Міри захисту порушених житлових прав носять відновлюваний характер. Тобто вони спрямовані на відновлення майново-правового або особисто-правового положення (стану), що існувало до факту порушення відповідного особистого чи майнового права. Наглядно це виявляється у випадку пошкодження житла. Наприклад, при «затопленні» квартири винний повинен відшкодувати збитки у повному обсязі.
§3. Функції та принципи житлового права
Функції житлового права такі, що вказують на його соціальне призначення, специфічні напрямки правового регулювання відносин у процесі вирішення поставлених перед ним задач.
Житловому праву властиві такі функції:
- регулятивна, що спрямована на регламентацію конкретного поводження людей при задоволенні житлових потреб;
- охоронна, що спрямована на захист житлових прав і інтересів від порушень;
- виховна, що спрямована на виховання і стимулювання потрібної суспільству поведінки громадян і організацій;
- попереджувальна, що спрямована на проведення профілактичних заходів у суспільстві;
- відновлювана, що спрямована на відновлення порушеного блага, у т. ч. і на еквівалентній основі.
Правовий принцип - це певне вихідне положення, основна ідея, відповідно до якої здійснюється правове регулювання житлових відносин. Схиляємось до думки В.Д. Комарова, що принципи цивільного права властиві і житловому праву. Але їх дія виявляється з урахуванням особливостей, які характерні для специфічних відносин, що розглядаються. Принципи можна поділити на дві категорії:
1) загальні принципи, тобто властиві будь-якій галузі права у цілому (наприклад, принцип гласності, законності тощо);
2) специфічні принципи, тобто властиві здебільшого житловому праву (наприклад, принцип недоторканності житла).
До специфічних принципів житлового права відносяться такі:
Принцип припустимості здійснення права на житло. Зміст даного принципу полягає у тому, що громадянину надана можливість реалізувати своє право різними способами: на підставі договору соціального чи комерційного найму, на підставі договору безоплатного користування житлом, вступом у члени житлово-будівельного кооперативу, придбанням у власність чи будівництвом і т. і.
Принцип недоторканності житла. Відповідно до цього принципу норми житлового права забезпечують власникам чи правомірним користувачам можливість стабільного здійснення правомочностей по володінню, користуванню і розпорядженню жилим приміщенням, що їм належить. Виходячи з цього принципу, виявляється, що жодний суб'єкт житлового права не може бути позбавлений свого житла інакше, ніж за рішенням суду, причому рішення суду про припинення суб'єктивного права може бути винесено тільки у випадках, прямо передбачених законом. Принцип недоторканності житла розповсюджується як на власників, так і на правомірних власників.
Принцип рівності правового режиму для суб'єктів житлового права. Цей принцип означає, що жодний спеціальний суб'єкт не має якихось переваг перед іншими. Він пронизує всю систему житлового права.
Принцип невтручання в особисті справи або ще можна назвати його принципом дозволеної спрямованості житлово-правового регулювання. У відповідності з цим принципом суб'єкти житлового права можуть одержувати права і покладати на себе обов'язки не тільки передбачені законом, іншими правовими актами, але й такі, що не передбачені житловим законодавством, якщо вони не суперечать загальним принципам права і змісту житлового законодавства.
При цьому необхідно пам'ятати, що у випадку здійснення права публічними або приватними юридичними особами вони можуть діяти у межах спеціальної правосуб'єктності. Це пояснюється тим, що громадянину не може бути відмовлено у наданні житла при наявності у нього необхідних підстав.
Принцип свободи договору. Цей принцип передбачає свободу суб'єктів житлового права у виборі партнерів за договором (наприклад, набути у користування житло, що належить державі чи громадянину), у виборі виду договору (наприклад, купівля-продаж, найм і т. д.), умов, за яких він буде укладений (наприклад, на певний строк чи безстрокове).
Принцип свободи особи. Це насамперед свобода людини в самовизначенні, у визнанні за нею природних і невід'ємних прав у різноманітних сферах громадського життя, що ніким, у тому числі і державою, не повинні порушуватися. У рамках житлового права це означає забезпечення її засобами захисту від неправомірних дій проти недоторканності житла, таємниці особистого життя і т. д., створення організацій для досягнення самостійного здійснення всіх майнових і особистих прав, які їй належать.
Принцип закріплення в нормах житлового права новітніх досягнень світової юридичної думки.
§4. Здійснення права на житло
Як зазначається у правовій літературі, право на житло в механізмі цивільно-правового регулювання має три основні форми реалізації: нормативну, правосуб'єктну і форму суб'єктивного права.
