Наукова новизна одержаних результатів дисертації, яка є першим в Україні спеціальним науковим дослідженням проблеми визначення достатності доказів під час провадження у кримінальній справі, полягає в наступних положеннях, висновках і пропозиціях, які виносяться на захист.
Положення і висновки, зроблені вперше в науці кримінального процесу:
– сформульовано авторське визначення поняття достатності доказів як такої властивості сукупності доказів у справі, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі;
– обґрунтовано висновок про кореляцію меж доказування і стану достатності доказів;
– співвідношення понять "повнота доказів" і "достатність доказів" розглянуто з використанням уявної системи координат, в якій зазначені поняття знаходяться на різних осях;
– сформульовано принцип "презумпції достовірності доказу";
– розкрито взаємозв'язок достатності та значущості доказів;
– виділено і досліджено процесуальні рішення, які приймаються на підставі достатньої сукупності доказів.
Положення, які було удосконалено:
– обґрунтовано положення про те, що доказування складається з двох аспектів: доказування-пізнання і доказування-обґрунтування, які пропонується називати власне доказуванням та доведенням відповідно;
– запропоновано називати психологічний стан особи, яка оцінювала докази, "внутрішньою переконаністю" для відмежування його від внутрішнього переконання як способу оцінки доказів. При цьому внутрішня переконаність, як стан цілковитої впевненості в правильності своїх висновків, може бути як визначеною, певною (це твердий висновок про наявність або відсутність факту), так і невизначеною, непевною (особа переконалася у неможливості твердо встановити наявність або відсутність факту);
– обґрунтовано правильність позиції, відповідно до якої фактичні дані в стадії порушення кримінальної справи не є кримінально-процесуальними доказами;
– класифіковано: обставини, що виключають провадження в кримінальній справі, на змістовні, формальні та змішані; рішення, які приймаються в ході досудового розслідування справи, на такі, що ґрунтуються на достатніх даних і на такі, що ґрунтуються на достатніх доказах; рішення, які приймаються на підставі достатньої сукупності доказів, на такі, що впливають на подальшу процесуальну долю справи (це рішення компетентних державних органів та осіб) і такі, що подібного впливу не мають (це рішення інших учасників процесу);
– обґрунтовано відмінність понять "достатні докази" і "достатні підстави", які застосовуються відповідно для ретровіщання і передвіщання;
– обґрунтовано положення про те, що рішення про обрання запобіжних заходів приймаються не за наявності достатніх доказів, а за наявності достатніх підстав;
– обґрунтовано необхідність приймати рішення про визнання особи потерпілим на підставі достатніх доказів заподіяння злочином шкоди особі.
Положення, які дістали подальший розвиток:
– дістала подальший розвиток ідея про розуміння предмета і меж доказування як рамок дослідження, які, проте, лежать на різних осях уявної системи координат;
– запропоновано розглядати терміни "дослідження доказів" та "розгляд доказів" як синонімічні, які означають перевірку та оцінку доказів;
– обґрунтовано положення про те, що суд є суб'єктом доказування, для якого здійснення доказування у кримінальній справі є обов'язком;
– підтримано позицію тих процесуалістів, які вважають, що метою доказування у кримінальному процесі є з'ясування об'єктивної істини, визнаючи водночас наявність у кримінальному процесі і конвенційної, і формальної істини;
– підтримано позицію про необхідність виділення в предметі доказування головного факту, до складу якого входять подія злочину та винність особи у його вчиненні, що обумовлено виділенням у змісті будь-якого явища не тільки головного (суті), але ще й неголовного, другорядного;
– обґрунтовано необхідність виділення серед властивостей доказів значущості;
– обґрунтовано положення про те, що на стадії попереднього розгляду справи суддею достатність доказів оцінюється лише за письмовими матеріалами справи;
– обґрунтовано неможливість прийняття на стадії попереднього розгляду справи суддею рішень, які вимагають достовірного встановлення винності особи у вчиненні певного злочину, зокрема про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину, внаслідок акту амністії щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку, коли внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною, у зв'язку з дійовим каяттям, у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, у зв'язку з передачею особи на поруки та у зв'язку із закінченням строків давності;
