Реферат на тему:
Етика та наука, філософія. Етика в різних галузях, як прояв мистецтва.
ЗМІСТ
Вступ ...ст.3
1. Етика є навчання про мораль. ...ст.4
2. Філософія та етика ...ст.7
3. Поняття наукової, релігійної, професійної етики, як мистецтво ...ст.15
Висновок ...ст.19
Використана література
Вступ
Поняття добра і зла, моралі і моральності, етики є одними із самих розповсюджених у мові, і в той же час одними із самих багатозначних і невизначених. Моральні проблеми при цьому з'являються одними з найважливіших для людини.
Так, великий німецький філософ І. Кант писав, що «всі інтереси мого розуму (і спекулятивні і практичні) поєднуються в наступних трьох питаннях:
1. Що я можу знати? 2.Що я повинний робити? 3.На що я можу сподіватися?»[1,ст.300-303] .
Перше питання гносеологічний і зважується чистим спекулятивним розумом. Друге питання моральний і зважується чистим практичним розумом. Першому питанню присвячена, як багато хто вважають, головна робота Канта – «Критика чистого розуму», що представляє собою дуже глибока і складна філософська праця. Другому питанню присвячені в Канта «Критика практичного розуму» і ін. етичні роботи. Але сам Кант віддавав перевагу чистому практичному розуму перед чистим спекулятивним розумом, тобто етика по ньому має визначену першість перед гносеологією. «Отже, у з'єднанні чистого спекулятивного розуму з чистим практичним в одне пізнання чистий практичний розум має першість, якщо припустити, що це з'єднання не випадкове і довільне»[1] . Таким чином, складна гносеологія Канта може бути розглянута як введення в етику.
Геніальний художник і великий мораліст Л.Н. Толстой писав: «Ми всі звикли думати, що моральне навчання є сама вульгарна і нудна річ, у якій не може бути нічого нового і цікавого; а тим часом усе життя людська, із усіма настільки складними і різноманітними, удаваними незалежними від моральності діяльностями, - і державна, і наукова, і художня, і торгова – не має іншої мети, як більше і більше з'ясування, твердження, спрощення і загальнодоступність моральної істини»[2,ст.320-323] . Отже, що таке мораль, моральність, етика? Найпростіше дати визначення етики.
1. Етика є навчання про мораль.
Мораль з'являється предметом етики. Етика виникає в лоні філософії й існує по дійсний час як філософське навчання і філософська навчальна дисципліна. Засновником етики визнається великий давньогрецький філософ Сократ (469-399 до н.е.). Найбільшими етиками в історії людства були Платон (428-328 до н.е.), Аристотель (384-322 до н.е.), Сенека (4 до н.е. – 65 н.е.), Марко Аврелий (121 – 180), Августин Блаженний (354 – 430), Б. Спиноза (1632 – 1677), И. Кант (1724 – 1804), А. Шопенгауер (1788 – 1860), Ф. Ницше (1844 – 1900), А. Швейцер (1875 – 1965). Етикою займалися усі великі російські мислителі. Найбільш значні роботи з етики залишили св. Тихон Задонський (1724 – 1783), св. Феофан Затворник (1815 – 1894), Ул.С. Соловйов (1853 – 1900), Н.А. Бердяєв (1874 – 1948), Н.О. Лосский (1870 – 1965). Світове значення придбали моральні ідеї Ф.М. Достоєвського і Л.Н. Толстого.
На розвиток моралі й етики величезний вплив зробили ідеї моралістів, тобто людей нові моральні заповіді, що пропонує, більш глибоке розуміння відомих моральних принципів. До числа великих моралістів людства варто віднести Мойсея, Будду, Конфуція, Ісус, Мухаммеда.
Існує, однак, і спроба зробити етику «наукової», відірвавши її від такий світоглядний, «ненаукової» форми як філософія. - Подібна тенденція спостерігається в позитивізмі, що намагається зробити з етики сувору верифіковану наукову дисципліну. Але в результаті з їхньої етики іде мораль і залишається «етика без моралі».
Вважається, що термін «етика» ввів Аристотелю для позначення особливих чеснот характеру на відміну від діаноетичних чеснот розуму. Він же створює і теорію про етичні чесноти – етику [2,ст.324-326] . І тут міститься важлива думка, що вплине на подальший розвиток етики і психології, а саме: людський інтелект складається з двох найважливіших частин – розуму і вдачі. Розум містить у собі мислення, пам'ять; вдача – почуття, волю.
На відміну від багато в чому стихійно формується моральності, етика являє собою свідому духовно-теоретичну діяльність. Але теоретично вона вирішує і багато хто з практичних питань, що виникають перед людиною в житті і які зв'язані з проблемами боргу, добра, зла, сенсу життя і т.п. Етика раціонально осмислює, розвиває і формалізує деякі інтуїтивно очевидні для нас істини про моральні цінності, додаючи тим самим подібним до інтуїтивних припущень статус науково обґрунтованих положень. І це дуже важлива, потрібна і складна робота. Так, наприклад, найбільший американський етик XX століття Дж. Ролз свою таки складну концепцію «справедливості як чесності» будує на двох, інтуїтивно прийнятих як справедливі, принципах – принципі «рівності вихідних позицій» і принципі « переваги, щокомпенсує,» для менш процвітаючих членів суспільства. Тому традиційно етику ще називають «практичною філософією».
