропозицією, і, таким чином, забезпечити ліквідацію одиничного ринку, а також усіх ринків (повністю). У разі недоліків ринку політика стабілізації або дерегуляції може стати необхідною для того, щоб попередити дезорганізацію ринку. Стабілізаційна політика необхідна, якщо погрожує ліквідація ринку у короткі терміни. Політика дерегуляції необхідна, якщо мають місце структурні недоліки ринку.
- Функція нормалізації доходів: Досконалі ринки характеризуються тим, що ціни виключно покривають граничні витрати, тобто не забезпечують ніякого доходу як винагороду за фактори виробництва (відсутність виграшу у ринковій рівновазі). Якщо на ринку досягається норма прибутку вища за середню, відразу має відбутися реалокація факторів виробництва. Необхідною умовою для виконання цієї функції є існування та забезпечення конкуренції або контроль та скорочення позицій управління ринком за допомогою конкурентної політики.
- Функція ерозії переваг: Досконала конкуренція не дозволяє того, щоб один актор ринку – чи це покупець чи продавець, виробник або споживач – отримав перевагу в тому сенсі, що він може встановлювати ціни або обсяг виробництва за межами рівноваги. Тут наявність та забезпеченість конкуренції за допомогою контролю над конкуренцією та конкурентної політики також є необхідними передумовами для виконання цієї ринкової функції.
- Функція впровадження інновацій: Ринки зазвичай відображаються у якості статичних структур. Але насправді конкуренція вимагає постійних інновацій продутів і процесів. Коли винаходи стають новими продуктами або технологіями виробництва (інноваціями), вони задовольняють потреби учасників ринку краще, ніж попередні продукти (інакше вони б не просунулись на ринку) або знижують витрати на виробництво на відміну від попередніх виробничих процесів. Конкуренція за оптимальне розміщення ресурсів змушує інших учасників ринку також прийняти продукцію цих нових товарів або запровадити нові процеси виробництва. Інновації поширюються дуже швидко, якщо вони спеціально не захищені патентами. З іншого боку, інновації часто пов’язані з високими фіксованими коштами (наприклад науково-дослідницькі роботи), проте сподівання отримати високий дохід не завжди виправдовуються. Патентне регулювання, а також індустріально-політичне управління (наприклад за допомогою стимулювання науково-дослідницької роботи або за допомогою стратегічної кооперації підприємств) можуть зменшити кошти або забезпечити індивідуальне планування.