Еволюція інтелектуальної власності (стр. 4 из 5)
Діяльність ВОІВ в основному ведеться у трьох напрямках: реєстраційна діяльність, забезпечення міжурядового співробітництва з адміністративних питань інтелектуальної власності і програмна діяльність. Усі ці види діяльності спрямовані на досягнення основних завдань ВОІВ.
Нині членами ВОІВ перебувають 183 держави, у тому числі й Україна.
Інтернаціоналізація правової охорони товарних знаків була започаткована Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, адже товарний знак вважався одним із об'єктів останньої. Трохи пізніше була підписана Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891 p.), якою був утворений спеціальний союз для країн — членів Паризької конвенції.
Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію товарних знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. За цією Угодою таку реєстрацію може здійснити лише громадянин країни — члена Паризької конвенції або заявник, який має місце проживання чи дійсне і не фіктивне промислове або торговельне підприємство на території країни — члена Конвенції. Заявник спочатку повинен заявити свій знак у національному чи регіональному (Бенілюкс) відомстві по товарних знаках у країні походження. Лише після цього заявка на міжнародну реєстрацію може бути подана через національне відомство.
Міжнародна реєстрація публікується органом, що її здійснює (Міжнародне бюро ВОІВ), і про це повідомляються країни, в яких заявник бажає одержати охорону свого знака. Протягом року від дати реєстрації кожна з цих країн має право відмовити у наданні такої охорони, відповідним чином обґрунтувавши свою відмову. Якщо протягом року така відмова не буде заявлена Міжнародному бюро ВОІВ, реєстрація набуває чинності національної реєстрації у тих країнах, що були зазначені в заявці.
Міжнародна реєстрація надає власнику знака низку переваг. Замість заявок, які мав би подати заявник у кожну із країн, у яких він бажає одержати охорону свого знака, він подає лише одну заявку (французькою мовою), сплачуючи мито лише за однією заявкою. Міжнародна реєстрація може бути продовжена за таких самих умов на 20 років.
2. Практична частина
Задача 1
Розрахувати числове значення максимальних, середніх і мінімальних ставок роялті для ліцензійних угод з надання права на використання виробничих технологій в галузі електроенергетики за умов відомих з літературних відомостей даних про рентабельність даної галузі промисловості – 43%.
Розв’язання
Відомо, що частка ліцензіара Д у прибутку ліцензіата знаходиться, як правило, в діапазоні від 10 до 50 відсотків. Якщо предмет ліцензії ще не готовий до промислового або комерційного використання, а основну цінність складає право використання, що передається за ліцензійною угодою (не виключна ліцензія), то Д = 10 – 20%. А в разі виключної ліцензії (передавання усіх прав) і готовності винаходу до виробництва частка ліцензіара може становити 35 – 50%
В даному завданні розрахунок буде проводитись для трьох випадків:
а) об'єкт ліцензії не готовий до промислового виробництва, передаються лише права на винахід;
б) об'єкт ліцензії готовий до промислового виробництва, передаються права тільки на використання предмета ліцензії зі збереженням прав на винахід у ліцензіара;
в) об’єкт ліцензії готовий до промислового виробництва, передаються виключні права на винахід.
Ставку роялті будемо розраховувати через рентабельність виробництва за формулою:
; (2.1)Для випадку а) середнє значення Д становить
; (2.2)Для випадку б) середнє значення Д становить
; (2.3)Для випадку в) середнє значення Д становить
. (2.4)Розрахуємо ставки роялті для галузі виробництва деревини та виробів з деревини (Р=24%):
; (2.5) 
; (2.6) 
. (2.7)Таким чином, для випадку, коли об’єкт ліцензії не готовий до промислового виробництва, передаються лише права на винахід ставка роялті буде становити 4,5%; для випадку, коли об’єкт ліцензії готовий до промислового виробництва, передаються права тільки на використання предмета ліцензії зі збереженням прав на винахід у ліцензіара, ставка роялті буде становити 7,5%; для випадку, коли об’єкт ліцензії готовий до промислового виробництва, передаються виключні права на винахід, ставка роялті буде становити 12,78%
Задача 2
Оцінити вартість гудвілу підприємства
Таблиця 2.1 – Вихідні дані для розрахунку вартості гудвілу
| Період | Чистий операційний дохід, NOIі, грн | Вартість продукції для реалізації, Qfi, грн | Середньогалузе-вий коефіцієнт рентабельності Rq | Норма дисконту Е, % | Коефіцієнт капіталізації Rg |
| 1 | 62400 | 310901 | 0,13 | 11 | 0,16 |
| 2 | 49888 | 256712 | |||
| 3 | 50098 | 256783 | |||
| 4 | 39569 | 250912 | |||
| 5 | 44500 | 256456 |
Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» гудвіл – нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, яка виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючого положення на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Тобто існує дещо, що приносить підприємству додатковий прибуток понад той, який приносять матеріальні та нематеріальні активи, що стоять на балансі підприємства. Це дещо становить невіддільні від підприємства і персоналу об’єкти інтелектуальної власності.