2. Філософія та етика
Етика, виникнувши у філософії, проте не виділилася в особливу науку типу соціології, психології. Чому? – Тому, що проблеми добра і зла, боргу, щастя, сенсу життя, практичного поводження органічно зв'язані зі світоглядом людини, зі сферою волі його волі, вони не визначені жорстко природою зовнішньої чи внутрішній. У моральному виборі важлива оцінка, проведена з визначених світоглядних позицій![14]
В етиці як теоретичній дисципліні поступово стали виділятися два роди проблем. Один рід проблем зв'язаний з нормами, принципами, цінностями, тобто з їхнім визначенням, аналізом, із проблемами їхнього формування, виховання і т.д. Цими питаннями займається нормативна етика. Саме нормативна етика дає нам специфічне моральне знання, для сприйняття якого важливі як діяльність розуму, так і почуттів, інтуїції, тобто «діяльності серця», як подібна діяльність визначається в російській етиці[2] . Це знання часте може не сприйматися чисто рассудочно, тому «утворені» люди можуть виявитися більш дурними в моральному змісті, ніж «прості», але чуйні серцем люди.[6]
Моральне знання, таким чином, передається в різній формі, а не тільки в сугубо понятійної, наукової. Воно може передаватися в притчах, нормах, прислів'ях, казках, билинах, міфах і т.п. Не випадково нові представлення про добро і зло Господь Ісус Христос передав у формі притч. Особливу роль у нормативній етиці грає проповідь як специфічна форма передачі морально-нормативного змісту. Ця форма давно оцінена по достоїнству церквою, але може бути і світська проповідь.
Другий рід проблем в етиці – це власне теоретичні питання про сутність моралі, про її походження, закони розвитку і т.д. Даними питаннями займається теоретична, чи дескриптивна, етика. Дана етика найбільшою мірою наукоподібна, її мова більш наукоподібна, формалізований, чим у нормативній етиці. Безсумнівно, що ці два різновиди етики діалектично взаємозалежні.
Міркуючи далі над природою моралі (в широкому розумінні, тобто включаючи й моральність) як предмета етики, неважко переконатися, що предмет цей досить своєрідний.
Можна розглядати біологічні, психологічні, соціокультурні, етнічні умови й чинники формування певного типу людської вдачі, осмислювати його під кутом зору Фрейдівської концепції Лібідо і т. п. — і залишатися як небо від землі далеким від розуміння його етичних характеристик. Осягнути останні неможливо, не вводячи безпосередній предмет розгляду — скажімо, той або інший поведінковий акт людини — в цілісну систему загального людського осмислення дійсності, що включає ті або інші ціннісні орієнтації, уявлення про добро і зло, свободу й справедливість тощо. Не звертаючись до цієї сфери теоретичних і практичних універсалі (найбільших узагальнень, що описують певний стан світу і людського світовідношення загалом), ми не в змозі будемо не тільки з'ясувати власне моральну якість того чи іншого людського вчинку, але навіть визначити його принципове відношення до галузі моралі в цілому.
Проте зазначені універсалі — предмет роздуми і пошуків філософії як особливої галузі людського v пізнання. Звідси й випливає, що етика, принаймні у своїй сутнісній основі, може бути тільки наукою філософською (що, зрозуміло, не виключає існування часткових, віддалених від філософської тематики галузей етичного пізнання— скажімо, тих або інших прикладних фахових етик, емпіричного моралезнавства тощо).[7]
Що ж, зрештою; являє собою мораль (звичайно, разом із моральністю) як модифікація подібного загального відношення людини до світу?
Отже, відповідно до даного визначення (з нашими деякими уточненнями) мораль постає як такий практично-оцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла: це, власне, означає?
По-перше, мораль як предмет, етики являє собою концентрований вияв саме практичного, активно-перетворювального ставлення людини до життя, Вона знаходить свої духовні вишки в цариш людської волі, практичного розуму, за словами великого німецького філософа І. Канта (1724—1804). Відповідно до цього, й етику як науку в безмежному океані різноманітних вдач, характерів, форм поведінки і спілкування цікавить передусім вимір належного, того, що має бути: як належить чинити, поводитися, спілкуватися, які цінності слід втілювати в життя, в якому напрямі вибудовувати власну особистість тощо» -і
Що ж до «хрещеного батька» етики Арістотеля, то його вчення репрезентує скоріш оптативну мораль, що орієнтує на пошук і реалізацію блага, досконалості, щастя. Мораль подібного ґатунку насамперед закликає нас замислитися над тим, як слід жити у відповідності зі згаданою метою; відтак вона потребує не тільки поваги до власних приписів і вольової рішучості, але Й певної розсудливості, здатності свідоме обирати блага І цінності, приймати щодо цього обґрунтовані рішення; Слідом за Арістотелем, в етиці узвичаєно іменувати цю духовно-практичну здатність людини її грецькою назвою фронезис.