Зміст
1. Основні етичні категорії, їх абстрактність і відносність
2. Етикет спілкування керівника і підлеглого
3. Етичні еталони і зразки поведінки
Використана література
1. Основні етичні категорії, їх абстрактність і відносність
Слова «етика», «мораль», «моральність» часто уживаються як синоніми, і цьому сприяє переклад слів «етос» і «мораліс» з грецького і латинського як «звичай», «устрій», «порядок», «вдача». Проте у філософії склалася традиція розрізнення цих понять.
Терміни «мораль», «моральність» тут означають певну сферу суспільного і особистого життя, сферу культури, а під «етикою» розуміється дослідження, вивчення моралі і її обґрунтування.
Таким чином, мораль, або моральність, є предметом вивчення етики, подібно до того, як право є предмет юридичної науки, а мова - мовознавства.
Іноді етику і визначають як науку про мораль. Проте не всяке учення є науковим, бо науковість - це вища форма знання, істинність, що припускає його, систематичність, довідність і перевірка. Тому точніше етику визначити саме як вчення про мораль.
При цьому важливо підкреслити, що етика не просто вчення про мораль, але і моральне учення, бо залежно від того або іншого розуміння моралі формується і само моральний стан суб'єкта.
Етичне учення як би створює, формує свій предмет, наділяє його певними характеристиками. Етика може вважати, що мораль дана людині зверху, Богом, або затверджувати її природне, еволюційне походження, або розкривати і аналізувати її суспільно-історичну природу. І всі ці концептуальні уявлення про свій предмет одночасно будуть і різними станами моралі, різними системами цінностей і вимог до людської поведінки. Тому деякі учені навіть визначають етику як самомислячий моральний досвід, тобто як теоретичну рефлексію моральної свідомості про саме собі.
Можна розглянути представлення моралі як предмет етики.
У першому наближенні мораль можна визначити як сукупність правив і норм поведінки, якими люди керуються в своєму житті. Ці норми виражають відносини людей один до одного, колективу, суспільству в цілому. При цьому найважливішу межу морального відношення складає оцінка суспільних явищ і людської поведінки з погляду добра і зла, справедливості або несправедливості. За допомогою етичних оцінок ці відносини і поведінка людей як би перевіряються на їх відповідність вищим етичним цінностям, етично-ідеальному порядку.
До сфери моралі відносять також самі відносини і норми поведінки людей, що отримали стійкий загальнообов'язковий характер і створюючи суспільні вдачі.
Не менш важливий для моралі і наявність у людини якостей і схильностей, що роблять його здібним до етичного життя, - «чеснот». Це такі стійкі риси вдачі і ціннісні установки, які відображають наявність у людини потреб в духовних цінностях, внутрішня пошана ним етичного світопорядку, здатність жити по совісті, поводитися культурно і відповідально.
Звідси можна зробити вивід про те, що до сфери моралі відносяться достатньо різнорідні явища: правила і норми поведінки, оцінки і цінності, ідеали, властивості і здібності людського характеру, само поведінка людей.
Тому перед етикою, яка не обмежується тільки описом і викладом правил поведінки і етичного світопорядку, а прагне обґрунтувати його, розтане проблема знаходження загальної підстави всього різноманіття проявів моралі, виявлення суті етичного освоєння дійсності.
Завдання збагнення суті моралі, її природи для свідомого перевлаштування життя на дійсних початках добра, справедливості і людяності завжди займала кращі уми людства. При цьому вони натрапляли на той факт, що люди в питаннях моралі, в своїх оцінках, в розумінні добра, довга, справедливості не могли прийти до загальної думки, виробити єдину систему цінностей для етичного життя. Це примушувало одних філософів сумніватися в можливості наукового, дійсного пізнання природи моралі, інших - умножати свої зусилля на цьому шляху.
Що є добро, людяність, життєва правда, в чому полягає призначення людини і його етичний борг, що робить життя людини осмисленим і щасливим?
Чому те, що представляється благом, добром і справедливістю для одних, часто обертається злом, несправедливістю, стражданням для інших? Причому кожна сторона щиро переконана в істинності і справедливості своєї позиції, її самоочевидності і обурюється на незгодних. Чи свідчить це про суб'єктивність самих моральних цінностей, їх залежності від позиції і точки зору людини або ж це показує помилковість людських думок відносно єдино дійсного розуміння добра і справедливості? Тоді як відмовитися від своєї упередженості і піднестися до збагнення загальнозначущого, єдиного для всіх добра?
Залежно від того, як вирішуються ці найважливіші питання людського буття, люди будують своє життя в інших сферах життя - в політиці, економіці, повсякденному побуті. Життя по совісті припускає, що людина не просто слідує певним нормам і правилам поведінки, але і постійно замислюється про природу цих норм, про зміст моральних вимог і цінностей.
