Слід наголосити на тому, що прийняття належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення не тягне за собою автоматичного визнання заочного рішення недійсним.
Заява про перегляд заочного рішення за ЦПК України розглядається в судовому засіданні із повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Строк розгляду заяви про перегляд заочного рішення становить п’ятнадцять днів з дня її надходження. Таким чином, дата розгляду заяви має бути призначена з таким розрахунком, щоб у п’ятнадцятиденний строк з дня надходження заяви її розгляд уже був завершений. Негайно (а це означає - не пізніше наступного робочого дня) після прийняття належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення, суд надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі. Одночасно з цим останні інформуються про час та місце розгляду заяви. Проте неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце засідання, призначеного для розгляду заяви про перегляд заочного рішення, не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому в ЦПК. Очевидно, тут законодавець має на увазі апеляційне оскарження.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.231 ЦПК України у разі скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, справа призначається до розгляду в загальному порядку, тобто суд призначає нове судове засідання та повідомляє всіх осіб, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду справи по суті. На нашу думку, призначати знову попереднє судове засідання не потрібно, оскільки наслідки неявки відповідача в судове засідання, призначене для розгляду спору по суті, та в попереднє судове засідання відповідно до ЦПК України є різними. Можлива навіть ситуація, коли відповідач брав участь у попередньому судовому засіданні, але згодом у зв’язку з його неявкою в судове засідання було ухвалено заочне рішення. Однак в літературі висловлювалася і протилежна позиція.
Невизначеними у ЦПК України залишаються наслідки неявки відповідача у судове засідання, призначене для розгляду справи після скасування заочного рішення. Зокрема, є лише вказівка закону щодо того, що повторне заочне рішення може бути оскаржене як позивачем, так і відповідачем в загальному порядку, тобто право пільгового перегляду повторного заочного рішення відсутнє.
Проблеми, які стосуються застосування інституту заочного розгляду справи в цивільному судочинстві, мають багато дискусійних чи й взагалі недосліджених теоретичних аспектів, вони недостатньо чітко регламентовані в нормах чинного законодавства або ж правове регулювання відповідних положень не відповідає сучасним вимогам змагального судочинства, далека від досконалості і правозастосовна практика. Водночас виявлено, що більшість теоретичних, законотворчих та правозастосовних проблем цивільно-процесуального інституту заочного провадження має варіанти вирішення.
Розвиваючи положення дослідників проблем цивільного процесуального права, науковці пропонують узагальнену теоретичну концепцію заочного розгляду справи в цивільному судочинстві України та систему практично-прикладних заходів, спрямованих на її реалізацію шляхом вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування. Основний висновок соціально-політичного характеру полягає в тому, що розширення змагальності в цивільному процесі на сучасному етапі розвитку української правової системи є обов’язковою умовою переходу до стандартів правової держави та реалізації конституційного права на судовий захист, а запровадження інституту заочного розгляду зумовлене необхідністю закріплення додаткових гарантій реалізації основних принципів здійснення правосуддя, підвищення рівня відповідальності сторони за свою діяльність в процесі, а також необхідністю попередження зловживання процесуальними правами [14, с.158].
Проведений аналіз як чинного законодавства, практики його застосування, так і висловлених в літературі поглядів, дозволяє стверджувати, що під час заочного розгляду справи в повній мірі реалізуються принципи диспозитивності та змагальності цивільного процесу. Розгляд справи у відсутності відповідача та певні обмеження в реалізації процесуальних прав позивача в жодному разі не виступають винятками із цих засад судочинства. Незважаючи на те, що умовою заочного розгляду є фактична неявка відповідача в судове засідання, відповідач не вважається таким, що відсутній в судовому засіданні, якщо: 1) в матеріалах справи є клопотання відповідача про розгляд справи у його відсутності; 2) відповідач під час судового розгляду залишив залу судового засідання; 3) за повторне порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого відповідач був видалений із залу судового засідання; 4) в судове засідання з’явився представник відповідача. Встановлення в законодавстві різних процесуально-правових санкцій щодо позивача та відповідача за невиконання однакових обов’язків не узгоджується з принципом рівноправності учасників цивільного процесу. Тому відстоюється необхідність закріплення в законодавстві можливості ухвалення заочного рішення у разі неявки без поважних причин будь-якої із сторін спору. Це сприятиме також захисту прав відповідача, оскільки залишення позову без розгляду при неявці позивача не виключає його повторного звернення в суд з тотожнім позовом.
