Законність та правопорядок (стр. 2 из 5)
Взаємозв’язок законності і культурності. За відсутності єдиної законності немає і культурності. Ці два поняття взаємозумовлюють одне одного. Якщо немає достатньої культурності, то немає і достатньої законності. Якщо суспільство в цілому культурне, то громадяни свідомо виконують всі приписи закону.
Взаємозв’язок законності і справедливості. Не тільки сам закон, але й шляхи його здійснення, а також його здійснення в повсякденному житті повинно грунтуватися на справедливості.
Законність і демократія. Демократія1 (в перекладі з грецької – народовладдя) означає:
 |
1 – Правознавство / За редакцією М.Настюка. – Львів: Світ, 1995. – С.31.
а) широку участь громадськості в управлінні справами держави і суспільства;
б) підвищення активності політичних партій і громадських організацій, інших громадських об’єднань;
в) зміцнення правової основи державного і суспільного життя;
г) утвердження прав і свобод громадян і людини;
д) свободу інформації і постійне врахування громадської думки;
е) удосконалення системи державних органів і органів місцевого самоврядування
Законність є невід’ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Конституція України має вищу юридичну силу, і її норми мають пряму дію. Всі інші правові акти не повинні суперечити Конституції і конституційним законам України.
Державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти в межах своєї компетенції. Перевищення своїх повноважень, зловживання службовим становищем переслідуються законодавством України.
Законність – це суворе й повне здійснення розпоряджень правових законів і заснованих на них юридичних актів усіма суб’єктами права.
Законність характеризується наступними основними ознаками1:
По-перше, найважливішою рисою законності є її спільність. Вимога дотримувати юридичні норми відноситься до всіх, хто знаходиться в межах дії права. Ніхто не може ухилятися від виконання встановлень, що виходять від держави, точно так само, як і держава не може ухилитися від забезпечення і захисту законних прав особистості.
1 – Основи держави і права / За редакцією А.М. Колодія, -- К.: Либідь,1997.–С.43
Пріоритетним суб'єктом правового регулювання є громадяни держави. Держава зобов'язана створювати найбільш сприятливий режим для задоволення різноманітних інтересів своїх громадян.
Загальність, як необхідна риса законності, однаковою мірою відноситься і до держави, і до його громадян. Держава відповідальна перед громадянином, а громадянин перед державою. Якщо в законах держави виражаються дійсні інтереси його громадян, то правові розпорядження реалізуються без примусових заходів державного впливу. Зрозуміло, що держава не може врахувати всю гаму індивідуальних інтересів, та й не повинно. Однак за допомогою законодавчої діяльності вона може і повинна надавати своїм громадянам можливість самостійно розпоряджатися власними благами вільної діяльності.
Забезпечення загальності дотримання правових розпоряджень - задачі держави і його органів. Володіючи необхідними організаційними, матеріальними і примусовими засобами, вона покликана надійно охороняти законні права й інтереси громадян. Самі громадяни за межами державно-правових структур не можуть установити режим законності в суспільному житті.
По-друге, законність нерозривно зв'язана з правом, юридичними нормами. Однак оцінити стан режиму законності в країні можна тільки на підставі того, якою мірою закони держави відбивають об'єктивні потреби суспільного розвитку. Якщо правові норми, що даються державою, закріплюють і охороняють інтереси тільки окремих облич і визначених соціальних груп, не з огляду на загальних і індивідуальних інтересів усього населення країни, - законність відсутня. Якщо правові норми лише формально відображають інтереси різних прошарків населення, але не гарантують їх, - то і тут не може йти мови про законність.
Таким чином, режим законності в правовій державі обумовлює наявність двох взаємозалежних факторів:
- зробленого, чітко відпрацьованого законодавства, що відповідає потребами суспільного прогресу;
- повна і безумовна реалізація розпоряджень законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями.
Які ж основні вимоги законності1?
1. Верховенство закону стосовно всім іншим правовим актам. У правовій державі закон володіє вищої юридичної чинності. Він виступає головним, основним регулятором суспільних відносин. Ті відносини, що в силу об’єктивних умов повинні знаходитися в сфері правового впливу, регулюються, як правило, законом. Підзаконні акти діють лише в тих випадках, коли які-небудь відносини законодавчо не врегульовані. При цьому він повинні видаватися в строгій відповідності до закону і на основі закону.
2. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їхньої дії. Закони представляють абсолютно однакові вимоги до всіх суб'єктів, що знаходиться в сфері тимчасової і територіальної дії. Закони федеративної держави мають однакову силу на території всіх державних утворень. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовуючої дії компетентних органів і посадових осіб. Вона відповідає дійсному змісту законів і проводить у життя закладені в ньому регулятивні функції.
3. Рівна можливість усіх громадян користатися захистом закону і їхній рівний обов'язок випливати їх розпорядженням (рівність усіх перед законом і судом). Інший ефективний режим законності в суспільстві можливий тільки в умовах рівності всіх людей перед законом і судом. З одного боку, суб'єкти права повинні в повному обсязі виконувати покладені на них обов'язку, підкорятися вимогам закону.
1—Правознавство / За редакцією М. Настюка. – Львів: Світ, 1995. – С.30.
З іншого боку, держава повинна створювати всі необхідні умови для здійснення їхніх законних прав та інтересів.
4. Здійснення прав і воль людиною не повинне порушувати права і волі інших облич. В умовах правової державності ця вимога має принципове значення, оскільки свобода однієї людини не може бути реалізована на шкоду волі другої. Закон не допускає обмеження прав одних за рахунок прав інших громадян держави.
5. Неприпустимість протиставлення законності і доцільності. Чому не можна протиставляти законність та доцільність? Насамперед тому, що правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. У них максимально відображаються як суспільні, так і індивідуальні інтереси людей. Доцільність закону не може ігноруватися доцільністю життєвої. Порушуючи вимоги закону, деякі посадові особи і громадяни виправдують свої протиправні дії місцевою й індивідуальною доцільністю. Вони стверджують, що в даних конкретних умовах дотримання закону недоцільно, і підмінюють його суб'єктивними протизаконними діями, із точки зору більш корисними і потрібними для даного випадку.
6. Запобігання й ефективна боротьба з правопорушеннями -важлива вимога законності. Правова держава створює необхідні матеріальні, політичні, соціальні й інші вимоги для запобігання і припинення правопорушень. Пристойні матеріальні умови життя, соціальна захищеність населення, політична стабільність у країні, наявність справедливих правоохоронних законів складають реальну основу режиму законності.
Результатом законності визнають правопорядок. Це реалізовані правові норми в системі суспільних відносин, в яких діяльність суб’єктів права є правомірною.
Що таке правопорядок?
Правопорядок - це система суспільних відносин, що встановлюються в результаті точного і повного здійснення розпорядження правових норм всіма суб’єктами права1.
Структура правопорядку - це єдність і одночасне розділення врегульованої правової системи суспільних відносин у відповідності з особливостями їхнього галузевого змісту2.
Правопорядок це реалізована система права. Він включає конституційні, адміністративні, фінансові, земельні, сімейні й інші види суспільних відносин, врегульовані з нормами відповідних галузей права. У цьому зв'язку в структурі правопорядку виділяються не тільки галузеві, але й більш дробові групи відносин, що врегульовані підгалузями та інститутами права.
Особливість правопорядку як специфічної системи суспільних відносин виражається в тому, що складається він тільки на основі правових норм і в силу цього охороняється державою1.
Правопорядком охоплюються далеко не всі відносини, що мають місце в суспільстві. Визначена частина громадського життя не має потребу в правовій регламентації. Вона знаходиться в сфері здійснення норм моралі, норм різних громадських організацій та інших неправових нормативних регуляторів. У цьому змісті правопорядок є лише елементом загальної системи суспільних відносин, що створюється під впливом нормативного регулювання. Це частина суспільного порядку.
Правопорядку притаманні такі вимоги3:
а) непорушення загальноправових заборон;
б) безперешкодне здійснення правового статусу людини і громадянина, державних і громадських організацій, їх об’єднань;
 |
1— О. Михайленко. Основи Держави і права. К.; 1995. С. 22.