Совість особистості в цілому, не обов’язково юриста, проявляється у двох формах:
1) Моральному задоволенні (виконаний борг; допомога людині, котрий потребує її; захист від правопорушників)
2) почуття стида (при скоєнні без морального вчинку про який знає тільки людина, котра цей поступок зробила).
Гідність – це внутрішня самооцінка особистості власних якостей, здібностей, мирового огляду, свого «я».
Честь – це громадська та особиста оцінка особистості, міра духовних та соціальних якостей громадянина. Поняття честі розкриває відношення людини до самого себе та відношення людей які знаходяться навколо нього. Воно грає таку ж роль у взаємовідносинах з людьми і регулювання особистості своєї поведінки, як і достоїнство. Моральна цінність особистості в понятті честі пов’язано з конкретним положенням людини, його діяльністю та моральними заслугами, які за ним визнаються. На відміну від поняття гідності особистості, яке базується на принципі рівності усіх людей в моральному та правовому відношенні.
Честь юриста – це рухома сила усіх моральних вчинків. Честь юриста не відділяється від честі усього колективу. Тому вони повинні обходити вчинки, які могли б нашкодити усьому колективу.
Репутація – це сукупність усіх вражень від багатьох людей про якусь людину, о її недоліках чи достоїнствах. Репутація і честь – два тісно зв’язані поняття. Оцінка, яка є в понятті честі находить своє вираження у репутації. Честь потребує від людини постійної уваги до своєї репутації, та репутації людей навколо себе.
Професійна кар’єра – це рух по службі, яке характеризується якістю виконаної роботи, займаною посадою, та іншими плюсами особистості. Кожен вид юридичної діяльності має специфіку руху по службовій дробині, порядок якої установлено законодавством.
6. Професійно-особисті якості юриста
Норма права (юридична норма) - це загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлене (санкціоноване) і охороняється державою, яке виражає завдяки певних матеріальних умов життя суспільства волю і інтереси народу (політичних сил, що стоять у влади) і активно діє на суспільні відносини.[1]
Базуючись на нормативно - правових документах відповідних до спеціальності юриста, можна сформулювати декілька правил загального характеру поведінки спеціаліста-юриста які повинні бути основними у його буденній праці:
1) справедливість та об'єктивність у прийнятті рішень, того що засуджуючи чи захищаючи людину юрист повинен позбавити власні почуття нальоту упередженості та суворо наслідувати букву закону;
2) виключення доброти з професійних почуттів, того що доброта заважає об'єктивній та тверезій оцінці, формує поблажливе ставлення там, де воно є недоречним;
3) терпимість у стосунках як з близькими, так й з цілком невідомими вам людьми, того що професія "юрист" накладає на свого носія певний відбиток, який формує його подальше відношення до людини, й, найчастіше - це відбиток у загальнолюдському розумінні, - негативний, адже юрист, побачивши негативні приклади людського існування починає дивитись на собі подібних не як на носіїв розуму та усього, що прийнятно вважати людським, а, як на носіїв низки негативних характеристик;
4) юрист повинен соціалізуватись путями, прийнятними його статусу та зрозумілими іншій частині соціуму, адже, якщо юрист соціалізуватиметься путями, що будуть визнані такими, що суперечать моралі, в нього виникнуть проблеми із розумінням його як безпосереднім керівництвом, так і тими людьми, що його оточують;
5) юрист повинен виховувати власну родину у дусі поваги до законів, адже у ситуації виникнення правового прецеденту до якого будуть причетні родичі чи близькі спеціаліста-юриста, це зіпсує його репутацію та подальше просування за ієрархічними сходами юридичної установи працівником котрої є цей юрист;
6) юрист повинен презирливо ставитись до усіх почуттів, що заважають здійсненню професійної діяльності, крім тих випадків, коли внутрішній імператив настійливо противиться здійсненню того чи іншого професійного діяння, адже йти проти власних принципів не є вірно ані з поглядів загальної юридичної філософії, ані з позицій загальнолюдського відношення до власного призначення у суспільстві.
Юристи повинні мати певні якості у багатьох сферах життєдіяльності, а саме:
- у соціальній сфері — намагання встановити істину, справедливість, гуманізм, чесність;
- у пошуково-пізнавальній сфері — уважність та спостережливість, тобто, цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ, а також відшукування фактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли;
- у сфері реконструктивно-конструктивної діяльності — вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв'язання завдань; проникливість;
- у сфері засвідчувальної діяльності — розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища;
- у сфері організаційної діяльності — самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності;
- у сфері комунікативної діяльності — емоційна врівноваженість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки.
