Смекни!
smekni.com

Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України (стр. 1 из 7)

Зміст.

Вступна частина.

I. Значення харчової промисловості у соціальному та економічному розвитку України.

II. Основні етапи розвитку харчової промисловості та їх сировинної бази.

III. Розміщення продуктивних сил Північно-Східного економічного району:

- Особливості і фактори розміщення;

- Сучасна географія рорзміщення харчової промисловості у Північно-Східному економічному районі.

IV. Торгівля продуктами у регіоні та проблеми формування ринку продовольчих товарів.

V. Перспективи розвитку харчової промисловості у Північно-Східному економічному районі.

Заключна частина.

Додатки

Список літератури


Вступна частина.

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для всього народного господарства України і особливо для харчової промисловості, так як ця галузь дуже залежить від інших галузей – машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо платоспроможності населення.

Харчова промисловість — одна з провідних структуроформуючих галузей не лише агропромислового й промислового комплексів, а й усього народного господарства України.

Питома вага цієї галузі в структурі виробництва пред­метів споживання сягає 52,8 %, у загальному обсязі промис­лової продукції— 16,3%, а продукції агропромислового ком­плексу — 33,5 %. Продовольчі товари становлять 68,1 % за­гального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах, 63% загального обсягу роздрібного това­рообороту та 61,5 % у структурі особистого споживання матеріальних благ населенням країни.

Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятли­вий природний, людський, геополітичний і ресурсний по­тенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках.

Останнім часом розвиток харчової промисловості в Ук­раїні характеризується різким зниженням технологічного рівня виробництва, спрацюванням знарядь праці, скорочен­ням обсягів і асортименту продукції, погіршенням її якості, затуханням інвестиційного та інноваційного процесів, витісненням вітчизняних харчових продуктів з внутрішньо­го й зовнішнього ринків продовольчих товарів, зменшен­ням обсягів надходження до бюджету та валютних надход­жень у країну від експортних операцій галузі тощо.

Взаємовідносини центру та регіонів завжди є доленосним для розвитку як держави вцілому, так і окремих галузей промисловості. Вони не тільки визначають державний устрій, а й справляють вирішальний вплив на добробут народу. Відсутність у минулому виваженої регіональної політики призвела до значних диспропорцій у територіальній струтурі української економіки, неефективного використання переваг територіального поділу праці, природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів, до надмірного забруднення навколишнього середовища у багатьох містах і районах. В Україні ще не створено правової бази, необхідної для досягнення регіонами оптимальної економічної самостійності, немає чіткого розмежувавння повноважень між ценральими та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування з питань управління соціально-економічним розвитком регіонів. Слабкою є фінансово-економічна базабагатьох адміністративно-територіальних одиниць. Усе це зумовлює необхідність вжиття цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б забезпечили ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій ценральних та місцевих органів виконавчої влади щодо структірної перебудови економіки країни та послідовного впровадження ринкових відносин.

Північно-Східний економічний район має розвинутий АПК, який постачає основу сировинної бази для харчової промисловості. Частка у виробництві подуктів харчування районом досить значна у загальноукраїнських масштабах.


I. Значення харчової промисловості у соціальному та економічному розвитку України.

Ринкове трансформування народно-господарського комплексу України являє собою процес зміни визначальних характеристик економічної системи, зокрема, її елементів, зв¢язків між ними та пропорцій розвитку. Причому це стосується не тільки економіки в цілому, а й її підсистем галузевого рівня, серед яких особливу роль відіграє харчова промисловість, прискорений розвиток якої є одним з приорітетів державної соціально-еконеомічної політики.

Система трансформування харчової промисловості має розглядатися з таких точок зору:

· зміна структури управління галуззю;

· зміна структури галузі (співвідношення між групами суб¢єктів господарювання, виділеними за такими критеріями: форма власності, організаційно-правова форма підприємництва, розмір, фінансове становище і тип організаційної структури);

· зміна структурних галузевих ринків;

· зміна структури ресурсів, що споживаються галуззю;

· зміна структури асортименту, що виробляється галуззю;

· зміна структури створюваного галуззю валового внутрішнього продукту.

