не можна змінити організацію без зацікавленості вищого керівництва;
менеджмент людських ресурсів повинен перестати бути виключною сферою компетенції фахівців у цій галузі й має стати одним із функціональних обов'язків кожного керівника.
Російський досвід
З різних причин реформа державної служби, особливо виконавчої влади, значно відстає від реформ в багатьох інших напрямах. Втратили силу колишні норми адміністративної моралі, нехай далекі від досконалості, але все ж вони якось регулювали поведінку державних службовців і ставали на заваді бюрократичним зловживанням. На місці цих норм виник моральний вакуум з притаманною йому вседозволеністю та корупцією.
Тому основний акцент у реформуванні державної служби Росії робиться не на структурному, а на кадровому аспекті вдосконалення. Процес реформування - справа не одного року і залежить від низки факторів, у тому числі політичного характеру.
У нормативно-правових актах і в спеціальній літературі наводиться загальний перелік вимог, рис і якостей, які зумовлюють і характеризують етичну поведінку державного службовця. Проте завдання щодо їх практичного втілення залишається невирішеним у теорії та методології державного управління.
Підходи до реалізації етичних вимог та розробки механізмів її практичного формування - в єдності індивідуального й суспільного компонентів.
Аналіз етики державних службовців США, Великобританії, Франції та Росії свідчить: незважаючи на відмінності у підходах до формування комплексної системи норм і способів функціонування етики державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону.
Професійну етику не можна запровадити авторитарними методами. До цього процесу потрібно залучати самих державних службовців. Продуктивним є лише двосторонній спосіб її запровадження: з одного боку, потрібно усвідомлення ролі професійної етики як основи професійної культури, колективне вироблення її цінностей і норм кожним службовцем, а з іншого - політична воля з належним формальним забезпеченням професійної етики як робочого інструменту державної служби.
Суспільні цінності відіграють особливу роль у поведінці державного службовця. Вони формують своєрідну систему координат, у просторі якої відбувається орієнтація його поведінки. У професійній етиці державних службовців суспільна цінність може називатися "Батьківщина", "нація". Потрібна практична реалізація в суспільній діяльності й відносинах єдності двох цінностей - Людини і Батьківщини. Батьківщина - це не абстракція, не самоціль, а живий організм, який забезпечує повагу гідності людини, розкриття і сприйняття інтересів кожного і є осередком, в якому кожна особистість почуває себе захищеною, потрібною і належно оціненою.
Висновок
Таким чином, етика державного службовця - це система норм поведінки, порядок дій і правил, взаємин і принципів у державно-службових відносинах, що є сукупністю найбільш придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих норм загальнолюдської моралі, властивих даному суспільству.
Етика державно-службових відносин у широкому значенні є практично-виховною і регульованою чинністю.
Відтак проблема професійної етики державного службовця пов'язана з тим, що його діяльність повинна відповідати не тільки Конституції України, чинному законодавству, а й моральним принципам і нормам.
При цьому етичний кодекс, яким державні службовці мають керуватися, не просто спирається на загальноприйняту мораль, але й конкретизує її вимоги відповідно специфіки службової діяльності, неординарних обов'язків і повноважень, що покладаються на них.
У цьому й полягає сутність етики державного службовця.
Список використаної літератури
1. Все про етикет. Про норми поведінки. – Ростов-на-Дону, 2002.
2. Дробницкий О.Г. Понятие морали. – М.: Наука, 1994.
3. Методичні рекомендації до проведення занять у системі підвищення кваліфікації державних службовців. – К., 1997.
4. Методичні матеріали до написання випускної роботи. Випуск №10. Серія “Навчально-методичні матеріали”. – Івано-Франківськ, 2006.
5. Мицич П. Как проводить деловые беседы. – М.: Экономика, 1987.
6. Николаев В.И. Этикет и мы. – М., 2003.
7. Опалев А.В. Умение обращаться с людьми. Этикет делового человека. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1996.
8. Пост Э. Этикет. - М.: «Наука», 1996.
9. Протасова Н.Г. Теоретичні основи навчання державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації. Навчальний посібник. – К., 2000.
10. Психология и этика делового общения. (Учебн. пособие под общ. ред. В.Н. Лавриненко). - М.: ЮНИТИ, 1997.
11. Соловьев Э.Я. Современный этикет. Деловой протокол. - М.: Ось-89, 1998.
12. Уткин Э.А. Деловая этика. – М.: Изд-во «Зерцало», 1988.
13. Формановская Н.И. Вы сказали: «Здравствуйте». Речевой этикет в нашем общении. - М., 1983
14. Фрюминг Р., Лаком Ж. Взаимодействие ради результата: практикум делового общения. - Ростов/Д: Феникс, М.: Зевс, 1997
15. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. - М.: «Анкил» Инфа-ли, 1994.
16. Чиненный А.И., Стоян Т.А. Этикет на все случаи жизни. - М.: Гном-пресс, 1997.
17. Шейнов В.П. Психология и этика делового контакта, - Минск: Амалфея, 1997.