Залишаючись в рамках власної моральної свідомості, неможливо відповісти на питання, звідки виникають уявлення людей про добро і борг, чести і совість, звідки беруться норми, принципи і ідеали, що визначає їх зміст? Чому так важко взаєморозуміння у сфері моральних оцінок? Чим визначається відмінність і навіть суперечність етичних позицій людей і чи є надійний критерій для їх порівняння і оцінки? На що повинні спиратися моральні оцінки, щоб бути справедливими?
Щоб відповісти на ці питання, недостатньо особистої моральної чистоти і щирості, мало одного бажання і рішучість бути чесною і порядною людиною. Відповіді на цих і багато інших питань з області практичної моральності витікають із загального розуміння природи моралі, її специфіки, місця і ролі в процесі історичного розвитку суспільства і людини. Тому тут необхідні наукові знання про моральність, які покликана давати етика.
Отже, мораль є складною сферою духовного життя людини і суспільства, сферу духовної культури і є предметом вивчення етики. Етика ж є вченням про мораль, про етичне освоєння людиною дійсності. Етика не створює моралі, не придумує норми, принципи, правила поведінки, оцінки і ідеали, а вивчає, теоретично узагальнює, систематизує і прагне обґрунтувати одні норми і цінності і розкритикувати і спростувати інші. Для цього вона з необхідністю повинна розкрити джерело походження моральних цінностей, загальну природу моралі, її специфіку і роль в житті людини, виявити закономірності функціонування і розвитку.
Тим самим етичні знання стають важливим чинником формування духовної культури суспільства і етичного світобачення особи. І хоча, як вже наголошувалося, не етика формує моральну зовнішність, людину, вона як би заздалегідь припускає етичну розвиненість тих, до кого звертається, - без етичних знань етична позиція особи виявляється або недосконала, або уразлива.
Займаючи певну етичну позицію і обгрунтовувавши відповідні нею цінності і вимоги, етика повинна відповісти на цілий ряд теоретичних питань, створюючи круг її проблем.
Перш за все це питання про походження і природу моралі, про джерело і зміст етичного долженствования, про зміст і критерії добра і зла, довга, інших етичних цінностей, про саму природу етичної ідеалізації і суті людських чеснот.
Найважливішим для етики питанням є проблема моральної свободи в світі загального детермінізму і панування причинно-наслідкових зв'язків і відносин, проблема морального вибору, його ефективності і доцільності, співвідношення в нім цілей, засобів і результатів.
Це також питання про критерії і чинники моральної оцінки явищ людському життю, проблеми моральних конфліктів, способів їх дозволу і попередження.
Все це лише невелика частина найважливіших теоретичних питань, різне розуміння яких в етиці визначає складність і різноманіття змісту історико-етичного процесу.
Етика починається із з'ясування того, що є феноменом морального вибору, який ставить перед кожним з нас дуже непрості і достатньо неприємні проблеми. Етика займається створенням і обґрунтуванням етичних систем, що дають людині орієнтири, що допомагають усвідомлено зробити цей вибір і, головне, розпізнати ситуацію, де цей вибір неминучий, оскільки відмова від ухвалення морального рішення сам по собі є рішення здатися обставинам.
Завершується етика виявленням загальних етичних принципів, що виявляються незалежно від конкретних особливостей тієї або іншої етичної системи і володіють достатньо переконливою самоочевидністю.
У ситуації морального вибору чоловік здійснює моральну поведінку, ґрунтуючись на частково усвідомлених, частково неусвідомлюваних орієнтирах. Усвідомлення і явний вираз цих орієнтирів складає предмет моралі. Мораль - це не наука в тому сенсі, що вона нічого не вивчає. Вона тільки научає тому, що є належним. У ситуації, що усвідомлюється як ситуація морального вибору, людина спирається на свої уявлення про мораль. Етика виходить з передумови, що мораль як належне існує незалежно від суб'єктивних уявлень. Етика вивчає мораль і її підстави в рамках різних етичних систем, які виходять з різних передумов про природу моралі, включаючи передумову про реальне існування моралі, без якої етика виявилася б безпредметною. Крім того, етика встановлює загальні, принаймні для більшості етичних систем, принципи. (Наприклад, твердження, що руйнування системи моральних орієнтирів небезпечніше, ніж порушення будь-якого з цих орієнтирів. Або коротше: руйнування моралі - морально гірше за порушення моралі.)
Варто відзначити, що людям набагато легко погодитися з питання, що погано або добре з погляду моралі, чим філософам про перевагу і обґрунтованість тієї або іншої етичної системи. Загальні принципи етики, у свою чергу, викликають значно менше суперечок, чим проблема обґрунтування моралі.