Аграрні відносини та їх особливості
План
Вступ
1. Суть аграрних відносин і їх місце в системі економічних відносин. Особливості аграрних відносин в умовах переходу до ринкової економіки.
2. Економічне значення аграрних реформ в Україні.
Висновки
Список літератури
Вступ
Аграрні відносини на сьогоднішньому етапі розвитку економіки, розглядаються, як одні з визначальних і домінуючих в агропромисловому комплексі. Аграрні відносини представляють собою всю сукупність виробничих, соціальних, культурно – відносин між структурними формами в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання продовольства, що визначається характером землеволодіння і землекористування.
Аграрні відносини, як в попередні роки, так і в даний момент, знаходяться на такому рівні, на якому вони б мали бути. На відповідний рівень сучасні аграрні відносини здатні підняти лише наукові розробки теорії аграрних відносин. Проте ці розробки будуть лише тоді чогось варті, коли вони вивірені практикою, дають чітку орієнтацію та мають чітку базу для зваженої державної політики.
Спираючись на здобутки аграрної науки останніх років, з урахуванням власного історичного досвіду та зарубіжної практики на даному етапі, першочергово потрібно зміцнювати політичні основи агропромислового комплексу, насамперед сільського господарства. Адже саме життя вимагає визначення напрямів дій, реалізація яких могла б привести до позитивних змін, забезпечити комплексний підхід до забезпечення росту сільськогосподарського виробництва, та продовольчої бази держави.
Зусилля держави мають концентруватися на сприянні розвитку і зростанні обсягів аграрного виробництва, перетворенню агропромислового комплексу у високоефективний, експортно-промисловий сектор економіки.
У своїй курсовій роботі , я намагався розкрити суть та місце аграрних відносин у системі економічних відносин і тим самим показати важливість нормального функціонування аграрних відносин в агропромисловому комплексі. Проте не тільки нормальне функціонування аграрних відносин є одним із основних завдань на сьогоднішньому етапі. Варто також приділити увагу вдосконаленню функціонування аграрних відносин. В аграрних відносинах , як і у всіх відносинах, які існують в суспільстві є певні особливості. А так, як в нашій економіці відбувається перехід до ринкових відносин , то , відповідно, і аграрні відносини в умовах переходу до ринкової економіки мають свої особливості, які певним чином впливають на розвиток і функціонування останніх.
На сьогоднішньому етапі реформування аграрного сектору України велике значення має і економічна сторона аграрних реформ. Адже багато процесів у реформуванні АПК відбуваються на економічному підґрунті. Це особливо проявляється в останні роки, коли значно більше стало реформованих господарств і відповідно більше стало продукції, яку ці господарства виробляють.
Я у своїй курсовій роботі намагався, наскільки це можливо, розкрити викладені проблеми аграрних відносин і перспектив розвитку АПК.
Для написання своєї курсової роботи я намагався використати самі останні статті відомих вчених, економістів. Зокрема такі статті, як : „Аграрні відносини в системі економічної реформи ” автор Юрчишин В.В. ; „Аграрні відносини: соціально-економічна суть і місце в системі суспільних відносин” автор Баланюк І.Ф. . Крім цих статей були використанні статті І.С. Плюща, які безпосередньо стосуються аграрних відносин. Крім статей я намагався використовувати найважливіші данні про стан в аграрному секторі.
1. Суть аграрних відносин і їх місце в системі економічних відносин. Особливості аграрних відносинв умовах переходу до ринкової економіки.
У становленні, розвитку та ефективному функціонуванні всіх без винятку економічних систем і країн одне з визначальних місць займає аграрний сектор. Незалежно від обсягів виробництва у ньому, його частки у внутрішньому валовому продукті він являє собою ту серцевину, навколо або з безпосередньою участю якої вирішується переважна більшість соціально-економічних проблем країни. При добрій розвину тості аграрної сфери вона збагачує країну економічно, зміцнює її у військово-оборонному і політичному відношеннях, набуває значення одного із найважливіших чинників формування досить високого життєвого рівня громадян. І, навпаки, недостатній розвиток цього сектора обмежує можливість країни ставати багатшою або робить її бідною у всіх відношеннях. Крім того, від розвитку аграрного сектора, залежить суспільно-політичне становище безпосередньо, навколо або й в країні в цілому, а при великих складнощах з його розвитком стає однією з найважливіших передумов ускладнення політичної ситуації. Це особливо проявляється в країнах, де аграрний сектор посідає важливе місце в економіці країни. З цих причин аграрні відносини , рівень їх розвитку і соціально-економічної віддачі у всі часи посідали і будуть посідати одне із найбільших або й найбільше місце серед пріоритетів, які в кожній країні доводиться вирішувати постійно і, як правило, з наростаючими зусиллями.
