Стандарт на методи випробувань встановлює методики, правила, процедури різних випробувань і сумісних з ними дій (наприклад, добір зразка).
Стандарт на продукцію містить вимоги до продукції, що забезпечують відповідність продукції її призначенню; може бути так званим повним і неповним. Повний стандарт встановлює не лише вищевказані вимоги, а й правила добору проб, проведення випробувань, пакування, зберігання тощо. Неповний стандарт містить окремі вимоги до продукції (лише стосовно показників якості, лише до правил постачання тощо).
Стандарт на процес, стандарт на послугу – це нормативні документи, в яких об’єктом стандартизації відповідно є процес (наприклад, технологія виробництва) чи послуга (наприклад, туризм, побутові послуги, автосервіс, транспорт, банківські послуги тощо).
Стандарт на сумісність встановлює вимоги, що стосуються сумісності цілого продукту, а також його окремих частин (деталей, вузлів). Такий стандарт може бути розроблений на систему загалом, наприклад, систему вентиляції, сигналізаційну систему тощо.
Стандарт з відкритим значенням. У деяких ситуаціях певну норму (чи кількісне значення окремої вимоги) визначають виробники (постачальники), а в інших – споживачі. Тому стандарт може містити перелік характеристик, що конкретизуються в договірних відносинах. Це - стандарт з відкритим значенням.
Окремим видом нормативних документів із стандартизації є комплекс стандартів, який об’єднує взаємопов’язані стандарти, якщо вони мають спільну мету і встановлюють узгоджені вимоги до взаємопов’язаних об’єктів стандартизації. У комплекси (системи) стандартів для нормативного забезпечення в певній сфері діяльності, як правило, об’єднують загально технічні та організаційно-методичні стандарти. Такі комплекси охоплюють галузі промисловості та виробництва, а часто стають і міжгалузевими (наприклад, Єдина система конструкторської документації тощо). До систем, які не можна назвати міжгалузевими, бо мають загальнодержавне значення, відносять комплекс основоположних стандартів національної стандартизації.
Український національний інформаційний фонд стандартів (Національний фонд стандартів), класифікаторів техніко-економічної інформації, а також міжнародних (регіональних) стандартів, правил, норм і рекомендацій із стандартизації, національних стандартів закордонних країн організовує і веде Держспоживстандарт у взаємодії з міністерствами і відомствами, підприємствами і організаціями, громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності, громадськими організаціями тощо.
Національний фонд стандартів складається з Головного інформаційного фонду стандартів Держспоживстандарту; Національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO; інформаційних фондів стандартів як спеціалізованих організацій, так і відповідних структурних підрозділів міністерств, відомств, установ та організацій.
7. Загальна характеристика перфорованого документа
На перфорованому документі інформація записана шляхом перфорування (пробивання) чи вирізання в різних комбінаціях певної кількості отворів (перфорацій) в заданій послідовності. Кожна перфорація містить в собі інформаційну одиницю, а сума прорізів чи пробивок — повну інформацію, яка може складатися з тисячі і більше одиниць (якщо використовується поєднання кількох отворів).
Інформацію на перфорованому документі отримують за допомогою перфоратора — пристрою для записування інформації шляхом пробивання отворів в перфоносіях.
Залежно від призначення документи на перфоносіях поділяють на три типи:
1) для управління пристроями автоматик при виконанні різних операцій у процесі виготовлення і контролю спроектованих виробів;
2) для управління, обробки, перетворення інформації при проектуванні виробів на ЕОМ;
3) для використання в процесі обробки і перетворення.
Заматеріальною конструкцією носія перфоровані документи поділяють на карткові (перфокарти, апертурні карти) і стрічкові (перфострічки).
Перфокарти і перфострічки згруповують у види за такими ознаками:
- за каналом сприйняття — перфокарти і перфострічки відносяться до візуальних документів;
- за матеріальною основою — штучні, паперові (частіше за все), рідше пластмасові (перфокарти) і целулоїдні чи лавсанові (перфострічки);
- за призначеністю для сприйняття - машиночитані (перфокарти машинного сортування) і людиночитані (перфокарти ручного сортування);
- за розташуванням матриці - перфокарти з краєвою і внутрішньою перфорацією;
- за способом кодування — вирізні з перфорацією, вирізуваною в процесі кодування, і пробивні з перфорацією, одержуваною при кодуванні;
- за способом обробки — перфокарти ручного і машинного сортування;
- за цільовим призначенням - облікові, довідкові, бібліографічні, інформаційні, діагностичні, навчальні.
Перфокарта — носій інформації, призначений для використання системами автоматичної обробки даних. Перфокарта подає інформацію наявністю чи відсутністю отворів у певних позиціях карти.
