Смекни!
smekni.com

Доказування у кримінальному процесі (стр. 1 из 6)

План:

Вступ.

1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування.

2. Класифікація доказів та їх джерел

а) Показання свідків.

б) Показання підозрюваного та обвинуваченого.

в)Висновок експерта.

г) Речові докази.

д) Протокол.

Висновок.

Список використаної літератури.

Рецензія

Вступ

Як об'єктивна істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими орга­нами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування (нерідко його називають су­довим, але це, на наш погляд, неточно відображає суть цього поняття), під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й об­ґрунтовуються процесуальні рішення. Цим зумовлюється те, що доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності, а також те, що нор­мативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є дока­зове право, і в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (її ще називають ученням про докази). У кінцевому підсумку в кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні, галузі права і прак­тичній діяльності все зводиться до доказування і доказів, бо вони є основним змістом кримінального процесу.

За своєю гносеологічною суттю кримінально-процесу­альне доказування являє собою різновид людського піз­нання дійсності Воно не є науковим у тому розумінні, що не ставить собі за мету пізнання закономірностей розвитку природи й суспільства, але в плані встановлення окремих фактів, явищ дійсності воно має багато спільного з науковим пізнанням, насамперед історичним. У кримінально-процесуальному доказуванні як пізнавальній ді­яльності застосовуються (звичайно, з урахуванням його специфіки) всі закони й категорії діалектичної і формаль­ної логіки. Ця специфіка зумовлена передусім об'єктом, завданням і засобами пізнання, колом його суб'єктів, процесуальними строками і процесуальною формою.

Розглядаючи зміст кримінально-процесуального дока­зування, можна виокремити два його види, або аспекти: і доказування як дослідження фактичних обставин справи, що полягає в діяльності відповідних органів і осіб по збиранню, перевірці та оцінці доказів і доказування як логічне й процесуальне обгрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі. Це важливо, зокрема, для законодавчого регулювання й теоретичного дослідження питання про обов'язок доказування. Доказування являє собою сплав практичних дій і мис­лення, фізичної і розумової діяльності суб'єктів кримі­нального процесу. Його елементами є збирання (форму­вання), перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На прак­тиці ці елементи злиті воєдино, тісно й нерозривно пере­плітаються один з одним. Виділяються ж вони з єдиного процесу доказування в наукових, навчальних, нормотворчих і практичних цілях.

Нерідко в юридичній літературі як самостійний еле­мент процесу доказування виділяють закріплення доказів. Гадаємо, що правильніше буде включати процесуальне закріплення доказів до їх збирання, бо готових доказів насправді немає, а є лише матеріальні або ідеальні сліди якоїсь події як можлива доказова інформація, і щоб вони стали доказами в справі, треба обов'язково не тільки вчинити передбачені законом процесуальні дії, а й закрі­пити, зафіксувати їх у відповідній процесуальній формі Саме через це збирання доказів як елемент кримінально-процесуального доказування було б, можливо, точніше називати формуванням доказів та їх процесуальних дже­рел, яке включає провадження й процесуальне оформ­лення слідчих (судових) та інших процесуальних дій слід­чих органів дізнання, прокурора й суду з виявлення, одержання й фіксації доказової інформації.

Висловлені також міркування, що побудова слідчих версій та обгрунтування висновків у справі є самостійними елементами процесу доказування. На наш погляд, побудову (висунення) слідчих (як і судових) версій не можна вважати елементом кримінально-процесуального доказування. Версія (в логіці вона називається гіпотезою) як форма мислення, розвитку людських знань не є про­цесуальною категорією і не регулюється нормами права. Тим часом кримінально-процесуальне доказування, — це діяльність правова, врегульована нормами КПК. Що ж стосується обгрунтування висновків у справі, то його більш правильно розглядати як складову частину оцінки ; доказів і одночасно — доказування як логічного обґрунтування певної тези.

1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування.

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання вищезазначених завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав гро­мадян України, інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення криміналь­них справ у суді — це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес доказування — це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуаль­них джерел, обгрунтування висновків з метою встанов­лення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

У кримінально-процесуальній науці немає однознач­ного визначення поняття предмета доказування. Наприк­лад, Р. Г. Домбровський під доказуванням розуміє вик ладення думок у процесі спілкування одного індивіда з іншим. На його думку, пізнання передує доказуванню, бо, перш ніж викладати знання, індивід повинен їх здо­бути; різниця в судовому дослідженні пізнання і доказу­вання має велике практичне і теоретичне значення, оскільки тут проходить межа між двома видами діяль­ності — криміналістичною і процесуальною; сутність кри­міналістичної діяльності становить пізнання, а криміналь­но-процесуальної — доказування1. З таким розумінням сутності кримінально-процесуального доказування пого­дитися складно, оскільки змістовна сторона його зникає і залишається тільки процесуальна форма. Тому кримі­налістична діяльність, що неврегульована нормами пра­ва, визнається засобом пізнання у судовому дослідженні. Інші автори розглядають зміст кримінально-процесуаль­ного доказування ширше, виділяючи два його види: до­казування як дослідження фактичних обставин і доказу­вання як логічне і процесуальне доведення визначеної тези, ствердження висновків по справі. При цьому, за­значає В. М. Савицький, доказування тези завжди звер­нено до зовнішнього адресата. Доказування, отже, є лише частиною загального розуміння у кримінальному процесі. Така позиція, на наш погляд, є цілком вірною, однак її не завжди враховують при розробці визначень поняття доказування у кримінальному процесі, як у моно­графічній, так і в навчальній літературі.

Кримінально-процесуальне доказування як досліджен­ня — це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозрив­но переплітаються. їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та прак­тичних цілях.

Деякі процесуалісти як самостійний елемент процесу доказування виділяють процесуальне закріплення доказів. Правильно зазначає С. А. Шейфер, що доказування мож­на вважати отриманим лище після фіксації здобутої інфор­мації в передбаченій кримінально-процесуальним законом формі.

Ф. М. Фаткуллін відносить до елементів доказування також побудову та динамічний розвиток слідчих версій. На наш погляд, побудову слідчих версій не можна розглядати як елемент доказування. Версія — це форма мислення, що є не процесуальною, а криміналістичною категорією, яка не врегульована нормами права. С. В. Курильов вважає, що оцінка доказів як розумова і діяльність — це самостійна процесуальна категорія, Що ' перебуває за межами понять судового доказування і не є і його складовою частиною. Під доказуванням він розуміє лише процесуальні дії слідчих і судових органів зі зби­рання та закріплення доказів4. Але без розумової діяльності, без оцінки зібраних доказів кримінально-процесуальне доказування неможливе.

Отже, можна зробити висновок, що в кримінальному судочинстві як елементи процесу доказування слід роз­глядати збирання, перевірку та оцінку як доказів, так і їх джерел.

Щодо другого виду доказування в кримінальному про­цесі, то його найважливішими елементами є формулювання визначеної тези та наведення аргументів для його обґрунтування.

Отже, доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обґрунтованих висновків по цій справі.

Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних фор­мах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом. Розглянемо докладніше елементи доказування.

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а та­кож у поданні доказів учасниками процесу, підприємства­ми, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.