У найбільш загальному розумінні це зумовлюється двома групами причин. По-перше, як відомо, в аграрному секторі формується переважна частина (понад 90% ) світових продовольчих ресурсів. По-друге він ґрунтується на найважливішому засобі виробництва у сільському господарстві – землі, боротьба за володіння якою, за права бути її господарем, відбувалася постійно в різних формах. Тому земельні, а отже і аграрні проблеми, та відповідні їм відносини завжди є не тільки соціально-економічними, а й політичними. Тим більше коли їх доводиться вирішувати на крутих поворотах суспільно-економічного розвитку, як це має місце в сучасній Україні, і формувати принципово нові нетрадиційні для неї аграрні відносини, не маючи для цього науково-методологічної та прикладної бази.
Справа ускладнюється тим, що в Україні ще не відпрацьована теорія аграрних відносин, яка б давала чітку відповідь на питання про її сучасну суть, особливості розвитку та практичного здійснення соціально-економічних відносин на сучасному і на найближчому етапах розвитку сільського господарства. Поки що переважає ситуація, за якої замість того, щоб по можливості йти попереду практики, теорія розвитку аграрних відносин відстає від темпів соціально-економічних змін на селі, характеру і особливостей їх розвитку.
Це стає обмежуючим чинником прискорення, поглиблення і підвищення розвитку ефективності аграрних відносин.Об’єктивна дійсність формує ситуацію за якої аграрні відносини посідають особливе місце в системі інших суспільних відносин, в яких вони покликані виконувати ряд важливих функцій. Найважливішою з них є функція продовольчого забезпечення. Вона ґрунтується на загальноприйнятому розумінні визначального місця продуктів харчування в становленні людини і людства в цілому , без яких вони не могли бути замінені чим несуть іншим, що забезпечувало життєдіяльність людини , як щодо підтримання власного існування, так і виробництва у всіх без винятку сферах діяльності і галузях.
Тобто аграрні відносини є тим осередком, навколо якого тією чи іншою мірою , безпосередньо чи опосередковано формуються, забезпечуються, підтримуються виробничі відносини в усіх їх проявах.
Як свідчить світовий і вітчизняний досвід, щонайменше недооцінка цього вихідного положення рано чи пізно призводить до формування великої соціально-економічної і психологічної напруги, яка, якщо не вживати своєчасних дійових заходів щодо її подолання, може зумовити великі не тільки економічні, а й політичні ускладнення або й втрати. Тому аграрні відносини займають не просто важливе, а одне із визначальних місць у системі суспільно-економічних і економічних відносин. Недосконалість, недостатня відпрацьованість та ефективність функціонування аграрних відносин є обмежуючим чинником їх розвитку. Більше того, їх недосконалість в багатьох випадках не просто зумовлює занепад цілих галузей ( насамперед по виробництву матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства ), а й може спричинити надмірну обмеженість в їх потрібності, як це має місце зараз з деякими переробними галузями.
Неперевершеною за значенням є також соціально-відтворювальна функція аграрних відносин, яка справляє багатофакторний безпосередній і опосередкований вплив на систему відтворювальних процесів у суспільстві взагалі.
На селі зокрема, на формування, та оздоровлення демографічної ситуації. Незважаючи на те, що народжуваність дітей, темпи приросту населення, вік людей, розвиток демографічних процесів, значною мірою залежать від рівня розвитку медицини, демографічна ситуація у кожному конкретному випадку найбільшою мірою формується під впливом рівня харчування людей, його досконалості, повноти і збалансованості. Це зокрема підтверджується значними скороченнями віку громадян України, яке склалося під впливом погіршення в останні роки харчування їх переважної частини.
Справа набагато ускладнюється, оскільки недостатнє харчування становить під загрозу не тільки фізичний, а й розумовий розвиток дітей. На це вказує, зокрема, Німецька консультативна група з питань економіки при уряді України : „Недоїдання може мати ряд наслідків, які є особливо небезпечними для порушень у функціонуванні імунної системи і може вплинуть на розумовий розвиток дитини”. Наведені та інші обставини зумовлюють об’єктивну виправданість виділення соціально-відтворюваної (демографічної) функції аграрних відносин і вказують на невідкладну необхідність виведення їх на якісно вищий рівень.
Функції аграрних відносин-продовольчого забезпечення і соціально-відтворювальна через сільське господарство формують визначальне місце аграрних відносин у соціально-виробничій системі життєзабезпечення людей. Йдеться не про протиставлення аграрних відносин усім іншим формам суспільних відносин, не про спробу поставити їх над усіма іншими відносинами, а лише про те, що аграрні відносини мають розглядатися як серцевина, навколо якої повинне формуватися і втілюватися в практику все те, що покликане забезпечити всі життєві потреби окремих громадян, їх сукупностей, держави. Сучасні, не тільки продовольчі, а й інші складнощі, які переживає Україна на сучасному етапі, великою мірою, а по деяких аспектах повністю зумовлені недооцінкою саме визначальної ролі і місця аграрних відносин у системі інших відносин. Явище це зумовлене ситуацією, за якої до цього часу не вдалося вивести аграрні відносини на рівень, який відповідав би потенційним можливостям і потребам сучасного розвитку України.