Особливості розробки дизайну меблів (стр. 3 из 5)
У процесі модульної координації встановлюють такі розміри: номінальні (модульовані), конструктивні(що дорівнюють номінальним за відрахуванням нормованого зазору) і натурні (фактичні розміри виробі»).
Розташування і взаємозв’язок виробів та їх елементів здійснюється за допомогою просторової системи умовних модульних площин та ліній їх перетину (рис. 5). Відстань між суміжними площинами в кожному з трьох вимірів для виробу в цілому і для окремим його частин приймають однаковою або кратною основному чи одному з похідних модулів.
Модульна проектна сітка може розміщуватися на зовнішніх граннях стінок виробів, що характерне для секційно–блокових меблів, (рис. 6.1)
При цій величіні модуля зовнішні розміри виробів кратні, що забезпечує при різних просторово-структурних схемах і варіантах компонування їх координацію та взаємозв'язок з об’ємно – планувальною структурою приміщення.
Для стелажних, універсально-збірних і секційно-стелажних меблів модульна проектна сітка може розміщуватися по осі вертикальних і горизонтальних стінок (рис. 6,2).
Розмірні залежності між різними за призначенням і місцем у виробі елементами виражені співвідношеннями:
стінки вертикальні(Н) горизонтальні (В):
М*n-h; M*n+h; M*n-2h;
M*n+h+2P;
двері накладні, напівкладні:
М* п;М*n-2P;
M*n-h; M*n-2h-2P; M*n
2 M*n-2P ; M*n-h-P ;
2 2
M*n-h-4P
2
Де М'- модуль; п — кількість модулів, використаних у розмірі; h—товщина щитового елемента; Р— технологічний уступ (платик) або зазор, що дорівнює 2 мм.
Модульна координація меблів — основа для композиційного впорядкування іі розмірних параметрів. Вона має великі можливості для створення композиційної єдності різнохарактерних за функціональним призначенням виробів та їх елементів. При цьому модуль може трактуватися як формотворча одиниця предмета (містить у згорнутому вигляді всю структуру, програму побудови об’єкта) і структуро творча одиниця діяльності (операція діяльності)
КОМБІНАТОРИКА ФОРМОТВОРЕННЯ
Комбінаторика — математичний термін, запозичений теорією і практикою художнього проектування.
Комбінаторика в дизайні — особливий творчий підхід до формотворення, заснований на пошуку і дослідженні закономірностей варіантної зміни просторових структур, а також способів упорядкування проектування об'єктів прикладного мистецтва і дизайну, які складаються з типізованих елементів. Характеризується багатоманітністю підходів, зумовлюваних відмінностями, які висуваються в процесі її освоєння і вирішення завдань конкретного проектування об’єктів.
Перший підхід — це вивчення і використання структурних закономірностей комбінаторики, включаючи основи комбінаторних з’єднань(перестановок, розміщень, сполучень), засоби структурування площини,залежності комбінаторності від особливостей геометрії елементів.
Другий підхід — комбінаторика в контексті так званих програмованих методів формотворення з виділенням імовірнісних властивостей комбінаторних побудов на базі оптимальної кількості елементів у системі.
Третій підхід включає комбінаторику в сферу проблем художнього формотворення, взаємозв'язку художньої своєрідністю виробу і стандарту. В цьому випадку комбінаторика розглядається як засіб зближення вимог уніфікації та художньої своєрідності форм меблів. Традиційне розуміння комбінаторики пов’язане з можливістю кількості об'єктів із незначної кількості елементів шляхом різної їх перестановки,розміщення й поєднання.
Основні операції та завдання комбінатори:
Перестановка – з’єднання, які можна складати з n предметів, змінюючи всіма можливими способами їх порядок; кількість їх
Pn =1*2*3…*n= n! ;
Розміщення – з’єднання, що містить по m предметів з п даних, які відрізняються або порядком предметів, або самими предметами; кількість їх
Pn =
Поєднанням - з’єднання, які містить по m предметів з п, відрізняються між собою принаймні одним предметом; кількість їх
Підчас проектування меблів та обладнання, організації ППС проектувальник часто використовує поєднання різних елементів. Природно, йому необхідно подавати не лише можливу різноманітність композиційних рішень, але й досконало досконало володіти методами синтезу різних з'єднань. Найпростіше з’єднання, яке досить часто - застосовується при проектуванні меблів, — перестановка.
Перестановка визначає довільне поєднання елементів. При цьому передбачаєтеся,що всі п елементів. На рис.7 подано приклад композиційних побудов виробу шляхом перестановки чотирьох різним елементів по вертикалі. Згідно виразом
Pn= n! = 4! = 1*2*3*4 = 24.
