Розуміння зла
Зло – це те, що руйнує життя та благоустрій людини. Зло деструктивно, воно веде до розпаду, до відчуження людей один від одного та від початку буття, до загибелі. Зло – протилежність добра.
Зло існує у світі у трьох виглядах. Перше – це фізичне або природне зло. Це всі ті стихійні сили, що руйнують наше благополуччя. Історично природне зло не залежить від людської волі та свідомості, біологічні та геологічні процеси трапляються всупереч нашим бажанням та діям. Хоча здавна існували вчення, стверджуючі, що саме негативні людські пороки створюють особливі вібрації та тонких рівнях миро створення, які провокують та викликають природні катаклізми. Таким чином духовний світ людей виявлявся зв’язаним ніби то з чисто природним злом. Подібний погляд знаходив вираження і у релігії, яка завжди казала, що фізичні нещастя, які звалюються на людей – це результат Божого гніву, бо люди наробили стільки неподобства, що наступила кара Божа. Після виявилось, що багато явищ природного зла прямо зв'язані з масштабними діями людини.
Другим видом об’єктивного зла є добро у суспільних процесах. Виникає воно за участі людської свідомості, але все-таки у багатьох випадках незважаючи на його волю. Соціальне відчуження, яке знаходить вираз у класовій ненависті, насиллі, важких відчуттях заздрості, презирства, народжується з об’єктивного процесу розподілу праці, який незмінно приводить до приватної власності та експлуатації, після чого виникає об’єктивне протистояння інтересів – боротьба за землю, джерела сировини які обертаються агресією, війнами, у які втягують велику кількість людей незважаючи на їх особисту думку. Соціальні катаклізми починаються також стихійно та неконтрольовано, як і бурі, і важке колесо історії безжалісно проходить крізь тисячі людських життів, ламаючи та калічачи їх. Результуюча, що виникає із взаємодії та зіткнень багатьох воль, знаходить себе у історичних подіях як сліпа та могутня сила, яку не можна підкорити індивідуальним зусиллям, не можна відвести від себе. Можна бути зразково-моральною, гарною порядною людиною, але за бажанням долі з'явитися у епіцентрі соціального зла, якими є війна, революція, рабство.
Третій вид зла – зло суб’єктивне за походженням, тобто моральне зло. Моральним називається зло, яке вчиняється при безпосередній участі людського внутрішнього світу – його свідомості та волі. Зло, що відбувається і створюється самою людиною, поділяється на два різновиди – ворожість та розпущеність.
До ворожості відноситься прагнення до зруйнування, агресія, насилля, гнів, ненависть, бажання гибелі, придушення інших. Ворожість активна, енергійна, вона прагне знищити чуже буття та благополуччя. Ворожо налаштована людина свідомо прагне причинити іншим шкоду, збитки, страждання, приниження. Однак суспільство дуже часто схвалює і керує ворожістю, нагороджуючи та прославляючи її.
Розпещеність – інший різновид морального зла, що об’єднує такі людські пороки: боягузтво, лінь, невміння керувати своїми потягами, бажаннями та пристрастями. Вся історія розвитку моралі та моральної філософії – це наполеглива боротьба з розпущеністю.
Філософи з давніх часів ставили перед собою питання: звідки з’явилося зло? Чому воно знаходиться навколо нас з усіх сторін у об’єктивних та суб’єктивних формах? Чи була дійсність споконвічно гарна та досконала чи вона при своїй появі вже була злою та жорсткою?
У той чи іншій формі релігійні версії виникнення зла повторюють одна одну, пояснюючи усе це боротьбою добрих та злих духів.
Для християнства зло принципово вторинне, саме тому що, світ створюється одним єдиним Богом. Бог – це Благо та буття, він створює світ із-за любові, і саме тому зло не можу бути властиво його творінню.
Теологія припускає пояснення походження зла: зло породжено гордістю та невірним використанням свободи. Перше зло виникло у результаті заздрості, коли ангел Люцифер вирішив, що він такий, як і сам Бог та хотів зайняти його місце. У ньому перемагають темні пристрасті, егоїстичне самоствердження, ворожість до створеного Богом світу, заздрість до важливого атрибуту Бога – здатності створювати.
Причина, що здійснила запуск механізму зла – свобода, яку Господь дав створеним духам. Він створив людину у повному сенсі слова по своєму образу та подобі, наділяючи її свободою та здатністю любити.
Іноді можна почути слова про абсолютне зло. Якщо виходити з усіх можливих міфологічних та релігійний смислів, то абсолютне зло втілив у собі Диявол. За розмовами о "абсолютному злі" може ховатися нездатність зрозуміти, що дійсне джерело зла може знаходитися у своїй людині, також як і дійсне джерело добра.