– піддано критиці інститут скороченого судового слідства та запропоновано відмовитися від нього як такого, що ставить під загрозу з'ясування істини у справі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки та пропозиції можуть бути використані:
а) у законотворчій роботі при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, при доопрацюванні проекту нового КПК України (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 06-19/3-324 від 18.03.2004 р.), а також при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України з питань доказового права;
б) у практичній діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, адвокатури – для оптимізації процесу правозастосування (акт впровадження науково-методичних рекомендацій у практичну діяльність прокуратури Запорізької області від 2 жовтня 2007 року);
в) у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій з проблеми оцінки доказів, у т. ч. визначення їх достатності;
г) у навчально-методичній роботі – при вивченні студентами, курсантами та слухачами юридичних факультетів та навчальних закладів відповідних питань з дисциплін "Кримінальний процес України", "Теорія доказування" (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління" від 12 жовтня 2007 року).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління", а також були оприлюднені на засіданні міжнародного "круглого столу", присвяченого пам'яті професора К. Г. Федорова (м. Запоріжжя, 12 травня 2000 року), на міжнародній науково-практичній конференції пам'яті П.І. Новгородцева "Ідея правової держави: історія і сучасність" (м. Луганськ, 23-24 листопада 2000 року), на науково-практичній конференції "Становлення правової держави в Україні: проблема та шляхи вдосконалення правового регулювання" (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 року), на науково-практичній конференції "Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи" (м. Харків, 18-19 квітня 2002 року.), на науково-практичній конференції "Актуальні проблеми правознавства" (м. Запоріжжя, 30-31 жовтня 2003 року), на науково-практичній конференції "Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування" (м. Запоріжжя, 28-29 жовтня 2004 року), на науково-практичному семінарі "Піднесення до права" (м. Запоріжжя, 24-26 червня 2005 року), на міжнародній науково-практичній конференції "Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування" (м. Запоріжжя, 5-6 жовтня 2006 року), на всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні дослідження правознавчих проблем" (м. Запоріжжя, 11-12 жовтня 2007 року).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у десятьох публікаціях, з них – чотири наукові статті, опубліковані у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з них основний текст дисертації – 184 сторінки, список використаних джерел – 21 сторінка (228 найменувань), 4 додатки – 13 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету та завдання, об’єкт і предмет, методологічну та теоретичну основи та наукову новизну результатів, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається науково-прикладна цінність отриманих результатів, зазначено про апробацію дослідження та його структуру.
РОЗДІЛ 1 "Достатність доказів як кримінально-процесуальна категорія" складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1 "Достатність доказів і кримінально-процесуальне доказування" розглядаються базисні, вихідні поняття теорії доказування, які справляють керівний, вирішальний вплив на весь процес кримінально-процесуального доказування. Так, зокрема розглянуто кримінально-процесуальне доказування як специфічний процес пізнання, який являє собою єдність практичної та розумової діяльності суб'єктів кримінального процесу. Розглянуто питання наявності у процесу доказування двох сторін: доказування-пізнання та доказування-обґрунтування, які запропоновано називати власне "доказуванням" та "доведенням" відповідно. Досліджено структуру кримінально-процесуального доказування і розкрита суть етапів, з яких воно складається: збирання, перевірки та оцінки доказів. Розглянуто питання, присвячене суб'єктам доказування, обґрунтовано положення про те, що суд в Україні є суб'єктом доказування. Розглядається поняття доказу в кримінальному процесі України, обґрунтовується висновок про те, що під доказом необхідно розуміти тільки фактичні дані. Докази (фактичні дані) є змістом, а джерело доказів є формою такого явища як засіб доказування. Дисертант наголошує на необхідності виокремлення наступних властивостей доказів: належності, допустимості, достовірності, значущості та достатності.