Головними причинами котирування премій і знижок, а не форвардних курсів, є наступні:
1) форвардні спреди можуть тривалий час залишатися незмінними, тоді як курси «спот» постійно змінюються, а тому в розрахунки форвардних курсів необхідно вносити значно більше змін;
2) форвардні контракти укладаються на різні терміни, а тому значно простіше користатися спредами, ніж постійно визначати форвардні курси;
3) нетто-позиції банку щодо строкових валютних операцій ведуться різними торговцями, на відміну від нетто-позиції банку на умовах «спот»;
4) форвардні пункти є наслідком різниці у відсоткових ставках, але оскільки відсоткові ставки визначаються не так швидко, як спот-курси, доцільніше проводити котирування саме форвардних пунктів.
На практиці з метою розрізнення премії або знижки їх часто записують, відповідно зі знаком «плюс» чи «мінус», але дилер завжди безпомилково визначить премію чи знижку, якщо знак і не буде вказано. Це пояснюється тим, що курс покупця завжди нижче курсу продавця. Тому, коли показники форвардної маржі (спред) наведені в порядку зростання (наприклад, 150 – 200 або (-100) – (-20) ), то мова йде про форвардну премію. У випадку, якщо спред наводиться в порядку зниження (наприклад, 220 – 100 або (-50) – (-180) ), то дилер повинен враховувати цей спред як форвардну знижку (дисконт).
Окрім того, варто мати на увазі, що курси «форвард» відрізняються від курсів «спот» значно більшим абсолютним значенням показника маржі – різниці між курсом продажу та курсом купівлі. Це пояснюється специфікою банківської операції «форвард», що одночасно є і формою страхування валютних ризиків. Що триваліший термін форвардного контракту, тим вище буде рівень валютного ризику, а тому більшим буде і розмір форвардної маржі.
У професійній термінології для визначення форвардного курсу використовують курс «аутрайт» (outright). Це означає, що покупець хоче у майбутньому придбати певну суму валюти (або продавець – продати) без проведення додаткових операцій або укладення додаткових угод. Цей термін використовується з метою запобігання плутанини в розумінні умов форвардної операції, коли мова йде про одну просту форвардну операцію на відміну від більш складної комбінації, пов'язаної з одночасним здійсненням строкової і поточної операцій (операції «своп»).
Розмір форвардної премії (П) чи дисконту (Д) можна представити у вигляді формули.
Для розрахунку премії чи дисконту при визначенні курсу «аутрайт» на купівлю валюти вона буде такою:
П(Д) куп.= К с.куп.*(Сд.в.-Скр.б.)*Т/360*100+(Скр.б.*Т),
де П(Д)куп. – премія (або дисконт) для форвардного курсу купівлі певної валюти;
Кс.куп. – спот-курс купівлі певної валюти;
Сд.п. – відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для котирувальної валюти;
Скр.б. – відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для базової валюти (база котирування);
Т – термін у днях, що на нього розраховується форвардний курс. (Для більшості валют, окрім фунта стерлінгів і бельгійського франка, приймається: 12 місяців = 360 днів, 9 місяців = 270 днів, 6 = 180 днів і т.д. для фунта стерлінгів, бельгійського франка і деяких інших валют розрахунки здійснюються виходячи з календарної тривалості відповідного періоду.)
Премію (дисконт) валютного курсу «аутрайт» на продаж валюти можна розрахувати по формулі:
П(Д)пр.=Кс.пр.*(Скр.в.-Сд.б.)*Т/360*100+(Сд.б.*Т),
де П(Д)пр. – премія (дисконт) для форвардного курсу на продаж певної валюти;
Кс.пр. – спот-курс продажу валюти;
Скр.в. –відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для даної валюти;
Сд.б. –відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для базової валюти.
Тоді курс «аутрайт» на купівлю чи продаж валюти можна визначити:
Кф.куп.=Кс.куп.+П(-Д),
де Кф.куп. – курс «аутрайт» на купівлю певної валюти;
Кс.куп. – спот-курс на купівлю валюти;
П – премія;
Д – дисконт.
Аналогічно на курс «аутрайт» продажу валюти.
У світовій практиці для визначення показників форвардної маржі найчастіше використовують ставки ЛІБОР і ЛІБІД для відповідних валют або відсоткові ставки за євровалютами. Також у світовій практиці форвардні курси періодично публікуються у фінансових виданнях, зокрема у «Financial Times» та на сторінках агентства REUTERS. Ці дані використовуються валютними дилерами для котирування відповідних валютних курсів.
Важливе значення для укладання і здійснення форвардних контрактів має чітке визначення тривалості угод у робочих днях. Якщо вважати датою укладення угоди 5 квітня, то датою розрахунків для одномісячної угоди буде: 06.04.+30 днів+2 робочі дні (тобто 30 днів+ термін виконання угоди «спот»).[2]
Форвардний валютний контракт являє собою найбільш важливий метод одержання покриття проти ризиків, якщо фірма не бажає спекулювати на обміні іноземної валюти. Форвардні контракти дають експортеру або імпортеру чітке уявлення про його майбутні потоки готівки, і, звичайно, вони усувають можливість спекулятивного прибутку так само, як вони усувають невизначеність і можливість втрат від спекуляції.