Нормативна форма здійснення права на житло - це ті житлово-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з приводу житла. У цьому зв'язку не можна не відзначити, що право на житло - це, на думку В.П. Грибанова, гарантована законом, а значить і державою можливість задоволення потреби в житлі нужденних громадян різноманітними засобами. Правосуб'єктна форма реалізації представляє собою певний елемент змісту правоздатності та дієздатності громадян. Вона є юридичною передумовою виникнення, зміни та припинення конкретних житлових правовідносин. Суб'єктивна форма здійснення права на житло - це конкретне суб'єктивне право на визначене житло. Воно (право) є елементом змісту відповідних цивільних житлових правовідносин. Коло таких суб'єктивних цивільних прав на житло досить широке і різноманітне у зв'язку з тим, що за законом громадянин може займати його на різних підставах (на правах власника, наймача, користувача, тимчасового мешканця, члена сім'ї та ін.).
Відомо, що поняття «здійснення (реалізація) суб'єктивного права» містить у собі не тільки дії, які слугують задоволенню позитивних інтересів суб'єкта, а і протидію - порушення позитивних прав управомоченої особи. Як відомо, структура змісту суб'єктивного права передбачає наявність можливостей двоякого роду: це правова можливість здійснення певних дій самою правомочною особою та правова можливість правомочної особи вимагати від іншої чинити певні дії або утримуватись від них.
Відповідно до Конституції України громадяни можуть реалізувати своє право на житло шляхом будівництва, набуття у власність або отримання в оренду (найм). В свою чергу, кожний із вказаних способів має свій спектр відносин. Громадянин може задовольнити свою житлову потребу будівництвом через самостійне будівництво індивідуального житлового будинку, через вступ до житлово-будівельного кооперативу, через дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку і т. д. Набути житло у власність особа може шляхом приватизації, спадкування, через укладення цивільно-правових договорів тощо. Отримати житлове помешкання у користування можна за договором найму, безоплатного користування, за заповітом і т. і.
Таким чином, в умовах ринку житла кожен громадянин при здійсненні своїх житлових прав повинен розраховувати на те житлове помешкання, яке він може набути. Але необхідно зазначити, що з урахуванням принципу справедливості, на якому повинні базуватися всі правові стосунки, дія відомого закону природи - «слабкий гине» стосовно даного випадку обмежена Конституцією України.
Здійснення житлового права шляхом протидії порушенню буде розглянуто в цій роботі пізніше.
§5. Класифікація житлових правовідносин
У залежності від тих чи інших ознак житлові правовідносини діляться на певні види. Так, залежно від особливостей взаємозв'язку суб'єктивних прав і обов'язків вони підрозділяються на абсолютні та відносні.
Абсолютними вважаються житлові правовідносини, в яких право однієї особи протистоїть обов'язку невизначеного кола осіб. У цих правовідносинах уповноваженому суб'єкту в якості зобов'язаного протистоїть усякий, хто у межах юридичного досягнення. До абсолютних відносяться права власника житла, права членів сім'ї власника житла, відказоодержувача, якому надано житло у довічне користування, відчужувача, по договору довічного утримання і т. д.
Право власності дає можливість правомочній особі на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своїм житлом. Перелік правових можливостей не обмежений за виключенням випадків, передбачених законом. Підставою виникнення цього абсолютного права є ті юридичні факти, які спроможні викликати до життя право власності. Це побудова житла, договори купівлі-продажу, обміну, дарування, довічного утримання, приватизації, спадкування, сплата паю у житловому кооперативі.
Права членів сім'ї власника житла також є абсолютними, хоч і вужчі за обсягом ніж право власності за своїм змістом. Вони не можуть розпоряджатися житлом. Підставою виникнення права члена сім'ї власника житла є угода власника і члена сім'ї. Виняток складають неповнолітні при вселенні до свої батьків.
Абсолютним правом на житлове помешкання наділений і відказоодержувач. Підставою виникнення цього права є заповідальний відказ. Подібне право виникає і у відчужувана за договором довічного утримання.
Відносними визнаються такі житлові правовідносини, в яких правомочній особі протистоїть у якості зобов'язаних суб'єктів досить визначене коло осіб. Ці суб'єкти повинні вчинити певні дії вчинення або утримання від їх вчинення. Такими відносинами, зокрема, є ті, що виникають із договору купівлі-продажу, найму, безоплатного користування та інші. Наприклад, продавець зобов'язаний передати покупцеві у власність, наймодавець - у користування житло і т. д. Відносні правовідносини виникають і тоді, коли порушуються абсолютні права. При порушенні суб'єктивного права на житло деліквент повинен відшкодувати завдану правомочній особі шкоду. В цих випадках особа, що порушила право іншої, повинна відновити його.