Особливістю оцінки висновку експерта є те, що такий висновок не є обов'язковим для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, але незгоду з ним має бути мотивовано у відповідній постанові, ухвалі, вироку.
Якщо висновок експертизи визнано неповним (досліджено не всі подані об'єкти або немає вичерпних відповідей на порушені питання) або неясним (нечітко викладений або має неконкретний, невизначений характер), то може бути призначено додаткову експертизу, яку доручають тому самому або іншому експерту.
Якщо є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, призначають повторну експертизу. Її проведення може бути доручено тільки іншому експертові.
Розрізняють комісійну та комплексну експертизу. Комісійну експертизу призначають у випадках, якщо є потреба провести дослідження за участю кількох експертів – фахівців у одній галузі знань.
Комплексну експертизу призначають, якщо необхідно провести дослідження за участі кількох експертів, які є фахівцями в різних галузях знань.
Ст.76 КПК України передбачає випадки, коли призначення експертизи є обов'язковим. До таких випадків належать:
1) коли необхідно встановити причину смерті;
2) коли необхідно встановити тяжкість і характер тілесних ушкоджень;
3) коли необхідно визначити психічний стан підозрюваного або обвинуваченого за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
4) коли необхідно встановити статеву зрілість потерпілої в справах про статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості;
5) коли необхідно встановити вік підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає необхідних документів і неможливо їх одержати.
Отже, експерт – це особа, яка не має в справі особистого інтересу. Тому її висновки, як правило, є об'єктивними. Однак, при оцінці такого доказу, слід зважити на те, що експертиза має проводитись особою, що має на це право та є досить обізнаною у питаннях, які має вирішити експертиза.
Речові докази
Речовими доказами згідно зі ст.78 КПК України є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
Предмети, які можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій. Їх можуть принести також до слідчих органів, прокурора чи суду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни.
Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду.
Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.
В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.
Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникає необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують в момент повернення.
Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:
1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскують;
2) речі, вилучені з обігу, передають відповідним установам або знищують;
3) речі, які не мають ніякої цінності та не можуть бути використані, знищують, а якщо заінтересовані особи просять про це, - передають їм;
4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передають у дохід держави;
5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертають їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то докази переходять у власність держави.
Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.
Отже, речові докази – це предмети реальної дійсності. Вони реально існують, а тому доказуванню підлягає лише встановлення їх причетності до справи. При цьому доказове значення має форма, а не зміст речового доказу.
Протоколи слідчих і судових дій
Протоколи слідчих і судових дій – це письмові акти, в яких особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд фіксують порядок, хід і результати проведених ними слідчих дій. До таких дій за КПК України належать огляд, освідування, виїмка, обшук, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події. [7. C.112]
Протоколи слідчих і судових дій є джерелом доказів при додержанні двох умов:
1) якщо вони складені і оформлені в порядку передбаченому КПК України;
2) якщо в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для справи.
Більшість процесуалістів не відносять до джерел доказів протоколи допитів свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. І це є правильним, адже в такому випадку доказову силу мають показання свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. Протоколи допитів тут є лише засобом фіксації таких показань.
Що стосується протоколів судових дій, то тут маються на увазі протоколи судового засідання суду першої інстанції та апеляційного суду.
Перевірка і оцінка протоколів слідчих і судових дій, не зважаючи на те, що вони складені посадовими особами, здійснюється на тих самих підставах, що й усі інші види джерел доказів, оскільки не виключено, що в них можуть міститися перекручування, помилки та неточності.
Протокол слідчої дії зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їх роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомитися з протоколом особисто. Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.
Протокол підписують особа, яка провадила слідчу дію, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії.
До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.
Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.
Протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів
Протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів – це письмові акти, складені органами, уповноваженими здійснювати оперативно-розшукову діяльність, в яких відображається її факт, зміст і результати.
Згідно з п.2 ст.10 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність ” матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.
У чинному Законі України „Про оперативно-розшукову діяльність ” немає окремої норми, яка б встановлювала вичерпний перелік оперативно-розшукових заходів, розкривала їх зміст та порядок здійснення. Про оперативно-розшукові заходи лише в загальній формі згадано в ст. 8 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність ”, яка встановлює також права підрозділів, що їх здійснюють.
КПК України та ЗУ „Про оперативно-розшукову діяльність ” не містять спеціальних норм, які б встановлювали вимоги до протоколів з відповідними додатками до них, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, що підлягають використанню як джерело фактичних даних у кримінальному судочинстві, та до порядку їх складання.
Виходячи із загальних вимог до доказів у кримінальному процесі, протоколи оперативно-розшукових заходів мають відповідати тим самим вимогам, що й протоколи слідчих дій, за винятком того, що в оперативно-розшукових заходах не беруть участь поняті.
До протоколу може бути додано матеріальні носії інформації, які пояснюють його зміст Це можуть бути фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали.
У додатках до протоколу оперативно-розшукового заходу має бути опис документів і предметів із зазначенням їх індивідуальних ознак. Можливе подання матеріалів у копіях, у тому числі й перенесення найважливіших моментів на єдиний носій, про що обов'язково зазначають у супровідних документах чи протоколі. Оригінал у цьому разі має зберігатися в оперативно-розшуковому підрозділі до завершення судового розгляду справи та набрання вироком законної сили.
Протоколи оперативно-розшукових заходів та додатки до них оцінюють за загальним правилом оцінки доказів. Особливості полягають в тому, що орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд повинні з'ясувати:
· чи відповідають оперативно-розшукові заходи цілям і завданням оперативно-розшукової діяльності. (ст.1 ЗУ „Про оперативно-розшукову діяльність ”);