Але усе ще існують деякі ризики, пов'язані з форвардним контрактом.
1) Для банку. Клієнт може не виконати свою частину контракту або буде не в змозі виконати його через відсутність грошей. У цій ситуації банк:
- не може продати валюту, що клієнт був зобов'язаний купити за контрактом;
- не може купити валюту, що клієнт був зобов'язаний продати за контрактом.
В обох випадках, оскільки банки звичайно «не займають відкриту позицію» по форвардних валютних контрактах (тобто не беруться продати більше валюти за форвардним курсом, ніж купити її, чи купити більше, ніж умовилися продати), то їм доведеться продати (купити) валюту, що клієнт не купив (не продав), де-небудь на ринку по обмінним курсам, дійсним на цей час. Це може призвести банк до збитків.
2) Для клієнта. Оскільки форвардний контракт є обов'язковим, і, якщо клієнт знайде, що не може виконати свої зобов'язання (або через те, що платежі, що повинні надійти від закордонного покупця, не вдається одержати, або платежі, що покладаються закордонному постачальнику, більше не вимагаються), він попросить банк закрити цей контракт. Це може викликати збитки (хоча є шанс дістати прибуток, у залежності від курсів «спот» на дату закриття контракту).
Багато банків резервують частину ліміту кредиту клієнту через ризик виникнення необхідності закриття контракту. Вони вибирають цифру 20% (чи, що менш консервативно, 10%), у залежності від того, як вони оцінюють частину вартості форвардного контракту, на яку може бути дебетований рахунок клієнта у випадку закриття.[5]
Тут також відіграє роль якою є дана валюта: твердою чи слабкою.
Тверда валюта являє собою валюту, для якої очікується, що її вартість залишиться стабільною чи зросте стосовно інших валют.
Слабка валюта являє собою валюту, для якої очікується зменшення вартості стосовно інших валют. Звичайно, будь-які прогнози можуть виявитися не точними.
3.2.1 Нові форми форвардних контрактів
Як ми змогли переконатися, використання форвардних угод для хеджування валютних ризиків має багато переваг. Однак існують і недоліки такої схеми страхування. Головний з них полягає в тому, що угоди укладаються на міжбанківському ринку, а не на біржовому, як ф'ючерсні контракти, і тому відповідальність за виконання таких угод цілком лягає на учасників конкретної угоди. І якщо один з учасників угоди не зможе виконати ці умови у повному обсязі, то інший зазнає значних збитків.
Що відбудеться, якщо клієнт не зможе виконати форвардний контракт?
Наприклад, імпортер може зіткнутися з тим, що:
- постачальник не в змозі доставити товари відповідно до вимог, тому імпортер відмовляється прийняти товари і не погоджується оплачувати їх;
- постачальник відправив менше товарів, ніж очікувалося, можливо через скорочення постачань, тому імпортер платить за них менше;
- постачальник спізнився з постачанням, тому імпортер повинен оплачувати товари пізніше.
У кожній з цих ситуацій імпортер не хоче купувати іноземну валюту в банку, з яким за умовами форвардного валютного контракту він узгодив цю купівлю.
Експортер може потрапити в аналогічні ситуації: або взагалі не одержати платежу, або одержати більшу чи меншу суму, ніж очікувалося спочатку, або одержати очікувану суму, але з деякою затримкою. У цих ситуаціях експортер не в змозі продати своєму банку частину чи всю іноземну валюту, зазначену в умовах форвардного контракту.
Банківська позиція полягає в тім, що якщо клієнт не може виконати форвардний валютний контракт, банк повинен змусити клієнта зробити це.
1) Якщо клієнт уклав контракт із банком на купівлю валюти, але потім не зміг доставити цю валюту в банк, то банк може:
- продати валюту клієнту за курсом «спот» (коли наступить термін виконання контракту);
- купити валюту назад за умовами форвардного валютного контракту.
2) Якщо клієнт уклав контракт із банком на продаж йому валюти, то банк може:
- продати клієнту зазначену суму валюти за курсом «форвард»;
- негайно купити непотрібну валюту назад за курсом «спот».
Таким чином, банк дає можливість клієнту виконати його частину форвардного валютного контракту, продавши або купивши недостатню валюту за курсом «спот». Ці угоди відомі як закриття форвардного валютного контракту.
Якщо клієнт уклав контракт на купівлю валюти у свого банку по форвардному валютному контракту, але валюта йому не знадобилася, банк повинен закрити контракт, продавши валюту за курсом «форвард» і негайно купити її знову за банківським поточним курсом купівлі «спот».
На практиці банк звичайно виконує на поточному рахунку клієнта один запис, що вказує на різницю між двома угодами. Цей запис може бути дебетовий чи кредитовий, оскільки різниця між курсом «форвард» і курсом «спот» може принести клієнту або збиток, або прибуток у момент закриття.