Будь-яка компанія володіє не лише матеріальними цінностями, такими, як будівлі, споруди, обладнання, запаси сировини і матеріалів, грошові кошти тощо, але і діловою репутацією, колом клієнтів і перевірених постачальників, що склалося, торговими марками і брендами, популярністю на ринку та іншими факторами, які на перший погляд дуже важко оцінити. Однак у разі необхідності продажу бізнесу при купівлі готової фірми, при злиттях і поглинаннях і просто для грамотного управління вартістю компанії необхідно знати, скільки коштують нематеріальні цінності компанії.
Не існує загальновизнаного терміну «гудвіл» (goodwill). Це визначення трактується як репутація, респектабельність, відомість. Це перш за все громадська думка і ставлення до назв, стиля приміщень, торгових знаків, логотипів, проектів, товарів і будь-яких інших предметів, що знаходяться у володіння або під контролем компанії, а також відносини з клієнтами і замовниками.
Згідно зі стандартом BSV-ІІ, що був прийнятий у 1988 р. і доповнений у 1991 р. Американською громадою Оцінників (American Society of Appraisers, ASA), гудвіл визначається як «добре ім’я» фірми і містить нематеріальні активи компанії, які складаються з престижу підприємства, його ділової репутації, взаємовідносин із клієнтами, місцезнаходження, номенклатури продукції, що виробляється, тощо. Ці фактори не виокремлюють і не враховують у звітності підприємства, але вони є реальним джерелом прибутку.
Усю сукупність нематеріальних активів (НМА), що знаходяться у розпорядженні компанії, можна умовно поділити на 3 групи. До першої відносять НМА, що є невіддільними від компанії: наявність навченого персоналу, досягнення в галузі реклами і просування своєї продукції, переваги територіального розміщення, репутація бізнесу. Активи цієї групи, як правило, мають невизначений термін служби і їх оцінюють у сукупності. У зв’язку з тим, що для них неможливо визначити термін служби і норму амортизації, ці активи вважають такими, що не амортизуються. Друга група – це НМА, що є невіддільними від робітника компанії. Серед них особиста репутація і професійні навички конкретного робітника з урахуванням особистих ноу-хау, комерційних здібностей, таланту у сфері фінансових операцій тощо. Як і активи першої групи, ці НМА є такими, що не відділяються від робітника, не мають терміну використання і не амортизуються. Третя група – це НМА, які у загальному випадку можна відділити від підприємства, такі, як торгові марки, фірмові знаки, авторські права, патенти тощо. Ці активи можна оцінити окремо і більшість з них мають певний термін служби. Такі активи вважають тими, що амортизуються, і їх можна поставити на баланс підприємства.
Серед спеціалістів у сфері оцінки гудвілу не існує спільної думки щодо того, які активи слід вносити до складу гудвілу. У подальшому за ці активи будемо вважати нематеріальні активи, що не відділяються від виробництва і які не є поставленими на баланс підприємства. Одним із найбільш поширених методів оцінки гудвілу компанії є метод оцінки за обсягами реалізації. Для цього необхідно знати середньо галузеві коефіцієнти рентабельності. У цьому випадку гудвіл компанії розраховується за формулою
, (2.8)де GW – гудвіл;
NOIі – чистий операційний дохід від діяльності компанії у періоді і;
Qfi – вартість подукції для реалізації в періоді і;
Rq – середньо галузевий коефіцієнт рентабельності реалізації продукції;
Rg – коефіцієнт капіталізації НМА (відношення прибутку компанії до вартості НМА, що є врахованими у балансі);
E – норма дисконту;
N – кількість років, що відділяють поточний період (рік) від розрахункового.