Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника
Реферат на тему: Взаємодія та взаєморозуміння в контексті культури ділового спілкування
Виконав
студент групи
МО-14
Василевич Тарас
Івано-Франківськ 2004 р.
-2-
· Визначення взаємодії
· Спільна діяльність і вплив на неї етичних норм і правил
· Мораль і особистісний вплив
· Взаєморозуміння та його рівні
· Бар’єри на шляху до взаєморозуміння, зокрема моральні
· Механізми взаєморозуміння, роль етики в їх застосуванні
Визначення взаємодії.
Нерідко можна спостерігати, як під час зустрічі між людьми не встановлюється контакт, внаслідок чого їх бесіда не має позитивного продовження, хоча на обговорення проблеми було витрачено багато часу. Чому це так? Тому, що між ними не відбулася взаємодія.
Взаємодія – це процес безпосереднього або опосередкованого впливу суб’єктів одне на одного, який породжує причинну обумовленість їхніх дій і взаємозв’язок. Цей процес потребує активності та взаємної спрямованості дій тих людей, які беруть в ньому участь.
Якщо кожний учасник виступає як особистість, а не як об’єкт, взаємодія може відбутися на високому рівні моральної культури спілкування.Особистість, спілкуючись, сподівається, що її вислухають, зрозуміють, відгукнуться на її почуття, дадуть відповіді на запитання.Для цього потрібні певні комунікативні, бажано гуманістичні, установки щодо інших людей. Без таких установок відповідної мотивації взаємодії у спілкуванні може і не відбутися.
Є багато видів взаємодії, а тому й кілька їх класифікацій. Одна з найвідоміших – поділ на кооперацію (співробітництво) та конкуренцію (суперництво). Відома класифікація, де основою є кількість суб’єктів, що спілкуються. Якщо суб’єктів двоє, то це взаємодія парна (у діаді). Якщо суб’єктів багато, то вони можуть взаємодіяти у групі ( групова взаємодія), між групами (міжгрупова взаємодія) або суб’єкт може діяти з групою (суб’єктно-групова взаємодія). Цим суб’єктом може бути лідер або будь-який член групи.
Спільна діяльність і вплив на неї етичних норм і правил.
Спільна діяльність суб’єкта з групою є тим важливим фактором, який нерідко визначає ефективність взаємодії, а отже, й культуру спілкування. Тому, бажаючи досягти позитивного результату у співробітництві з іншими, важливо продумати насамперед питання його організації.
Спільна діяльність у соціальній психології – це організована сиситема активності індивідів, що цілеспрямовано взаємодіють з метою створення об’єктів матеріальної та духовної культури. Така діяльність
-3-
неможлива без контактів між людьми й обміну інформацією, думками, оцінками, почуттями тощо, її важливою рисою є спільна мета та передбачення результату, що відповідав би загальним інтересам і сприяв реалізації потреб кожного з індивідів, які починають взаємодіяти. При цьому важливо спланувати та врахувати „доробок” кожного в кінцевий результат.
Дослідження свідчать, що не кожна діада і не кожна група готові до спільної діяльності, до діалогу. Ця готовність має три компоненти – мотиваційний, змістовний та операційний. По-перше, у людей може не виникнути бажання спільно працювати, думати, творити щось матеріальне чи духовне. По-друге, вони не знають, як разом працювати і спілкуватися, використовуючи діалог: обидва хочуть виконувати одну й ту саму частину роботи, кожен хоче, щоб діяльність відбувалася саме за його програмою, відповідно до його бачення ситуації, і т. ін. По-третє, їхні знання, що потрібні в конкретній ситуації, помітно різняться як якісно, так і кількісно. Тому до спільної діяльності треба готуватися. І якщо група має лідера, то він має це враховувати.
Готовність до спільної діяльності в різних групах різна. Одні можуть бути готовими мотиваційно і не готовими операційно. Інші мають операційну й змістовну готовність, але не хочуть об’єднуватись у групу для досягнення спільної мети, хочуть працювати індивідуально або в іншій групі. Тому в кожному окремому випадку треба вирішувати, чи готові члени групи до спільної діяльності, й відповідно до цього добирати методи роботи. У менеджменті, наприклад, вважається, якщо група погано справляється зі спільною роботою, то в цьому винен керівник, бо він не підготував її до цього, не зміг спрямувати діїї кожного і всіх разом.
Взагалі, спільна діяльність лідера і всієї групи – необхідна умова для встановлення взаєморозуміння, формування згуртованості групи та розвитку її членів.
Для того щоб спільна діяльність дала позитивні результати, лідер має враховувати особливості поведінки людей у групі та етичні проблеми, які при цьому виникають. Без цього навряд чи спілкування буде результативним і відповідатиме належному рівню культури.
