Отже, аналіз джерел професійної етики, що регламентують мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців, дає уявлення про те, які моральні якості мають бути притаманні співробітникам міліції, що в подальшому буде впливати на мотивування діяльності кожного правоохоронця. Переважна більшість джерел наголошує, що сучасний працівник органів внутрішніх справ має володіти цілим рядом особистісних якостей, які й формують мотивацію особистості до правоохоронної діяльності. Це чесність, освіченість, особиста мужність і висока культура; сумлінне ставлення до службового обов’язку й емоційна стійкість; принциповість і спостережливість; висока професійна майстерність; висока працездатність; гуманізм, нетерпимість до найменших порушень закону і норм моралі, чуйне й уважне ставлення до людей [12, с. 124].
Працівник міліції у ставленні до громадян має виявляти повагу, звертатись на “Ви”, свої вимоги та зауваження викладати в переконливій формі. Звертаючись до громадянина, він має привітатися, після чого, приклавши руку до головного убору, назвати йому своє прізвище, звання та пред’явити на його вимогу службове посвідчення й повідомити мету [1, с. 131].
Працівник міліції у будь-якій ситуації зобов’язаний з честю та гідністю нести свою почесну службу, бути прикладом високої культури поведінки і дисципліни, увічливого ставлення до громадян, кожним своїм вчинком і словом сприяти зміцненню авторитету міліції України і глибокої поваги до неї з боку населення [2, с. 143].
У випадку порушення працівником міліції прав та законних інтересів громадянина передбачено публічне вибачення. Ця моральна дія має глибокий зміст. Вона дисциплінує, змушує критично оцінювати власну поведінку й застерігає від подібних вчинків, що в подальшому негативно впливає на мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців. Спеціальні категорії державних службовців повинні мати високі особисті, ділові та моральні якості, освітній рівень, оскільки при виконанні службових обов’язків вони керуються законом, їх правозастосовна діяльність повністю залежить не тільки від правової культури, а й від особистої дисципліни, фахового рівня, що відображається в мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців [15].
Сьогодні виникає нагальна проблема підвищення авторитету спеціальних категорій державних службовців, зміна негативного ставлення до них з боку населення на доброзичливі партнерські відносини.
Отже, службовий етикет спеціальних категорій державних службовців – це система встановлених законами та підзаконними нормативно-правовими актами правил і норм, які регулюють порядок відносин спеціальних категорій державних службовців між собою та з громадянами та дотримання й виконання яких є обов’язковим. Слід пам’ятати, що дотримання всіма без винятку особами рядового і начальницького складу спеціальних категорій державних службовців правил службового етикету, службової субординації, увічливості у стосунках з колегами по службі та громадянами є невід’ємною складовою і запорукою формування позитивного іміджу спеціальних категорій державних службовців, необхідною передумовою поглиблення партнерських відносин з населенням.
Ці вимоги засновані на моральних нормах.Етика державного службовця – це система норм поведінки, порядок дій і правил, відносин і принципів у державно-службових відносинах, що являють собою сукупність найбільш придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих, які належать даному суспільству і є нормами загальнолюдської моралі.Етика спеціальних категорій державних службовців тісно пов’язана із соціальною структурою конкретного суспільства і чітко визначається нею. У цьому, як правило, відображаються традиційні уявлення суб’єктів того чи іншого суспільства про статус свого суспільства в цілому, про перевагу своєї цивілізації тощо. Разом з тим етика державної служби являє собою об’єднання універсальних правил, що застосовуються в усьому цивілізованому світі [16, с. 149].
Керівник органу виконавчої влади зобов’язаний за будь-яких умов залишатися стриманим, тактовним, ввічливим, контролювати свою поведінку та володіти своїми настроєм і почуттями, у тому числі в процесі мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців,.Керівників, які вміють працювати з людьми, в органах виконавчої влади більшість. Однак на практиці ще трапляються факти грубого адміністрування, які допускають окремі керівники. Це виникає здебільшого через невміння поводити себе в конкретній ситуації через нестачу культури і знань. Неприпустимо, щоб керівник втрачав самоконтроль, щоб його поведінка ставала брутальною [14, c. 180–181].