можна одержати 24 різні композиційні вирішення, при цьому якщо за базу брати якийсь елемент, зменшений внизу, то з тих, що залишилися, можна одержати
Р=3!=1*2*3=6 рішень(рис 7).
У процесі проектування корпусних меблів часто постає завдання,коли є набір з п елементів, але проектувальникові необхідно скомпонувати композиційну побудову з т< п елементів. Аналогічно попередньому випадкові повтор елементів не допускається. Однак порядок елементів у поєднанні ролі не грає. Подібні поєднання можна отримати як сполучення.
Згідно з визначенням, необхідно з усіх п !перестановок вибрати лише ті, які містять т неповторювальних елементів. Таким випадок зображено на рис 8. Основою для його побудови служить рис. 7. У всіх фігурах нього рисунка відтято верхню четверту частину. Як бачимо з рис. 7, відтинання верхньоїчастини .Не при водить до зменшені різних композиційних рішень – Р = 4! = 24.
Рис.7 синтез з’єднання із чотирьох різних елементів. В утворенні кожного з’єднання беруть участь усі елементи
Якщо ж не враховувати їх порядку, що при вирішенні конструкторсько-технічних питань, то можна виділити лише чотири комбінації подані на рис.8, кожну з яких позначено відповіднім символом – зірочкою проставленою на рис.7,8. Результати, одержані графічно співпадуть з розрахунком за формулою:
Таким чином, поєднання елементів, даючи кількісну характеристику, при прямому застосуванні не можуть описувати різноманітності художньо-композиційних вирішень, яку можна врахувати, розміщуючи ці самі елементи з порядком у композиційній побудові. Останнє підтверджує розрахунок за формулою
У практиці проектування корпусних секційних меблів та їх розміщення в ППС часто трапляються ситуації, коли окремі елементи повторюються практично нескінченну кількість разів при порівняно обмеженій номенклатурі відмінних одне від одного типових вирішень. Наприклад, схожа ситуація виникає при створенні корпусних меблів на базі типами конструкцій. Це завдання можна сформулювати таким чином. Дано т відмінних типовим блоків, з яких набирається виріб(обладнання), який включає п > т секційним блоків. Потрібно визначити загальну кількість розрізнюваних композиційних художніх вирішень виробів.
Поставлене завдання розв'язують виходячи з розрізнюваності секційних виробів. Два вироби визнають нерозрізнюваними, якщо вони одержані перестановками двох блоків, належних до одного й того самого типу конструктивних блоків (див. рис. 9). Для з'єднання блоків, яке приводить до одержання розрізнюваних композиційних вирішень, роблять перестановки з т різних блоків. Згідно з наведеним вище міркуванням, буде одержано Рт = т! розрізнюваних композиційних вирішень. Ця ситуація зображена на рис.10 для т = з і п = 5. На другому етапі одержані композиційні вирішення доповнюються одним з т конструктивних елементів, наприклад,N = 1.
Доповнення здійснюється за рахунок вставки вибраного блоку в одну з т+1 позицій. При такій побудові кожне композиційне вирішення, одержане на першому етапі, породжує т+1 нових вирішень, т-1 з яких розрізнюванні.
Рис.8Композиційно розрізнюванні комбінації з чотирьох елементів по три
Рис.9 до визначення композиційно відмінних з’єднань довільної кількості різних елементів.
Рис.10 алгоритм одержання нових композиційних вирішень шляхом багаторазового використання будь-якого з т елементів на прикладі т = 3, п = 5.
Оскільки вставляти можна кожен із т блоків, то після реалізації другого етапу матимемо вже М різних варіантів вирішення, де
М = т!т*(т-1).
Процедура, властива другому етапу, може повторюватися всього п-т разів, тобто для нашого прикладу 5-3 = 2 рази. На третьому і наступних етапах k вставка маже проводитись уже в m+(k-1) місцях раніше одержаних рішень. При цьому необхідно усунути з одержаних з'єднань композиційно нерозрінювані. Як бачимо з прикладу, подібний емпіричний метод потребуватиме дуже великих затрат часу. Це визначає необхідність ознайомитися з одним із теоретичних положень комбінаторики — перестановки з повтореннями. Перестановки з повтореннями дають змогу розкласти множину А, що складається з п елементів, на суму підмножини таким чинам, щоб кожен із т елементів, дозволених до застосування, входив до А певну кількість разів k[k1, k2 … km]. Кількість композиційно розрізнюваних з'єднань N при цьому визначиться теоремою.