Добро та зло — найважливіші категорії етики. Добро — це основна моральна цінність.
Категорія добра часто пов'язується з категорією блага.
Благом називається ієрархічна сукупність зовнішніх явищ таї внутрішніх станів, котрі оцінюються позитивно на тій підставі, що вони мають яку-небудь цінність, крім речей, що викликають приємні відчуття. До цієї сукупності включаються об'єкти, котрі не чинять безпосереднього впливу на органи чуттів, але здатні впливати в майбутньому. Людська душа розмальовує позитивними фарбами не лише те, що є ціллю, але й те, що веде до цілі або розташоване поблизу від неї. До блага відноситься не лише те, що викликає задоволення, але й те, з чим пов'язані очікування задоволення та надія на нього. Благо існує у вигляді різних речей, загальною ознакою яких є те, що вони мають позитивне значення в житті людини, вони є корисними для задоволення життєвих, соціальних та духовних потреб людини. Але для «історії філософії, культури важливішим є духовно осмислене розуміння блага — як позитивного змісту буття взагалі, пов'язаного з розвитком його різнобічних потенцій, звільненням його продуктивних засад, реалізацією його призначення». З огляду на це добро і зло є відносними з позицій їхньої співвіднесеності з вищим благом, моральнісним ідеалом як образом досконалості.
Під вищим благом розуміється вдосконалення відношень у суспільстві та вдосконалення самої особистості, тобто розвиток людини та людства, тож все, що в діях індивіда сприяє цьому, — добро, перешкоджає — зло. Вище благо — це кінцева ціль, котра не може бути засобом ні для чого іншого.
Родовими для понять добра та зла виступають поняття позитивного та негативного. Добро вже в першому наближенні асоціюється з життям, процвітанням, повнотою буття, гармонійною взаємодією з оточуючою дійсністю. Добро — це те, що хороше, прекрасне і достойне похвали.
Поняття добра співвідноситься з поняттями доброти та доброчесності.
Доброю ми називаємо людину, котра несе людям добро, яке розуміється як любов, допомога, благовоління. Добрий не буває агресивним і ніколи насильно на нав'язує благ, даючи іншим можливість вільного рішення. Доброта — це якість, котра виражає себе в практичному житті, в поведінці людини, вона характеризує цілісність особистості. Тому не можна бути «добрим» в душі, але жорстоким, грубим, авторитарним у поведінці. Така поведінка руйнує «доброту». Доброта пов'язана зі здатністю поступитися власними інтересами та амбіціями заради блага іншої людини, вона принципово неегоїстична.
Доброчесність не тотожна доброті. Доброчесністюми називаємо морально-похвальні людські якості, а вони в різних культурах і в різні епохи суттєво відмінні.
У рамках однієї і тієї самої моральної системи різні доброчесності виражають різні грані «добра». Доброчесності не просто дані людям, а виховуються в них. Кожне суспільство і кожна культура виробляють ряд прийомів, які дозволяють сформувати в членах співтовариства ці високоцінні моральні якості, необхідні для виживання та розвитку суспільного цілого.
Уособленням добра виступають на одному полюсі філантроп (той, хто ставиться до людей з любов'ю), на іншому — аскет,що вправляється в досконалості. Добра вдача проявляється: в спів-стражданні і співрадості, в почутті власної гідності і, свого роду, морального смаку, котрий не допускає робити те, що уявляється недосконалим та низьким.
У своїй глибині ці сторони добра єдині, тому що розкриття своєї душі іншим людям — це і є вища форма самовдосконалення. Не у відособленні, а в єдності з іншими людьми полягає шлях добра.
Зло — протилежність добра. Від розуміння зла залежить і визначення добра.
Злом у широкому сенсі слова є те, що протилежне благу, тобто оцінюється негативно. Якщо основними складовими блага є задоволення, істина, користь, краса та добро, то зло як його протилежність об'єднує в собі страждання, неправду, шкоду, потворність, аморальність.
Зло — це те, що руйнує життя та благополуччя людини. Воно виражається через знищення, пригноблення, приниження. Зло деструктивне, воно веде до розпаду, до відчуження людей один від одного і від життєдайних витоків буття, до загибелі.
Вихідними емоціями, у формі яких відбувається негативна оцінка зовнішніх об'єктів, служать гнів та страх;для позитивних такими бувають задоволення від їжі та статевої поведінки. В переживанні страху фіксується негативна значимість якогось об'єкта чи ситуації і відбувається налаштування організму на збереження або збільшення дистанції між суб'єктом та даним об'єктом. Суб'єкт або перестає наближатися до того, що викликало страх, або втікає від нього. Страх фіксує те, що може виявити руйнівний вплив на людину. Через переживання гніву відбувається оцінка якогось фактора дійсності як такого, що обмежує свободу власних рухів, як перепони до їх здійснення.
Якщо взяти до уваги емпіричну сторону життя людини, то існуюче у світі зло може бути розподілено на три види:
1) фізичне, або природне;
2) зло в суспільних процесах;
3) власне моральне зло.