Діалектика добра і зла
1. Добро та зло по різному сприймаються у різних культурах. Якщо прийняти умовне розділення культурних регіонів на Захід та Схід, то ми відразу помітимо розходження у моральних відмітках одних тих самих явищ. На Заході високою моральною відміткою оцінюється прагнення людини до індивідуальності, унікальності та своєрідність. Бути неповторною особистістю та голосно заявити про себе – благо, це варто похвали та наслідування. На Сході, напроти, не прийнято показувати себе, тут вітається бути добре "вписаним" у колектив, бути одним з його "гвинтиків". Голо слива маніфестація своєї оригінальності розглядається тут як зло і потрапляє у розряд "непристойної поведінки".
2. Уявлення про добро та зло розрізняється і по епохам і по поколінням. У традиційному суспільстві доброчесністю вважалось беззаперечне підкорення старшим і дії по тому стереотипу, який вони пропонували. Сучасне покоління обирає свободу від диктатурі та опіки, для нього справжнє добро – це самостійність, можливість робити все на свій розсуд та з власної волі.
У минулому усюди діяв подвійний стандарт для оцінки поведінки різних полів. Жінкам треба було бути слухняними та терплячими, їм відводилась тільки сімейна роль, і усі спроби жінки бути самостійною отримували у суспільстві різке моральне осудження. У сучасному світі схвалюється жіноча активність, прагнення бути особистістю, професіоналом, соціальним діячем.
3. Те, що є беззаперечним добром для людини або колективу, може бути також недвозначним злом для інших людей або іншого колективу. Яскравий тому приклад – перемога у війні. Переможці вважають її добром, особливо якщо вона визвольна, "справедлива", радіють їй, прославляють своїх керівників. А переможені бачать у своїй поразці зло, втрати, економічні, фізичні та моральні збитки.
З точки зору високої моралі, будь-яка війна, з яких причин вона не велась – це зло, бо вона є проявом насилля, пробуджує агресивні інстинкти, що супроводжуються кровопролиттям та мародерством. Війн без крові та збитків практично не буває.
4. Те, що є безумовним злом, при деяких обставинах оцінюється людьми як добро. Це перш за все відноситься до вбивства. У священних книгах різних народів присутня заповідь "не вбий". Однак люди вбивають, і дуже часто їх поведінка розцінюється як добро.
Вбиває кат, який виконує смертний вирок, який винесли жорстокому злочинцю. Вважається, він творить благе діло, реалізуючи справедливість: той, хто злочинницьки губив невинних, повинен бути позбавлений власного життя, щоб уникнути нових жертв з його боку та щоб був урок іншим.
Вбиває солдат на війні та генерал, що віддає накази. Солдат, що вбиває ворога ризикує собою, бо також може бути вбитий і він готовий віддати на благо Батьківщини найцінніше, що в нього є – власне життя. Саме тому захисників Вітчизни прославляють як героїв, нагороджують, ставлять пам’ятники, прирівнюють до святих. Але солдати порушують біблейську заповідь "не вбий".
Вбиває людина, на яку вчинено напад, і таке вбивство при самозахисті не характеризується як зло. Таким чином, заповідь "не вбий" перетворюється у форму "там, де є пряма загроза твоєму чи іншому життю – вбивай агресора".
У таких випадках фундаментальне веління високої моралі, трансформується, але не втрачає свого значення. Якщо є можливість не вбивати, то слід обійтись без цього. Навіть вимушене позбавлення життя іншої людини – моральне зло. Люди повинні невпинно шукати можливості уникати взаємного знищення, і вони це роблять, спираючись на моральний орієнтир "не вбий". Але все-таки, у сучасному світі, на жаль, поки не можна зовсім обійтись без насилля або хоча б загрози насилля, при протистоянні злу, але, по можливості, його треба зменшувати до мінімуму, інакше будь-яка блага справа може сама обернутися у зло.
5. Одне і теж саме явище може у одному випадку виступати як добро, а у іншому як зло. З одного боку науку розглядають як велике благо для людства. Вона дозволяє створювати зручності, збільшувати матеріальне благополуччя, позбавляє людей від страшних хвороб, подовжує життя, дозволяє раціонально використовувати простір та час. З другого боку, наука виступає як джерело зла. Вона створює техніку, що знищує природу, зброю масового знищення. Багато явищ соціальної культурної дійсності суперечливі і появляють то темну, то світлу сторону, а іноді обидві одночасно.
Люди можуть щиро вірити, що вони творять добро, у той час як їх дії об'єктивно обертаються злом. Наприклад, батьки, щиро люблячи свою дитину і бажаючи їй добра, можуть настільки відгородити дитину від життя з його проблемами, що дитина виросте зовсім непристосована до складностей реальних людських відносин. Або напроти, дуже сучасні батьки принципово надають своїй дитині повну самостійність, до якої вона поки ще не готова. У результаті такої "доброти" дитина потрапляє у погану компанію, а сім'я буде рвати на собі волосся, бо вони "хотіли як краще".