Інститут ринку - регулювати відносини обміну й споживання.
Політичні інститути (держава, партії) мають мета регулювати відносини між партіями як представниками різних соціальних верств, а також між державами.
Традиційне суспільство опиралося на такі інститути, 3 як родина, церква, релігія. Сучасне суспільство (модерн) наголошувало на ідеологію. Соціально орієнтоване суспільство (постмодерн) опирається на соціальну етику.
З ускладненням суспільства зростає роль соціальних інститутів, завдання яких регулювати певні соціальні взаємодії протягом тривалого періоду. Добре організовані соціальні інститути забезпечують стабільність суспільства. Всі зростаюча анонімність соціальної комунікації й соціальної взаємодії вимагає посилення ступеня надійності. Це теж означає збільшення ролі соціальних інститутів як механізмів, що сприяють спільної діяльності людей. Гарні інститути дають орієнтацію діяльності діючих осіб і компенсують дефіцит моралі. Питання про «гарний соціальний порядок» означає питання про відповідні інститути, тобто таких, які служать мети структурного добра.
8. Чи заважають соціальні інститути реалізації індивідуальної волі?
Деякі автори бачать вирішальну напругу сучасної західної культури в розколі між загальним, втіленим в інститутах, і суб'єктивним миром сучасної людини.
Але інститути, як нормативні структури із заданим змістом, незамінні, якщо необхідно координувати дії в співіснуванні багатьох і забезпечувати обопільну надійність.
Крім того, інститути не можуть виконати того, що повинна зробити індивідуальна мораль, але вони можуть компенсувати її відсутність. Гарні інститути полегшують життя гарним людям. Частина інститутів зобов'язані вловлювати й компенсувати неправильне моральне поводження людей. Інші інститути вимагають устрою, що виключає зловживання.
Соціальні й політичні інститути являють собою форму посередництва між різноманітними інтересами й суспільним благом, вони є умовою для гарного життя громадян. Політичний порядок тим краще, чим краще здійснюється ця посередницька діяльність, і чим швидше дозволяються конфлікти, і чим більше стабільності в суспільстві.
В інститутах відображається «етична програма» держави. Демократія має потребу в інститутах більше, ніж диктатура.
9. Що таке базові цінності?
В основі подань про базові цінності лежить етика Аристотеля.
Джерело будь-якої системи цінностей становить вища цінність, або «вище благо». Вище благо - остання мета, або ціль всіх цілей, що не може перетворитися в кошти для досягнення інших цілей.
У традиційних культурах вищим благом визнавалося абсолютне буття, або ідея Бога.
Головними цілями сучасного суспільства варто назвати щастя, сенс життя, релігійну віру.
Оскільки змістовне наповнення цих цілей як цінностей є у всіх людей різним (і в цьому укладається ціннісний плюралізм, властивий постмодерну як відкритому комунікаційному простору).. Останні цілі є справою волі вибору й волі совісті.
Розмова в соціальній етиці може йти лише про передостанні цінності.
10. Що таке соціальна справедливість?
Справедливість - якісна характеристика всього I суспільства в цілому, тому поняття соціальної справедливості не досить коректно - справедливість є завжди соціальною.
Проблема справедливості - центральна в соціальній етиці. Хоча соціальна етика як така виникла лише в XX в., у неї є великі історичні попередники в особі Платона, Аристотеля й Маркса.
Крім того, проблема справедливості має глибокі коріння в релігійній моралі, головним мотивом якої було вічне сподівання на кінцеве торжество справедливості, що відображалося в заповідях, прислів'ях і приказках («Як мотузочці не витися...»).
У традиційній філософії існувало два протилежних підходи до проблеми справедливості: справедливість як рівність і справедливість як нерівність. Ідею справедливості як рівності розвивало, з одного боку, християнство, з іншого боку - у Новий час - Маркс. Ідеї справедливості як нерівності дотримувалися такі філософи, як Конфуцій, Платон, Аристотель.
11. Що таке справедливість як рівність?
Справедливість у первісному суспільстві збігалася зі звичаєм. Існуючий звичай кровної помсти виходить із ідеї справедливості, що відплачує, - рівним за рівне (око за око, зуб за зуб). Ідея справедливості як рівності відтворює й екстраполює на всі сфери моральний погляд на мир. З позиції моралі всі люди рівні (вони народжуються рівними, умирають рівними, у кожного є усередині моральний закон). Цю моральну точку зору проповідувало християнство.
Відмінність Старого Завіту від Нового укладалося в масштабі поширення моральних заповідей. Старозавітна мораль ставиться до плем'я іудеїв, стосовно яких треба дотримувати заповідей любові й не насильства. Любов до ближнього супроводжувалася ненавистю до далекого. Границі любові й ненависті збігалися із границями свого плем'я.
