Моральний закон, що проголосив людину мірою всіх речей, осягається королем Ліром ціною власних страждань. Від гинучої ілюзії, що він і є мірою всіх речей, Лір підноситься до істинного смислу в співпереживанні з убогими й знедоленими, зустрінутими на цьому шляху. В співпереживанні з іншими й пролягає шлях до віднайдення в собі міри людини.
Зв'язок віків порушується з руйнацією основи — морального зв'язку людей. Це її, моральності, проблиск у грі актора осяває Гамлета одкровенням:
З-за неї? З-за Гекуби? А що ж йому Гекуба, він— Гекубі? Щоб сльози лити? Що б він учинив, Коли б мав привід для жаги, підказ, Як маю я?
У античних філософів зруйнування законів моральності під міцніючими ударами сваволі, чиненої індивідом, який переступає межі дозволеного людині, свідчить про гіпертрофію «я», котра посилюється зі зруйнуванням співвіднесеності з іншими до нестримного жадання виявити свою волю ціною зла і задля зла.
На відміну від Медеї, чиненого нею зла на відомщення за потоптану вірність — останнього сплеску моральної об-раженості, що переходить у гординю, леді Макбет чинить зло заради зла. Являючи світові новий ступінь у розвитку принципу індивідуалізму — утвердження кожного над іншим і ціною іншого, вона завершує ряд тих, хто сповідує його як закон нового життя, ним породжених типів. їхній спокій не стрясається бурями страждань, а байдужість «до всього, що не є я», творить із себе свою суть — зло.
У пророцтві генія, істині про грядущі лихоліття, що відкрилася йому з уповань на гармонію людства, викриті всі грані зла, яке ніс у своєму розвитку принцип індивідуалізму для моральності. В прямій залежності від його наступу опинилася й можливість моральності регулювати життєдіяльність людей. Чимдалі звужуючи свої повноваження, регулятивна функція замикалася сферами так званого особистого життя, та й у ньому втрачала стимулюючу, змістову роль. її основним призначенням стає зняття відмінності, суперечності між мораллю та моральним життям.
Виражені в тлумаченні моралі ідеологізовані інтерпретації загальнолюдських моральних цінностей хоча й містили в собі певну співвіднесеність з реальною моральністю, враховували її стан навіть у кризові для моральної діяльності періоди, але брали тільки ті начала, котрі виражали її загальнолюдський, об'єднувальний, усуспільнюючий смисл. Суперечливість між справжньою моральністю, людяністю, вираженою в моральних цінностях, нормах, принципах, і її історично конкретним формалізованим існуванням розв'язувалася у викривленому тлумаченні моральних цінностей і норм, у пристосуванні їх до рівня, доступного сприйняттю. Так, зведення моральної діяльності до поведінки, специфіки моральної свідомості, вираженої у формі почуттів,— до раціонального осмислення по відношенню до здорового глузду — всі такі перетворення змінювали й особливості регулятивної функції моралі.
Спираючись не на совість, а на здоровий глузд, розраховуючи на суспільну думку не в розумінні виявлених у ній загальної совісливості, доброзичливості, керуючись не загальним моральним законом, що постав із глибин залягання людських почуттів, людських прихильностей, а перетворивши все це на модель здорової домовленості та взаємовигідної поведінки, регулятивна функція моралі стала силою, здатною впливати на зовнішню благопристойність поведінки відповідно до системи поведінкових стереотипів. І маніпулюючи ними, змінюючи їх відповідно до моди, регулятивна функція моралі виконує роль у спектаклі, поставленому режисером, котрий утратив будь-яке уявлення про творчість. Дружба, любов, братерство, героїзм, докори совісті й високі злети в творенні добра, обшири, що відкриваються у злитті з людством, залишаються поза сферою її дії.
Те ж саме відбувається з виховно-ідеологічною функцією моралі. Зі сфери світоглядної, в якій моральна діяльність формувала розуміння людської сутності буття, вона переміщується на рівень ідеологічного впливу, на зовнішню організацію проявів індивідів, у поведінку, так само регламентується міркуваннями здорового глузду й відповідно до цього справляє виховну дію. Але з таким чином організованого суспільного порядку проривається відчай самотності, спустошеність або навіть байдужість не реалізованої співпричетності зі світом, і способи їх подолання криють небезпеки, врегулювати чи зняти які всі, таким способом здійснювані, функції моралі в їхньому сьогоднішньому вираженні неспроможні.
Як подолати моральний вакуум? Досягти дружби? — Дружба сама постає із себе, виникає з любові. «Любити треба»,— відповідає Достоєвський. Навчитися бачити в іншому — людину, розуміти всі глибинні процеси її неповторного прояву, бачити в них мету, смисл для своєї з ними співпричетності — головна умова для розвитку «людини розуміючої» — моральної.
1. Курс лекція з етики. – М., 2000.
2. Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.