Смекни!
smekni.com

Докази та доказування у цивільному процесі (стр. 4 из 6)

вивчення і узагальнення судової практики на предмет дослідження тих обставин, які зумовлюють необхідність використання спеціальних засобів для їх підтвердження;

аналіз і втілення новітніх досягнень науки і техніки в юридичну практику з метою надання рішенням суду більшої юридичної достовірності та, як наслідок, збільшення джерел підвищеної небезпеки, якими стають наслідки генної інженерії, новітні ліки, добрива тощо;

вдосконалення існуючих засобів доказування і процедури їх дослідження з метою надання їм більшої юридичної вірогідності;

самостійний розвиток науки і техніки з метою подальшого втілення результатів в цивільне судочинство;

систематизація інформації про засоби доказування, яка має узагальнюватись як по окремих галузях права, так і шляхом порівняльного аналізу, та складати раціональну структуру відомостей про певні засоби доказування для окремої галузі права. Наприклад, такий засіб доказування, як висновок експерта, на наш погляд, має класифікуватись за галузями природничих, гуманітарних та інших наук. [6.60]

4. Стадії процесу доказування

Стадії розгляду цивільної справи різними науковцями визначаються в основному по різному, але головним висновком з проведеного аналізу має стати той аспект, що процес доказування не збігається з процесом розгляду цивільної справи, а починається раніше. Тому діяльність суду в цивільному процесі зводиться до виконання передбачених ЦПК дій, в той час, як процес доказування має здійснюватись суб'єктами процесу доказування. Якщо при цьому прийняти до уваги запропонований авторами термін "доведення", то він в основному характеризує процесуальну діяльність суб'єктів доказування по створенню у суду певної позиції по справі та при вчиненні відповідних дій, що потрібно буде вчинити по справі та про які просить суб'єкт доказування.133 Тому спробуємо визначити основні стадії процесу доказування і лише потім будемо адаптувати загальні аспекти процедури доказування до процедури розгляду справи.

Деякі автори вважають, що стадійність в доказуванні має співпадати з теоретичною концепцією стадійності цивільного процесу і в основному не звертають увагу на особливості процесу доказування, що є властивим для американського та англійського процесу доказування, оскільки в їх системі більшість дій здійснюється під контролем та впливом суду134. В той же час для українського судочинства властивим є втручання суду в процес доказування лише у випадку, коли сторонам необхідно сприяти у витребуванні доказів (ч.4 ст.10 нового ЦПК) або для забезпечення доказів (ст.133 нового ЦПК). В інших випадках суд не може впливати на процес збирання доказів.

Класичним і найбільш поширеним є поділ процесу доказування на такі стадії:

визначення кола обставин, що підлягають доказуванню;

виявлення та збирання доказів по справі;

дослідження доказів;

оцінка доказів;

5. перевірка правильності судового доказування при перегляді судових актів.135 Але в цій класифікації робиться спроба розглядати процес доказування як абстрактну, а не конкретну діяльність певних суб'єктів. Виходить, що особа, яка здійснює доказування по конкретній справі не тільки збирає їх, а й перевіряє правильність судового доказування. Тобто можна констатувати, що на таку класифікацію значний вплив здійснила класифікація стадій цивільного процесу, але нею не враховуються відносини, які знаходяться на межі виникнення цивільних процесуальних правовідносин і полягають у тому, що суддя має визначати обґрунтованість вчинення провадження по справі. Отже, провадження в справі розпочнеться лише в тому випадку, коли позивач доведе наявність порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу та необхідність його захисту (ст. З нового ЦПК). Тим більше неможливо погодитись із запропонованою класифікацією, оскільки потребуватиметься тлумачення застосоване поняття "правильність судового доказування", а не процесуальних дій суду по розгляду справи.

Тому на підставі проведеного аналізу автори дійшли висновку про необхідність виокремлення у процесі доказування наступних стадій:

формування предмету доказування;

збирання доказів;

процедура їх надання;

аналіз доказів на предмет їх:

належності до справи;

допустимості як доказу по конкретній справі;

достатності доказів у сукупності для доведення певної обставини;