Головною перевагою перфокарт була зручність маніпуляції даними — в будь-якому місці колоди можна було додати карти, видалити, замінити одні карти іншими.
На обох боках неперфорованої частини картки друкується чи пишеться від руки різний текст, наприклад, на бібліографічній картці — анотація статті, на картці обліку кадрів — особисті дані про співробітника тощо.
Перфокарти ручного сортування (або «ручні» перфокарти) дозволяють за допомогою найпростішого і дешевого устаткування приблизно вдесятеро швидше здійснювати такі трудомісткі операції, як сортування, групування і добір інформації, тобто дають можливість багатоаспектного пошуку. Вони можуть використовуватися в бухгалтеріях, поліклініках, бібліотеках, інформаційних службах, школах тощо.
Перфокарти ручного сортування поділяють на карти з внутрішньою і зовнішньою перфорацією.
Перфокарти з внутрішньою перфорацією називають візуальними, або суперпозиційними перфокартами.
Карти-грати. Таку назву ці карти отримали за негативним принципом кодування, коли на матриці, де кожен осередок відповідає одній карті, всі отвори пробиті (перфоровані), окрім одного, що відноситься до даної карти.
Зведені фотографічні карти. Ці карти є одним з шляхів модернізації одноаспектного системного пошуку. Цей метод зводиться до того, що всі карти з однією головною ознакою репродукуються на одну фотографічну карту того ж формату. На одній такій карті поміщається 200-400 карт, а при ультрамікрорепродуціюванні — до 10 тисяч.
Клясерні карти забезпечені одним чи кількома кишенями, щоб розмістити в них фотокадри окремих документів невеликого обсягу: листів, патентних описів, фірмових проспектів, рентгенівських знімків та ін. В одних випадках клясерна карта — це модернізована форма футляра, що забезпечує не лише збереження, а й багатоаспектний пошук, в інших — альбом («клясер»), досьє, справа.
В апертурну карту вмонтований кадр мікрофільму, відрізок неперфорованої плівки чи мікрофіша. Такі карти ще називають перфорованими картами типу «джекет». На відміну від клясерної, апертурна карта розрахована на документи великого обсягу із стабільнішою інформацією. На карті вирізується вікно — «апертура» — і вставляється в нього частіше за всього прозора мікрофотокопія з двостороннім текстом.
Розрізняють два види апертурних перфокарт: 1) карти з рамкою з липкої надтонкої плівки по контуру апертури для вкладення чи вклеювання мікрофільму; 2) карти з кишенею з прозорої безбарвної плівки для монтажу кадрів мікрофільмів шляхом вкладення їх у конверт. Апертурні перфокарти бувають ручного і машинного сортування.
Основним типом апертурної перфокарти можна вважати 80-тиколонкову перфокарту з апертурою (вікном, що калібрувалося) формату Д (30х41 мм), в яку вклеюється один кадр неперфорованого 35 мм мікрофільму.
Апертурні перфокарти К-5 (207х147 мм) і К-6 (147х105 мм) з краєвою перфорацією застосовуються при створенні фондів технічної документації, а також для зберігання малих за обсягом інформаційних документів. На вмонтованому в перфокарту мікрофільмі можна розташувати при зменшенні в 22 рази 8 сторінок тексту.
На перфокарті апертура займає поле від колонки 54 до колонки 76. Монтаж мікрокадрів у бланки апертурних перфокарт здійснюється з рулонного мікрофільму. Для цього розроблене і серійно випускається відповідне устаткування — ручні пристрої (продуктивність 400 кадрів на годину), напівавтоматичні пристрої (з такою ж продуктивністю), а також пристрої автоматик (продуктивність 2 тис. кадрів на годину).
Основна перевага апертурних перфокарт полягає в тому, що такі перфокарти дозволяють скоротити на 80 і більше відсотків площу приміщень, що використовуються для зберігання документів в натуральному вигляді, а також забезпечують швидкий пошук цих документів і виготовлення їх копій. Крім того, їх обробку можна здійснювати на стандартних сортувальних машинах.
Перфокарти із зовнішньою перфорацією можуть мати отвори з одного, двох, трьох чи усіх боків. Є перфокарти з одним, двома, трьома і більше рядами перфораційних отворів. Найбільш поширені одно- і дворядні перфокарти.
На периферію картки наносяться різні ознаки або вирізкою, виробленою від отвору, або вирізкою простору між двома пробивками, або за допомогою рейтерів. Рейтерні карти забезпечуються по верхньому краю кольоровими пластмасовими рейтерами, з яких кожен має свій колір (червоний, синій, зелений). Отвір позначається певним кольором рейтера, що позначає яку-небудь інформацію.
Перфокарти ручного сортування і рейтеркарти застосовуються для бібліографічного пошуку і виконання облікових, контрольних і статистичних операцій.