Зміни у структурі управління галуззю повинні мати характер остаточного відходу від прямого втручання держави у виробничо-господарську діяльність її підприємств у зв¢язку з їх приватизацією. Станом на 1 січня 1998р. в системі міністерства АПК України повністю приватизовано масложирову, миловарну, тютюнову, кондитерську, парфумово-косметичну, макаронну галузі, зерноробні (без хлібоприймальних) підприємства, 98% підприємств молочної промисловості, 93% цукрової, 88% підприємств Держкомрибгоспу. Отже, у подальшому серед форм власності у вітчизняній харчової промисловості домінує приватна (в різних видах) власність (виняток становить спиртова підгалузь, що перебуває у власності держави).

Найбільш привабливими організаційно-правовими формами підприємництва для новостворених малих та середніх підприємств харчової промисловості є товариства з обмеженою відповідальність та закриті акціонерні товариства. Водночас для великих промислових підприємств приорітетною формою підприємництва є відкрите окціонерне товариство, оскільки саме така форма дозволяє залучити значні обсяги фінансових ресурсів на фондовому ринку.

Пожвавлення процесу створення малих підприємств у харчової промисловості зумовлене незначним розміром стартових інвестицій, високою інвестиційною привабливістю даної галузі, значною місткістю ринку продовольчих товарів.

Ефективне функціонування харчової промисловості значною мірою залежить від структури ресурсів, які вона споживає. Доцільно окремо розглянути структуру матеріальних (сировинних та енергетичних), фінансових і трудових ресурсів. Основні стратегічні напрями зміни структури сировиннних ресурсів, що споживає харчова промисловість України,Є мають стати: поліпшення якісних показників сільськогосподарської сировини, яка використовується у виробництві продуктів харчування, використання нетрадиційних видів сировини, харчових добавок та ін; максимальне зменшенняч залежності від імпортних сировинних ресурсів (насамперед таро-пакувальних матеріалів); забезпечення комплексної переробки сировини та мінімізація її витрат.

До основних цілей соціально-економічного розвитку країни належить зростання частки ВВП, створеної харчовою промисловістю (як галуззю з порівняно невисоким оборотом капіталу, зорієнтованої на задоволення кінцевого попиту). Структура цієї частки в процесі ринкових перетворень у середньостроковій перспективі змінюватиметься (з урахуванням вихідних припущень щодо здійснення урядом послідовної антиінфляційної політики, одержання “державних” кредитів від міжнародних фінансових організацій, легалізації економічних наслідків зменшення податкового тягаря) у таких напрямах: стабілізація частки фонду оплати праці (за рахунок підвищення продуктивності праці та ефективного оподаткування); скорочення частки чистого податку на 3-4%; зростання питомої ваги валового прибутку і нагромадження капіталу за його рахунок; поступове підвищення рівня нагромадження основного капіталу (зокрема у вигляді нематеріальних активів).

Основні напрямки системного трансформування харчової промисловості України:

1. являє собою фонову інформацію для розробки ефективних економічних стратегій підприємств галузі;

2. щодо організаційної, ресурсної та асортиментної структури галузі, то вони можуть розглядатись як комплекс якісних стратегічних цілей. Досягнення яких дозволяє у майбутньому подолати галузеву структурну деформацію, що залишилася у спадщину від командно-адміністративної системи управління.

II. Основні етапи розвитку харчової промисловості Північно-Східного економічного району України та їх сировинної бази. Сучасний стан галузі.

Сукупність галузей промисловості, підприємства яких виробляють продукти харчування, а також мило, тютюнові вироби, парфумерно-косметичні вироби та ін. До харчової промисловості належать три найбільші галузі: харчо-смакова, м¢ясо-молочна, рибна. Вона об¢єднує більше 40 підгалузей і виробництв, що поділяються на добувні (рибна, соляна, виробництво мінеральних вод, переробка дикорослих культур) і обробні.

Фабрично-заводське виробництво харчових продуктів в Україні виникло у другій половині ХІХст. Переважали дрібні, кустарні, напівкустарні підприємства.

До 1917р. м¢ясо-молочна промисловість тільки почала розвивиатись, рибна – обмежується промислом у прибережній зоні Азовського і Чорного морів. У 1940р. обсяг виробництва продуктів в УРСР майже в 6 разів перевищив рівень 1913р. Основні потужності створювались у післявоєнний час. Поліпшилась галузева структура харчової промисловості, зокрема зросла питома вага м¢ясо-молочної промисловості.