значимості як доказу по конкретній справі та переваги над

доказами іншої сторони. При цьому, усвідомлюємо, що визначили лише загальні риси найпростішого процесу доказування, який в кожній конкретній справі буде мати свої особливості та відрізнятиметься складністю і може трансформуватись в залежності від таких факторів як: суб'єктивна позиція судді, який може помилково не приймати заяву і буде потрібно надавати додаткові докази, так і суб'єктивна позиція позивача, стадії цивільного процесу, коли справа розглядається в суді загальної юрисдикції чи в порядку перегляду, а також важливим питанням є: на доведення яких обставин спрямовано доказ: матеріальних (обставин правопорушення, завданої шкоди тощо) або процесуальних (наприклад, підстав відводу судді, секретаря судового засідання тощо). Частіше за все в юридичній практиці позивачі звертаються із заявами, в яких обставини необґрунтовані доказами або робиться посилання на докази, які не можуть бути прийняті судом для доказування конкретних обставин справи. Громадяни помилково вважають, що достатньо показань свідків для встановлення факту передачі грошей у борг і таке інше. З іншого боку, дуже часто суд вимагає довести суму моральної шкоди, що іноді буває зробити дуже складно або навіть неможливо без проведення експертизи, доволі часто судом вимагається перед зверненням з позовом провести експертизу вартості окремого об'єкту, виконати дії стосовно попереднього позасудового вирішення справи тощо. Ці обставини можуть зумовлювати необхідність не тільки в доказуванні на попередніх стадіях цивільного процесу, а й застосування процесу доведення власних процесуальних прав. Одному із авторів, наприклад, відомий випадок, коли дві особи мали одне й те саме прізвище, проживали за однією адресою, але у батька ініціали були С.В., а у сина С.С. і суддя помилково виніс ухвалу про відмову в прийнятті позовної заяви на тій підставі, що ним вже розглянута справа за тотожним позовом. В цьому разі лише в апеляційному порядку було доведено помилку судді.

Отже, стадійність процесу доведення має також умовний характер, оскільки важко передбачити, коли потрібно його розпочати і коли він закінчиться. Спробуємо визначити його характерні ознаки на стадії звернення до суду. Так, при зверненні до суду за ст.119 нового ЦПК позивачу необхідно:

викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги (п.5);

зазначити докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування (п.6).

Ці характерні вимоги до позовної заяви мають в своєму контексті як доказовий характер (п.6), так й ознаки процесу доведення (п.5), оскільки по суті в ЦПК вони викладені, на погляд авторів, не досить коректно. Так, за ст.57 ЦПК докази надаються на обґрунтування обставин справи. Більш того, концепція теоретиків цивільного процесу пропонує висвітлювати триєдине завдання для позовного провадження, а саме встановлювати: юридичну обставину, право, обов'язок, які вважаються взаємопов'язаними. Всі ці три обставини й зумовлюють необхідність їх доведення, але вони мають різний процесуальний характер. Так, юридична обставина при її доведенні стає фактом, з якого за нормами матеріального права встановлюються права та обов'язки. Тому п. п.5, 6 ст.119 ЦПК пропонується викласти з урахуванням процесу доведення та доказування, а також виходячи з особливостей правовідносин, які складаються з прав та обов'язків. Спочатку позивачу необхідно довести власне порушене, невизнане або оспорюване право (ст.3 ЦПК), яке може за ст.16 ЦК складати самостійний об'єкт захисту, і в наступному обов'язки відповідача. Отже, п. п.5, 6 ст.119 ЦПК, на думку авторів, доцільно викласти наступним чином:

викласти обставини, якими позивач обґрунтовує порушення, невизнання або оспорювання своїх прав та докази на їх підтвердження (п.5);

викласти обставини, якими він обґрунтовує обов'язки відповідача та їх розмір, та докази на їх підтвердження (п.6).

Таким чином, право не встановлюється на підставі доказів, а має доводитися посиланням на певні норми закону. Тобто при співставленні обставин, що зазначені в конкретній нормі з тими обставинами, які зазначені в позовній заяві, можна робити посилання на відповідні права позивача. Аналогічною є процедура визначення обов'язків відповідача, що також мають доводитись на підставі відповідних юридичних обставин з наступним доведенням обов'язків відповідача на підставі норм закону, хоча дійсний розмір завданої шкоди або інших вимог позивача також має доводитись позивачем за допомогою доказів. Отже, поряд з процесом доказування існує процес доведення навіть при складанні позовної заяви, тобто до звернення до суду. Навіть та обставина, що позивачем сплачене державне мито має бути доказаною шляхом надання суду квитанції про його сплату або має доводитись і доказуватись інша обставина про те, що позивач звільнений від сплати державного мита. Формально процес доказування триває до судових дебатів, а процес доведення на протязі всього періоду розгляду справи по суті. Так, за ст. 192 ЦПК сторонам та іншим особам, що беруть участь у справі, надається можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи і на цьому процес надання доказів і їх дослідження закінчується. Так, в ч.3 даної норми йдеться про те, що суд, вислухавши додаткові пояснення та вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів. У судових дебатах має місце оцінка первісних пояснень, додаткових та доказів на їх підтвердження і доведення перед судом переваг позицій кожної зі сторін. Тим більше обмінюючись репліками сторони зазвичай можуть надати суду останні свої доводи, а не докази.