Замість висновку
І останнє. У цій роботі зроблено спробу привернути увагу законодавця, вчених та практиків до нагальної потреби врегулювання законом процедур обмеження основоположних прав і свобод людини при здійснені оперативно-розшукових заходів у суворій відповідності як до норм Конституції, так і міжнародних договорів України, зокрема, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950 p.). Як цілком слушно зазначається в колективній роботі науковців цивільно-правового напряму, доволі часто сьогоднішня договірна практика провіщає завтрашній закон (Цивилистические правовые традиции под вопросам (по поводу докладов Doing Business Всемирного банка) / [Франсуа Барьер и др.]; пер. с фр. А. Градова. — М.: Волтерс Клувер, 2007. — C. 125). Втім, упевнені, що прийняття відповідного закону тільки посилить увагу правників до цієї проблеми. Творча роль подальшої судової практики буде полягати у виявленні "норми", наповнюючи закон смислом, далеким від намірів його розробників; визнанні за нормами невідомих до цього меж їх дії; нейтралізації окремих норм, що містять застарілі рішення та не відповідають більше сучасним вимогам, в першу чергу, вимогам високоефективного гарантування основоположних прав і свобод людини в будь-якій сфері суспільних відносин.
Література:
1. Шульга А. О. Особливості вбивств на замовлення в стадії досудового слідства: Навчальний посібник. — Донецьк: Донецький ін-т внутрішніх справ, 2001. — С 87.
2. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи: Монографія. — К.: АТІКА, 2004. — С 131 — 132.
3. Цивільний кодекс України.
4. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України. — К., 2005.