Переселення в інше місце проживання. Вирішення питань, пов'язаних з переселенням підзахисної особи в інше місце проживання, наданням їй житлової площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної платні та працевлаштуванням, забезпечує орган, що прийняв рішення про вжиття заходів безпеки.
В разі тимчасового переселення такої особи в інше місце проживання житлова площа, що належить їй за постійним місцем проживання, підлягає бронюванню.
Переселення особи, яку взято під захист, має регулюватися цивільним кодексом. Отже, як пропозиція, слід внести відповідні доповнення і зміни до законодавства.
Заміна документів, зміна зовнішності та переселення в інше місце проживання можуть бути застосовані лише за клопотанням або зі згоди особи, яка підлягає захисту, а також з санкції прокурора або за ухвалою суду і тільки у виняткових випадках за наявності обставин, коли загроза життю та безпеці особи, яка потребує захисту, не може бути усунена іншими заходами.
Для забезпечення безпеки неповнолітніх з письмової згоди їхніх батьків або інших законних представників вони можуть бути тимчасово поміщені в дошкільні виховні заклади, а повнолітні непрацездатні особи - в заклади органів соціального захисту населення.
Забезпечення конфіденційності даних про особу. Нерозголошення відомостей про осіб, які потребують захисту, може забезпечуватися шляхом:
а) обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також у протоколах слідчих дій та судових засідань; заміни прізвища, імені,по батькові в цих документах псевдонімами за постановою органів дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою суду про зміну анкетних даних. Ці постанови (ухвали) до матеріалів справи не додаються, а зберігаються окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа;
б) проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням з боку особи, яку впізнають, з додержанням вимог кримінально-процесуального законодавства;
в) не включення до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, справжніх анкетних даних про особу, яка потребує захисту;
г) виклику до суду цієї особи виключно через орган, що здійснює заходи безпеки;
д) накладення тимчасової заборони на видачу відомостей про особу, яка підлягає захисту, адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Державтоінспекції, довідковими службами АТС та іншими державними інформаційно-довідковими службами.
Закрите судове засідання. У випадках, коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, які потребують захисту, за мотивованою ухвалою суду може проводитися закритий судовий розгляд справи.
Для забезпечення безпеки свідка або потерпілого суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурора або іншого учасника судового розгляду, свідків або потерпілих, що підлягають допиту, виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту цих осіб за відсутності підсудного. За цими ж підставами допускається також допит одного підсудного за відсутності решти. Після повернення підсудного до зали судового засідання суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями, які були дані під час його відсутності, та надати йому можливість дати пояснення з приводу цих показань.
Суд у виключних випадках може звільняти потерпілих та свідків, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних раніше.
Особлива форма допиту свідка з використанням технічних засобів у судовому засіданні. Згідно з ч.6 статті 303 КПК України, для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурара, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалупро проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.
У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.
Положення закону передбачають також порядок забезпечення безпеки військовослужбовців та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом утримання; підстави і приводи для вжиття заходів забезпечення безпеки, їх зміни і скасування; відповідальність за невжиття заходів безпеки та розголошення відомостей про них; наслідки відмови особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту; контроль і нагляд за забезпеченням безпеки тощо.
ВИСНОВКИ:
Наша країна переживає особливо важкий період своєї історії. Здобуття у 1991 р. незалежності, створило передумову для розбудови держави на демократичних засадах, на основі загальнолюдських гуманістичних принципів.
На сьогоднішній день, коли добігають кінця перехідні положення конституції, Україна значно розширила і привела у відповідність із загально визначеними міжнародними нормами та принципами. Наша держава офіційно визнала і закріпила у законодавстві, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека є найвищою соціальною цінністю.
Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” – є першим кроком забезпечення виконання процесуальних обов’язків особами, які беруть участь у судочинстві. Закон у своїх положеннях намагається захистити осіб, які сприяють правосуддю від протиправного впливу з боку зацікавлених осіб, тим самим реалізувати їх конституційні права й свободи.
Під час написання даної роботи, зроблено спробу дослідити проблему захисту та роцесуального порядку забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Аналіз чинного законодавства України показує, що забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві носить комплексний характер. Застосування лише одного із визначених у Законі заходів, буде захищати особу однобічно. Наближена до ідеалу сукупність заходів безпеки не може бути застосована на практиці, тому що крім написання закону потрібно забезпечити його виконання.
Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, незважаючи на деякі недоліки, є прогресивним явищем в історії Української юриспруденції і має велике майбутнє.
На мою думку, забезпечити виконання даного закону – це справа часу. Молоде покоління юристів, яке зацікавлене в покращенні політичного, економічного та правового становища нашої держави, прикладе максимум зусиль для його виконання, адже несправедливо захищати злочинця краще, ніж особу, яка виконує свій громадський обов’язок.
Щоб Закон запрацював необхідно якісно піднести статус усієї правоохоронної системи у суспільстві. Ось чому програми, які проводить наша академія позитивно впливають на правове виховання громадян.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Конституція України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
2. Кримінальний кодекс України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
4. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
5. Наказ МВС України №467 “Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів” від 23 липня 1997 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
6. Наказ МВС України №130 "Про затвердження Тимчасової інструкції про порядок забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 26 лютого 1998 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
7. Наказом МВС України №523 “Про затвердження Положення про порядок придбання, видячі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів іправоохоронних органів, а також особами, які беруть участь в кримінальному судочинстві” від 24.07.1996 року. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
8. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 335-Р «Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
9. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року N 706 ( 706-93-п ) "Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку, зберігання і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії". Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.
10.Гогусь О.В. Розвиток законодавства про безпеку суб’єктів кримінального судочинства як один із напрямків судово-правової реформи. // Вісник Дніпропетровського юридичного інституту. 1998р. № 8. Ст. 56-64.
11. Смірський В.В. Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства // Запорізький юридичний інститут. Вісник. – Запоріжжя, 2000р. №2. Ст.152-155.
12. Зеленецький В.С. Куркін М.В. Поняття безпеки та її забезпечення учасниками кримінального процесу. // Університет внутрішніх справ. Вісник. – Х., 1997р. Ст. 84-88.
13. Усенко О.В. Проблема захисту учасників кримінальпого процесу//Боротьба з організованою злочинністю і корупцією.- Міжвідомчий науково-дослідний центр. Науково-практичний журнал №7. Київ-2003. Ст.133-138.