Необхідно підвищити гарантії інформування про час та місце розгляду справи, зокрема: 1) якщо повістка видається на руки стороні або її представникові для вручення іншим учасникам процесу, направляти її адресату цінними листом з описом його вкладення; 2) законодавчо закріпити, які дії і протягом якого строку повинні вчиняти житлово-експлуатаційна організація чи виконавчий орган місцевого самоврядування, коли судова повістка вручена їм у разі, якщо адресата чи членів його сім’ї не виявлено в місці проживання; 3) заборонити суду викликати відповідача через оголошення у пресі, коли місце його проживання відоме [17, с.41-42].
Ю.В. Навроцька в своїй дисертації зазначає, якщо відповідач в судове засідання не з’явився, а позивач згоди на заочний розгляд справи не дає, слід відкладати розгляд справи та викликати відповідача повторно. З метою недопущення затягування процесу запропоновано надати судові право самостійно визначати доцільність заочного розгляду у разі неявки відповідача після повторного виклику. Це дозволить вирішити також і питання відсутності одностайної згоди присутніх співпозивачів на заочний розгляд справи. Однак, якщо хтось із співпозивачів не з’явився, а ті, які присутні в судовому засіданні, наполягають на заочному провадженні, розгляд справи слід відкладати (відповідно до загальних наслідків першої неявки позивача), а у разі повторної неявки позивача залишати його позовні вимоги без розгляду. При цьому необхідно роз’єднати у самостійні провадження позови співпозивачів, і вимоги позивача, який з’явився і не заперечує проти заочного розгляду, розглядати окремо.
Під час заочного розгляду справи в тому ж засіданні без відкладення розгляду справи неможливе як збільшення, так і зменшення розміру позовних вимог.
Специфіка розгляду справи по суті у заочному провадженні полягає в обмеженні кола доказів, які досліджуються судом. Фактично, суд виходить з пояснень та доказів позивача, не заслуховує усних пояснень відповідача по суті спору. Водночас, якщо відповідачем були подані докази, то суд все ж повинен дослідити їх у судовому засіданні. Відповідно до ст.131 ЦПК України подання нових доказів позивачем під час заочного розгляду справи також є обмеженим і можливе лише, якщо він доведе, що докази не були подані до або під час попереднього судового засідання з поважних причин. В заочному провадженні в повній мірі застосовуються доказові презумпції; тому, якщо норми матеріального права покладають обов’язок доведення того чи іншого факту на відповідача, його неявка і неподання відповідних доказів раніше автоматично зумовлюють ухвалення заочного рішення на користь позивача. Під час заочного розгляду справи неможливим є визнання позову, відмова від визнання обставин, застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки ці всі дії залежать від волевиявлення відповідача.
Рішення, ухвалене за результатами заочного розгляду справи, доцільно іменувати заочним, оскільки це відразу вказуватиме на специфіку його перегляду.
Буквальне тлумачення положень ЦПК України дозволяє виділити два варіанти поведінки сторін, спрямовані на перегляд та оскарження заочного рішення: подання заяви про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції – для відповідача та подання заяви про апеляційне оскарження і надалі апеляційної скарги – для позивача. Однак такий підхід законодавця викликає наступні труднощі на практиці: 1) можливе виникнення подвійного провадження – в суді першої інстанції за заявою про перегляд заочного рішення відповідача та в апеляційній інстанції за скаргою позивача; 2) якщо відповідач не має обґрунтування поважності причин своєї неявки в судове засідання, а оспорює законність і обґрунтованість рішення, він змушений подавати безпідставну заяву про перегляд заочного рішення, аби лише отримати згодом право оскаржити його в апеляційному порядку; 3) невизначеним залишається момент набрання заочним рішенням законної сили. Тому пропонується на законодавчому рівні закріпити право відповідача самостійно обирати спосіб перегляду заочного рішення, при цьому звернення відповідача до пільгового перегляду заочного рішення не повинно позбавляти його права апеляційного оскарження такого рішення, а також однаково обчислювати початок перебігу строку апеляційного оскарження заочного рішення для відповідача та позивача.