- шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз'яснити їх суть обвинуваченому;
- поступово пред'являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.
Пред'явлення обвинуваченому доказів та даних, отриманих шляхом здійснення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначити, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути використані тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми пред'явлення доказів під час допиту можуть бути: згадування про докази; перелік доказів;
надання можливості допитуваному оглянути окремі докази; демонстрація доказів, яка може здійснюватися шляхом: а) пред'явлення доказів у порядку зростання їх важливості у справі; б) пред'явлення сукупності доказів; в) пред'явлення найбільш важливого (головного) доказу. Необхідно однак мата на увазі, що пред'явлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати таким чином, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.
З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень, слідчому доцільно роз'яснити обвинуваченому зміст розділ IX ст. 45 КК України стосовно положення, що щире розкаяння та сприяння розкриттю злочину є обставинами, що пом'якшують кримінальну відповідальність.
3. Обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання. При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримінальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого можна застосувати такі тактичні прийоми:
- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;
- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схематично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викриває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для подальшої об'єктивної перевірки алібі;
- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;
- оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно оголошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;
- пред'явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свідчать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спростовують його алібі.
Процесуальний порядок допиту підозрюваного визначається ст. ст. 107, 134-136, 145, 146 КПК України. Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, у разі неможливості негайного допиту - не пізніше 24 годин після затримання.
Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особа була затримана, або до неї було обрано запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення.
Готуючись до проведення допиту підозрюваного, необхідно; визначити предмет допиту; сформулювати запитання та визначити порядок їх послідовності; визначити, які докази та матеріали можуть бути використаними під час допиту для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення допитів за наявності кількох підозрюваних. Допит підозрюваного проводиться з використанням тактичних прийомів, які застосовуються під час долиту обвинуваченого. Тактика допиту залежить від моменту проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.
Особливості тактики допиту неповнолітніх:
Тактика проведення допиту цієї категорії осіб обумовлюється віковими особливостями її психіки, що впливають на характер сприйняття, запам'ятовування та відтворення допитуваними обставин кримінальної справи. Слідчий, обираючи тактичні прийоми допиту, повинен враховувати рівень розвитку неповнолітнього, відсутність життєвого досвіду та професійних знань, недостатнє логічне мислення, схильність до навіювання та фантазування.
При підготовці до проведення допиту, насамперед необхідно визначити, хто саме буде присутнім під час допиту неповнолітнього (батьки, педагог, близькі родичі, лікар тощо) та найбільш доцільне місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого). Обстановка проведення допиту повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним. До виклику на допит необхідно ретельно вивчити наявні дані, що характеризують особу неповнолітнього (рівень розвитку; інтереси та схильності; особливості характеру, схильність до навіювання та фантазування; поведінка вдома та в школі або в іншому учбовому закладі; побутові умови тощо).
Для встановлення психологічного контакту доцільно розпочати допит з бесіди на загальні теми, що становлять інтерес для допитуваного, продемонструвати знання його інтересів та потреб.
При допиті неповнолітніх більш доцільно користуватися формою вільної розповіді показань, так як вона забезпечує їх більшу достовірність, ніж форма запитання - відповідь. Запитання допитуваному повинні бути простими, зрозумілими, короткими та конкретними. Якщо допитуваний не розуміє запитання, необхідно змінити його формулювання або зробити більш простим.
Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися на допитах неповнолітніх, є: роз'яснення важливості повідомлення правдивих показань; демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси та потреби; роз'яснення сутності і значення пред'явлених і оголошених матеріалів; роз'яснення неправильно зайнятої позиції, помилкового розуміння «геройства» та «товариськості».
Протокол допиту складається, як правило, після закінчення усної бесіди з неповнолітнім. Бажано, щоб у протокольному запису показань були збережені мовні особливості неповнолітнього, його своєрідний лексикон.
Висновок
У кримінальному процесі обвинувачений є центральною фігурою, навколо якої концентруються процесуальні дії органів дізнання, слідства, прокуратури, і суду та інших учасників процесу.
Сучасний стан боротьби зі злочинністю вимагає розробки нових аспектів організації розслідування, зокрема щодо провадження окремих слідчих дій. Одним із найпоширеніших серед них є допит як спосіб одержання інформації, який має величезне доказове значення.
Допит під час проведення розслідування – це процес отримання показань від особи, яка має дані, що мають значення для розслідування кримінальної справи. Але місце та значення допиту у забезпеченні якості та результативності розслідування визначається не стільки кількісними показниками, скільки умінням слідчого грамотно побудувати і провести допит. Різний соціальний і професійний статус допитуваних, особливості їх психіки потребують від слідчих знань психології, які зумовлюють характер спілкування та тактику проведення допиту.
Допит під час проведення розслідування – це процес отримання показань від особи, яка має дані, що мають значення для розслідування кримінальної справи. Допит – це одна з найбільш складних слідчих дій. Складність допиту полягає в тому, що в багатьох випадках перед слідчим стоїть особа, яка не бажає говорити правду або взагалі давати показання.
Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивних показань, які відображують їх дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а дані, що в них знаходяться, – доказами. Якщо говорити про показання підозрюваного та обвинуваченого, то це ще й засіб захисту від підозри чи обвинувачення, який необхідно враховувати під час оцінки допиту як слідчої дії.
Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відповідати вимогам законності, етичності, пізнавальної ефективності, вибірковості впливу, відсутності психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки) та спрямованості на встановлення об'єктивної істини.
Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що підготовка, планування і проведення допиту обвинуваченого повинні допомогти слідчому вирішити такі завдання:
– по-перше, дати можливість перевірити правильність та законність притягнення особи до кримінальної відповідальності;
– по-друге, перевірити правильність застосування запобіжного заходу;
– по-третє, допит обвинуваченого та підозрюваного повинен забезпечити реальну можливість захищатися від підозри та обвинувачення і дати можливість пояснити обставини, що пом’якшують їх відповідальність;
– по-четверте, допит цих осіб може бути ефективним засобом отримання як нових обвинувальних, так і виправдовувальних доказів, які були невідомі слідчому до проведення цієї слідчої дії.
Вдала підготовка, планування та професійне проведення допиту повинні допомогти слідчому вирішити ці завдання під час допиту обвинуваченого.
Від формування запитань та обрання правильного моменту для їх постановки залежить ефективність допиту обвинуваченого чи підозрюваного. Одне вдале питання може вирішити все.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України. - К.: ІВА, 1996.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: А.С.К., 2002.
3. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003
4. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999.
5. Коваленко Є.Г., Кримінальний процес України. – К. Юрінком Інтер, 2003.
6. Криміналістика за ред. Біленчука П.Д. –К. Атіка 2001.
7. Удалова С. - “Деякі проблеми допиту обвинуваченого у кримінальному процесі”.