Зовсім інший зміст придбали моральні заповіді в християнстві, поширившись на все живе людство як потенційних християн. Заповідь любові й не насильства ставилася християнами як до ближнього, так і до далекого, як до своєму, так і до чужого.
У Новий час ідея справедливості як рівності була відроджена марксизмом, що багато в чому обумовило його надзвичайну популярність у народних масах всіх країн. Сильною стороною Маркса була критична частина - критика соціальної несправедливості й експлуатації найманих робітників при капіталізмі. Позитивна частина була погано розроблена. Цей теоретичний недолік виявився в невдалій спробі практичної реалізації теорії Маркса. Зрівняльна концепція справедливості виявилася грубою несправедливістю стосовно вищої утвореної еліти, до підприємців, великим і середнім власникам, інтелігенції. Справедливість стосовно бедным обернулася насильством і терором, спрямованим на цілі класи й нації. Гасло «Від кожного по здатностях, кожному по праці» перетворився у свою протилежність, коли доступ до основних благ суспільства виявився не тільки не залежний від трудового внеску, але й прямо протилежний йому. Доступ до благ забезпечувався не працею, а зв'язком з апаратом влади - партійною номенклатурою або КДБ.
Рівність не може бути самоціллю суспільства, тим більше коли воно досягається спробами поділити нарівно суспільне багатство. Не зробити, а перерозподілити - ця порочна логіка привела в підсумку до рівності в бідності.
Ідеї справедливості й рівності стосовно «експлуатованих» супроводжувалися ідеями ненависті й класової боротьби стосовно «визискувачів». У цю прокляту категорію входили всі, хто володів засобами виробництва, а також керуючі, менеджери, інтелігенція.
Очевидно, що ідея справедливості як рівності є нереалізованою. Проте поняття справедливості входить у соціальний ідеал марксизму і є однієї із сильних гуманістичних сторін його теорії.
12. Що таке справедливість як нерівність?
Не може бути рівності між батьком і сином, між чоловіком і дружиною, між страшимо й молодшим - головну тезу Конфуція. Завдання государя - «виправлення імен», тобто призначення кожного на таку посаду, що відповідає ступені його «шляхетності».
Ці ідеї розвивали Платон і Аристотель. В ідеальній державі Платона здійснюється подвійний відбір: генетичний і соціальний. Справедливість - такий стан суспільства, де «кожний займався б своєю справою». Для досягнення такого положення необхідно визначити й розвити відповідні здатності кожної людини.
З погляду вільного грека, не може бути рівності між хазяїном і рабом. Тому Аристотель виділяв два види справедливості: рівність для рівних (зрівняльна справедливість) і нерівність для нерівних (розподільна справедливість).
13. Що таке несправедливість?
Суспільство несправедливо доти, поки в ньому не створюються спеціальні інститути, що стежать за дотриманням прав людини. Соціальна справедливість укладається в наявності принципів, на яких ґрунтується базисна структура (розподіл сукупного суспільного багатства, влади), а також інститутів, що стежать за їхнім дотриманням.
І рабовласницьке, і кастове суспільство, що санкціонують самі довільні форми дискримінації, були керованими суспільствами. Проте вони були несправедливими. Можна виділити:
а) узаконену несправедливість (яка існувала в рабовласницькому й кастовому суспільстві, а також існує там, де рамки закону не досить досконалі);
б) несправедливість як сваволя одних стосовно менш преуспевшим інших, як порушення закону з особистих або корисливих мотивів.
Несправедливо використовувати переваги, отримані шляхом захоплення того, що належить комусь іншому (його власності, заслуг, місця й ін.)
Сьогодні в нашій країні присутні всі види несправедливості: багато з людей приречені на злидарське існування, багаті не хочуть допомагати бідним, хоча їхнє багатство по більшій частині засновано на грабежі й обмані власного народу.
14. Що таке формальна справедливість?
Якщо є базисна структура (система соціальних інститутів), правила, які задовольняють певної концепції справедливості, ця концепція прийнята всіма, і є безсторонні судді, а також інші офіційні особи, які діють відповідно до цієї концепції, - таку систему можна назвати формально справедливої.
Формальна справедливість вимагає, щоб закони застосовувалися однаково (дорівнює) до усім. Прикладом формальної справедливості може бути суд. Але формальна справедливість може обернутися несправедливістю. Наприклад, можна діяти за законом і дотримувати процедури, можна одержати невірний результат (скажемо, засудити невинного). Судові помилки - приклад недосконалості формальної справедливості.
15. Концепція справедливості Д. Ролза
Соціальна справедливість означає роботу з усунення різних видів дискримінації й обмеження прав людини.
Концепція справедливості Д. Ролза називається справедливість як чесність.