Під фізичним, або природним, злом розуміють природні стихійні лиха, котрі руйнують наш добробут (землетруси, повіді, урагани, виверження вулканів, епідемії та хвороби). Історично природне зло не залежало від людської волі та свідомості, біологічні та геологічні процеси відбувалися завжди поза межами людських бажань та дій. Проте і по сьогодні існують вчення, які стверджують, що саме негативні людські пристрасті, злоба, гнів, ненависть створюють такі вібрації на тонких рівнях світобудови, котрі провокують та викликають природні катаклізми. Тобто духовний світ людей виявляється суттєво пов'язаним з природним злом. Таку думку поділяє і релігія, котра завжди стверджувала, що фізичні нещастя, які неочікувано звалюються на людей, — це результат Божого гніву, і що люди накоїли стільки неподобств, що послідувало покарання.
Проте в сучасному світі багато явищ «природного зла» виявляються вже прямо пов'язаними з масштабною діяльністю людини, з порушенням екологічної рівноваги, балансу. Але природні катаклізми почасти не залежать безпосередньо від поведінки конкретної людини, її волі.
Зло в суспільних процесах хоча і здійснюється вже за участю людської свідомості, та багато в чому і поза нею. Так, соціальне відчуження як прояв соціального розшарування виявляється в зненависті, насиллі, почутті заздрості, зневаги. Так само й об'єктивне протистояння інтересів, боротьба за землі, джерела сировини обертаються агресією, війнами, в котрі багато людей виявляються утягнутими поза власною волею. Соціальні катаклізми вибухають також стихійно та неконтрольовано, як і природні, і важке колесо історії безжально проїжджає по тисячах та мільйонах доль, ламаючи та калічачи їх. У результаті те, що виникає зі взаємодії та зіткнення багатьох воль, виявляє себе в історичних подіях як сліпа та могутня сила, яку неможливо приборкати індивідуальними зусиллями, неможливо відвести від себе. Можна бути казково моральною, хорошою, порядною людиною і волею долі виявитися в епіцентрі соціального зла — на війні, в революції, врабстві.
Проте і тут деякими мислителями зазначаються глибинні людські провини як джерела соціального зла.
Власне моральне зло. Моральним злом називають те зло, яке здійснюється за безпосередньою участю та за наміром і волею людини. Це зло, що здійснюється або допускається за вибором самої людини або через уникнення такого вкрай необхідного вибору у випадку, коли від особи очікуються певні гуманно налаштовані дії.
Сучасні дослідники вирізняють два основні види морального зла — ворожість і розпущеність, що розгортаються в людських вадах.
До ворожості відносять агресію, насилля, гнів, руйнацію, ненависть, бажання загибелі, потяг до гноблення інших. Це зло активне, енергійне, що прагне до знищення чужого буття та благополуччя. Воно направлене назовні. Ворожа до інших людина свідомо хоче завдати іншим шкоди, збитку, страждання, принизити їх. Поняттям «розпущеність» позначають іншу групу людських вад, а саме: малодушність, боягузтво, лінь, холопство, невміння володіти своїми нахилами, бажаннями та пристрастями. Розпущена людина дуже легко піддається спокусам, адже недарма християнство стверджувало, що диявол оволодіває душею двома шляхами — або силою, або звабленням. До розпущеності можна також віднести жадібність, хтивість, невтомовану пристрасть до найрізноманітніших задоволень. Можна сказати, що вся історія розвитку моралі та моральної філософії — це наполеглива боротьба з розпущеністю.
Представники етичної філософії вважають, що особистість не є ні злою, ні доброю. Людська природа є такою, що людина однаково здатна і на добро, і на зло. В рамках цього напряму етично Цінним визнається вчинок такої людини, котра надає перевагу добру перед злом в будь-якій конкретній ситуації, але неодмінно за вільним вибором.
Проте, оцінюючи вчинки та помисли в координатах добра і зла, ми виявляємо певні нюанси. Взагалі, як підкреслює Р. Апресян, з погляду моралі шкода зла є вагомішою, ніж благо добра. Недопущення несправедливості, з морального погляду, суттєвіше ніж творення милосердя: зло несправедливості є більш руйнівним для спільноти, ніж добро милосердя — креативним.
Одна справа — творити добро чи зло, і інша — дозволяти злу творитися (іншими людьми, обставинами тощо). Моральною свідомістю сприяння злу прирівнюється до творіння зла. В той час, як «потурання» добру — морально нейтральне, а «сприяння добру» сприймається моральною свідомістю як належне.
Зло досить часто постає не лише як вбивство, неправда, егоцентризм, виживання за рахунок інших, але нерідко зі злом пов'язують і нонконформізм, який не дає закостеніти порядку, а разом з тим і новацію, творчість, хай навіть як і пошук нового, нестандартного. Деякі мислителі говорять навіть про конструктивність зла, маючи на увазі те, що в боротьбі зла з добром у світі відбувається щось значуще.