У науковому плані проблема службового етикету як засобу впливу на формування мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців хоч повністю і не піддавалась комплексному дослідженню, але багато її аспектів розглядались. Спочатку ця тема осмислювалась переважно дореволюційними російськими вченими, які займались поліцейським правом. У працях І.І. Андрієвського, В.Ф. Дерюжинського, В.В. Івановського, І.Т. Тарасова та інших “поліцеїстів” аналізувались проблеми професійної підготовки кадрів поліції, їх матеріальної забезпеченості та деякі інші питання.
У зв`язку з викладеним зауважимо, що використання досягнень досоціалістичної правової думки в сучасній юридичній теорії і практиці є принципово важливим. Як правильно зазначено, багато досліджень того періоду обігнали час, перевершили західноєвропейський рівень, а головне – виразили моральні й гуманістичні традиції вітчизняної філософії [6, с. 230]. Зараз ці праці більш цінні, ніж радянські, оскільки вони є об’єктивними, адже науковці тих часів керувалися не єдино правильним вченням, а науковою методологією мотивації діяльності.
На сьогодні ще наївно розраховувати, що спеціальні категорії державних службовців, які вчинили порушення, будуть звільнені від відповідальності або яких незаслужено звинуватять у перевищенні службових повноважень, можуть скористатися правом оскарження.
Для цього треба витратити не тільки час і сили, перебороти помилкову сором’язливість, бути готовим до певної напруженості у відносинах з власним керівництвом, але й мати достатню юридичну підготовку не нижче тієї, яку мають представники контрольних і наглядових інстанцій [8, с. 21].
Відсутність віри в закон, правова нестійкість, небажання, а часом і невміння боротися за свої права за всіма правилами закону призводить до того, що державний службовець, намагається неправовими засобами вирішити конфлікт, що виник. Такі дії можуть виражатись у негативній мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. У цьому випадку, як відомо, сила права уже не працює, а дії працівника часом межують уже з правопорушеннями [18, с. 140; 17, с. 103].
В умовах формування в Україні правової держави і громадянського суспільства взаємодія спеціальних категорій державних службовців і населення стає власне формою соціального контролю за діяльністю державних органів. Сьогодні загальновідомі факти нетактовної поведінки, бездушності та безкультурності під час виконання службових обов’язків, порушення законності, зволікання при розгляді заяв і повідомлень про правопорушення, зловживання владою, що наявні серед особового складу спеціальних категорій державних службовців, іноді набувають значного резонансу, підривають мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців, довіру до неї, викликають законні скарги з боку громадян. Саме тому необхідність створення системи соціального контролю за діяльністю органів правопорядку диктується потребами захисту прав і свобод громадян, що зростають [2, с. 7].
Виховання кадрів – це важливий елемент роботи і складова кадрової функції. Сьогодні вона потребує особливої уваги. У зв’язку з ліквідацією підрозділів політико-виховної роботи створився певний вакуум у здійсненні такої складової кадрової функції, як виховання. Так, наприклад, згідно з наказом МВС України “Про підвищення рівня загальної і професійної культури, службової етики працівників органів внутрішніх справ та роль керівників в організації виховної роботи” від 12.09.92 р. в органах внутрішніх справ мають розроблятися комплексні програми, спрямовані на підвищення загальної і професійної культури особового складу [19]. Відповідальність за стан виховної роботи з особовим складом покладена на керівників органів внутрішніх справ, їх заступників, начальників структурних підрозділів і служб. Зазначено також, що особиста участь керівників у вихованні підлеглих є невід’ємною складовою їх службової діяльності. Методичне забезпечення цієї діяльності покладено на апарати по роботі з особовим складом. У Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ, на жаль, проблемі виховання не приділено належної уваги, у цій Концепції навіть відсутній сам термін “виховання”. Без вирішення цієї проблеми сподіватися на значне покрашення роботи органів внутрішніх справ важко [8].