В країнах, де керівники фірм прагнуть підняти рівень культури ділового спілкування, розробляють кодекси честі або норми поведінки працівників. Наприклад, до керівників висуваються такі вимоги „ставитися до підлеглих з повагою”, „уважно вислуховуватися підлеглих, особливо їхні пропозиції”, „не обговорювати дії інших людей”, „ не просити підлеглих робити вам особисті послуги” і т. ін. Спілкування підлеглого з керівником також визначається певними правилами: „до керівника треба ставитися з повагою, у міру демонструючи свою готовність до взаємодії та виконання доручень”, „ не слід поводитись з керівником занадто западливо”, „звертаючись до керівника, доцільно вживати ту форму, якою користуються більшість співробітників”. Спілкування з колегами відповідно до
-4-
встановлених правил регламентуються, наприклад, так: „бути доброзичливим, ввічливим, привітним”, „слухаючи уважно співрозмовника, доцільно показувати йому (позою або мімікою) позитивну реакцію на нього”, „не обговорювати на роботі свої домашні та особисті проблеми”, „ не розмовляти на роботі, щоб не заважати іншим”і т.ін.
Моральі особистісний вплив.
У психології вплив – це процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини ( її установок, уявлень, думок, оцінок тощо) під час взаємодії з нею.
Які якості, вміння допомагають підвищити особистісний вплив? Це компетентність, ентузіазм, уміння володіти собою, користуватися різними способами й засобами спілкування. Це, безумовно, й ті моральні норми та правила, які засовїла особистість: щирістьтощо ( тобто йдеться про моральність людини). Відомо, що нерідко люди в ділових стосунках віддають перевагу моральним чеснотам над професійними якостями. Тому часто більший особистісний вплив на інших має той керівник (спеціаліст), для якого моральні норми поведінки є обов’язковими.
Якогось жорстокого набору якостей, чеснот немає. Передусім має значення, Якою є особистість взагалі, які має установки, самооцінку та як вона ставиться до моральних цінностей. Виокремлюють навіть харизматичний впливяк такий, що йде від особистості, яка є певним взірцем для інших.
Своєрідно виявляється, наприклад, у спілкуванні вплив однієї людини на інших через владу. З одного боку, влада – це можливість впливати на інших, з іншого – щоб впливати треба мати владу. Коли одна людина або група людей користуюються владою для того щоб принизити інших, найчастіше кажуть: у них бракує культури спілкування, і передусім моральної складової.
Тим, хто прагне до високої культури спілкування, бажано знати, яка інформація підсилює вплив на інших людей, а яка, навпаки, зменшує його. Так, не бажано казати „я – маленька людина”, „ у мене не виходить”, „ у мене мало досвіду”, „ я не хочу забирати у вас час” і т. ін. Краще сказати: „ я – ще молодий спеціаліст”, „ мені слід детальніше розібратися в цьому”, „ я лише розпочав роботу”, „ мені хотілось б з Вами обговорити це питання” і т. ін.
Компетентне використання людиною різних видів психологічного впливу в діловому спілкуванні є важливою складовою її культури. Саме правильний добір засобів і механізмів впливу сприяє досягненню оптимального результату взаємодії, розвиткові особистості, формування в неї високих моральних якостей, реалізації її творчих здібностей та можливостей самовдосконалення.
Взаєморозуміння та його рівні.
-5-
Взаєморозуміння – це таке розшифрування партнерами повідомлень і дій одне одного, яке відповідає їх значеннюз погладу їхніх авторів. Виокремлюють три рівні взаєморозуміння: згоду, розуміння та співпереживання. Під згодою слід розуміти достатньо взаємопогоджені оцінки ситуації та правила поведінки кожного учасника спілкування. Це зовнішній (формальний) рівень взаєморозуміння. Уміння зрозуміти ситуацію і підпорядкувати свої емоції та поведінку до неї та до поведінки інших – необхідна умова спільної діяльності. Підкоритись нормам поведінки – перший крок до взаєморозуміння. Однак це не так легко, тому ми часто спостерігаємо неадекватну поведінку людей ( у транспорті, магазині, лікарні тощо). Згода як формальний рівень взаєморозуміння виявляється в різних видах спілкування: соціально-рольовому або анонімному, функціонально-рольовому, неформальному.
Розуміння як осмислення – другий рівень – це такий стан свідомості, коли в суб’єкта виникає впевненість в адекватності своїх уявлень і дібраних засобів впливу. Без такого стану неможливо продовжувати спілкування з метою координації дій у спільній діяльності. Тут характерно відчуття внутрішнього зв’язку, організованості в обговоренні, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, організованості в обговоренні, встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Розуміння як осмислення сприяють діалог, уміння знайти спільну мову, навчитися слухати одне одного й аналізувати погляди кожного. Бажання осмислити – ознака високих моральних якостей людини та її культури спілкування.