Смекни!
smekni.com

Повноваження Верховної Ради (стр. 3 из 5)

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумо­влена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, со­ціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодав­чої, установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю.

4.1 Законодавча фунція

До функцій Верховної Ради часом зараховують та­кож бюджетно-фінансову та зовнішньополітичну функ­ції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природ-ньо, законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх та­кими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також законо-проектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання за­конів, проведення відповідних наукових досліджень, зо­крема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ра­ди належали й інші види законодавчої діяльності: прий­няття Конституції, офіційне тлумачення законів, їх оп­рилюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне тлумачення Конституції та за­конів України, відповідно до ст. 150 Конституції, здійс­нює Конституційний Суд, а підписання законів і їх офіційне оприлюднення — Президент (ст. 94).

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Вер­ховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції мо­же бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від кон­ституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конс­титуції). Законопроект про внесення змін до Консти­туції України, крім розділу І "Загальні засади", роз­ділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Вне­сення змін до Конституції України", попередньо схва­лений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черго­вій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Вер­ховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Кон­ституції значно складніший, оскільки ці розділи стосу­ються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законо­проект про внесення змін до розділів І, III і XIII по­дається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома тре­тинами від конституційного складу Верховної Ради, за­тверджується всеукраїнським референдумом, який при­значається Президентом.

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного за­конопроекту.

З метою забезпечення стабільності Конституції Вер­ховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ст. 158).

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів.

Їз змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським рефе­рендумом. Проте Конституцією передбачається коло пи­тань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й гро­мадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'яз­ки громадянина; громадянство; правосуб'єктність гро­мадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок за­стосування мов. Основну групу питань виключно зако­нодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, виключно зако­нами України визначаються: засади використання при­родних ресурсів, виключної (морської) економічної зо­ни, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, тран­спорту і зв язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання пра­вд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, мате­ринства, батьківства; виховання, освіти, культури й охо­рони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва;

правила конкуренції та норми антимонопольного регу­лювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономіч­ної діяльності, митної справи; засади регулювання демо­графічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань грома­дян, засобів інформації; організація і порядок проведен­ня виборів та референдумів; організація й порядок ді­яльності Верховної Ради, статус народних депутатів; ор­ганізація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, за­сади судової експертизи, організація і діяльність проку­ратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності ад­вокатури.

Виключно законами визначаються також територі­альний устрій України; засади місцевого самоврядуван­ня; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи на­ціональної безпеки, організації Збройних Сил і забезпе­чення громадського порядку; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

Традиційним є законодавче визначення засад ци­вільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушен­нями та відповідальність за них.

Крім нього, виключно законами встановлюються:

Державний бюджет і бюджетна система України; систе­ма оподаткування, податки й збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а та­кож статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення внутрішнього та зовніш­нього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види тощо. Законами встановлюються також порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ва­ги, міри й часу, порядок встановлення державних стан­дартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим, відмінний від загального, й оголо­шується амністія (ст. 92 Конституції).

4.2 Установча функція

Іншою, не менш важливою, функцією Верховної Ра­ди серед її головних функцій є установча (державо­творча, організаційна) функція. Пріоритетними на­прямами діяльності парламенту по здійсненню цієї функції є, звичайно, формування або участь у фор­муванні органів виконавчої і судової влади, а також формування власних, парламентських структур; при­значення чи обрання на посади, звільнення з посад, на­дання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організа­цій, сприяння формуванню органів місцевого самовря­дування; вирішення питань, що стосуються інших еле­ментів (атрибутів) механізму держави: територіального устрою, Збройних Сил та інших складових механізму держави.

Таким чином, основними напрямами діяльності Вер­ховної Ради по здійсненню установчої функції є:

1) участь у формуванні органів виконавчої влади;

2) формування органів судової влади;

3) створення парламентських структур;

4) участь у формуванні інших органів державної вла­ди та державних організацій;

5) вирішення питань територіального устрою Украї­ни і забезпечення формування органів місцевого са­моврядування.

Пріоритетним напрямом установчої функції парла­менту є призначення виборів Президента у строки, пе­редбачені Конституцією. Обрання Президента, відповід­но до ст. 103 Конституції, здійснюється громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Роль парламенту у формуванні органів виконавчої влади за чинною Конституцією істотно змінилася, але він не усунутий від цього напряму державотворчого процесу. Верховна Рада вирішує, зокрема, питання про надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра, може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, яка має наслідком відставку Кабінету Мі­ністрів (ст. 87, 115 Конституції), розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує питання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Прези­дентом Голови Антимонопольного комітету. Голови Фонду державного майна; Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Але найширші і найвагоміші державотворчі функції і повноваження має Верховна Рада у формуванні органів судової влади та прокуратури. Відповідно до ст. 85 Кон­ституції, вона обирає суддів безстрокове; призначає тре­тину складу Конституційного Суду; вирішує питання щодо надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлює недовіру Ге­неральному прокуророві, що має наслідком його від­ставку з посади.