Існують також особистісні якості, які є негативними для юриста:
- у соціальній сфері — цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм;
- у пошуковій сфері — неуважність, відсутність пошукової домінанти (юридичний азарт);
- у реконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стереотипність і консервативність мислення;
- у засвідчувальній сфері — недбалість, невміння швидко передавати усну мову письмово;
- в організаційній сфері - нецілеспрямованість, відсутність організаційних здібностей;
- у комунікативній сфері - імпульсивність, надмірна сором'язливість, груба поведінка.
7.Професійна тайна юриста.
Кожна людина має право на тайну.
Право на тайну – це абсолютне право особистості на приховування від людей інформації яка має відношення до прояву особистості у суспільстві.
Особисті та професійні тайни являються об’єктом захищеної інформації. Конституція України закріпила право громадянина на недоторканість, на тайну його особистого та сімейного життя.
Особисті тайни гарантовані конституційними нормами права на недоторканість до особистого та сімейного життя:
1) не допускається збирання, зберігання, використання та розповсюдження конфіденціальної інформації о людині без її згоди. Виключенням становляться ті випадки, котрі передбачені законом, коли це необхідно в інтересах національної безпеки, економічного благоустрою та прав людини.
2) Кожен громадянин має право знайомитись в органах державної власті, органах місцевого самоврядування, організаціях з інформацією про себе. Виключення складає випадки, коли така інформація є державною або іншою, яка захищена законом.
3) Кожному гарантується захист судом на право спростовувати невірну інформацію про себе та членах своєї сім’ї та право вимагати конфіскацію любої інформації.
4) Кожному гарантується право на відплати матеріального та морального шкоди, нанесеного збиранням, зберіганням, використанням та розповсюдженням неправдивої інформації о людині та членах її сім’ї.
Професійна тайна чи конфіденційність є одним із складових успішного створення професійної діяльності юриста,
виконання його професійного боргу. Вона виражається в нерозголошенні конфіденційної інформації – яка находиться в володінні юридичної особи.
В діючому законодавстві України при відсутності чіткого поняття професійна тайна , закріплені окремі її види: тайна всиновлення, лікарська тайна, службова таємниця, банківська таємниця, таємниця слідства, адвокатська та нотаріальна тайна.
Вміння володіти професійною таємницею - це дуже важливе етичне вимога яке складається з двох основних принципів:
- нерозголошення службової таємниці громадянина;
- нерозголошення службової таємниці колегам, які не мають відношення до розглядає мого діла.
Юрист зберігає право секретності в відношенні до кожного клієнта, не має значення постійний він чи випадковий. Це правило діє і тоді, коли юрист вже не веде діло клієнта за певних причин.
Часткове розголошення інформації може бути необхідним у тому разі, коли юрист подає протест позову в процесі розглядання діла клієнта. Юрист може розголосити тайну партнерам по фірмі та неюридичному персоналу у тому випадку, коли клієнт не проти цього. Та у всякому разі юрист повинен попередити подальше розповсюдження інформації.
Санкціоноване розголошення таємниці можливе у випадках:
1) розголошення потребується по закону чи з відповідності до судового порядку, при цьому юрист повинен бути дуже уважним та не розголошувати інформацію у більшому об’ємі, чим потрібно;
2) розголошення інформації необхідно для попередження порушення і юрист має обґрунтовані причини вважати, що є ймовірність таким шляхом попередити порушення;
3) розголошення має бути оправдано захистом юриста чи його колег від усілякого звинувачення у їх протизаконної дії чи неправомірній поведінці чи в отриманні взятки, але тільки в необхідних для діла рамках.
8. Моральна відповідальність юриста
Моральна відповідальність юриста – це необхідність давати звіт у своїх справах, поступках, поведінки, відношеннях у процесі практичної юридичної діяльності. Якщо умовно поділити моральну відповідальність на внутрішню (совість) та зовнішню (суспільні санкції), то центром її тяжіння приходиться на відповідальність юриста-спеціаліста перед собою. Разом з тим, юристи-практики находяться під контролем у суспільстві, та юрист який порушує норми моралі, повинен нести моральну відповідальністьперед колегами та суспільством.