2.Почуття
Афективний простір особистості не обмежується потягами й емоціями. До нього входять і складніші афективні утворення – почуття. Однак розглядати емоуії як нижчі, а почуття як вищі прояви афективності було б занадто спрощенно. Віддавати емоції тваринам, а почуття людині неправомірно. Тільки людині, на думку Ч. Дарвіна, притаманне почуття сорому. Ми вважаємо це почуття виявом переживань, пов”язаних з нашим суб”єктивнимставленням до певних суспільних норм, правил поведінки. Але й тваринам властиве переживання провини. Тож провина – це почуття чи емоція?
Об”ктивний світ специфічно відображається в емоційній сфері людини через почуття.
Почуття– специфічна форма відображення дійсності, в якій виявляється стійке суб”ктивно-емоційне ставлення людини з властивими їй потребами до предметів іявищ, які вона пізнає і змінює.
Об”єктами переживань людини є предмети і явища дійсності, на які спрямована її теоретична і практична діяльність. Те, як вона ставиться до об”єкта свого почуття і як виражає це ставлення, становить якісний зміст почуттів. Людина може радіти, дивуватися, любити, ненавидіти, жаліти тощо.
Усю розмаїтість людських переживань можна поділити на дві групи:
1. Відображення ситуаційного ставлення людини до певних об”єктів – це емоції.
2. стійке й узагальнене ставлення до об”єктів – це почуття(Г. С. Костюк)
Взаємовідношення між емоціями і почуттями діалектичне. Вони співвідносяться як становлення і стале. Почуття потребують для свого виникнення емоцій, але це не кількісне і не часове накопичення емоцій. Емоції – фаза виникнення і визрівання почуттів, момент їхнього перебігу. Почуття є фазою розриття, виявлення і демонстрації емоцій. Емоції – це ті безпосередні переживання, з яких формується ставлення. Почуття ж – це саме ставлення. Емоції людини знімаються в почуттях, що фіксуються в мові людини. Ми промовляємо “почуття страху”, маючи на увазі емоцію страху як негативну за знаком. Ми звично, як синоніми, вживаємо слова “емоції радості”, “радісні емоції”, “почуття радості”, не розрізняючи, що з них емоції, а що почуття. І разом з тим, коли ми чітко усвідомлюємо життєвє значення об”єктів, предметів, інших людей для нас, то говоримо про почуття кохання, почуття патріотизму, пов”язані з цілою гамою емоцій, різних за знаком і модальністю. Слід підкреслити таку дуже важливу властивість емоцій як ембівалентність, тобто поєднання двох протилежних за знаком емоцій в одному почутті. Так, почуття ревнощів складається з емоцій радості та гніву.
2.1. Основні якості почуттів.
Оскільки почуття є показником того, що задовольняєчи могло б задовольнити певну потребу або, напаки, що заважає її задоволенню, то виділяють дві основні якості емоційного ставлення особистості до фактів її життя – позитивну і негативну. Крім них, бувають ще довїсті (амбівалентні), а також невизначено-орієнтувальні почуття.
У двоїстому (амбівалентному ) почутті задоволення та незадоволення зливаються, переходять одне в одного і утворюють нову якісну властивість почуття. Наприклад, ревнощі своєрідно поєднують кохання і ненависть. У конфліктних ситуаціях нерідко також переплітаються полярні емоції.
Невизначено-орієнтувальні почуття суб”єкта виникають під час зустрічі з новим об”єктом. При уьому людина відчуває хвилювання, здивування чи зацікавленість ним. Це емоційний аспект первинної орієнтації в нових враженнях. Таке почуття є нестійким і нетривалим. Воно швидко переходить у позитивне ставлення до об”єкта.
Перживання людини не залишаються однаковими, а поступово змінюються. Тому часто ведуть мовупро динаміку почуттів. Вона буває різною від обставин. В одних випадках переживання наростає, досягає кульмінації а потім згасає, трансформуючись у певний настрій або самопочуття людини. Однак інколи разом із нагнітанням переживання може відбутися і його згасання. Такі ситуації часто трапляються в школі, коли багаторазове застосування вчителем того самого прийому не тільки не стимулює емоційні переживання у дітей, а викликає їх згасання внаслідок емоційної адаптації.
2.2. Види почуттів
У літературі з філософії та психології подано різні класифікації емоцій та почуттів. Оскільки емоції мають різноманітні форми виявлення та інтенсивності, єдиної їх класифікації не існує.
Давньоіндійські філософи стверджували,що всі почуття (гуни) діляться на світлі (сатва) , пристрасні (раджас), темні (тамас). Вони нібито є живими духовними істотами, мають форму, розмір, колір.
Сатва – це захоплення, просвітління, задоволення, терпіння, незлостивість, доброта. Раджас поєднують владність, егоїзм, зверхність, безсоромність, войовничість, ненависть. Тамас – це жадоба до їжі,пристрасть до гарного одягу, денного сну, лековір”я. Усі три гуни взаємодіють між собою постійно та прагнуть домінувати, тобто взяти верх над іншими. А та гуна, яка домінує, і визначає сутність осоистості.
Р. Декарт виділяв найпростіші вихідні почуття: подив, любов, ненависть, бажання, радість і печаль. Ці почуття породжують інші складні почуття.
К. Ушинський виділяв два види почуттів: органічні, які виникають від волі людини, душевні, які є продуктом наших уявлень.
В. Вундт запропонував класифікацію почуттів, так звану “тривомірну теорію почуттів”: задоволення – невдоволення; збудженість – пригніченість; напруженість – емоційний спад. Ці виміри є валідними і сьогодні.
Б. Додонов замість запропонованого В. Вундтом виміру “задоволення – незадоволення” пропонує вимір “тональність”, оскільки вважає, що “тональність” є стрижнем будь-якої емоції.
На думку американського дослідника К. Ізарда, певні емоції є фундаментальними, базовими, інші ж похідними. Фундаментальними він вважає: зацікавлення, хвилювання, радість, подив, горе, страждання, гнів, огиду, зневагу, страх, сором, провину. Комбінація фундаментальних емоцій дає чимало інших різновидів.
2.3. Форми переживання почуттів.
Багатство емоційної сфери особистості виражається у різних формах: чуттєвий тон, емоція, афект, стрес, пристрасть, настрій, фрустрація, почуття.
Чуттєвий тон – це певний емоційний відтінок психічного процесу, який усвідомлюється як властивість предмета, що сприймається суб”єктивно. Наприклад, неприємні переживання супроводжують больові відчуття, поєднання дисонуючих звуків, певні запахи. Про наявність чуттєвого тону свідчать і словосполучення “ приємний запах”, “весела прогулянка” тощо. У деяких випадках він є вродженим.
Нерідко чуттєвий тон є свідченням того, наскільки задовольняє певний об”єкт потреби людини або наскільки успішною є її діяльність. У деяких людей він постає як ідіосинкразія – хворорблива відраза до певних подразників, які байдужі або навіть приємні іншим людям. Тому вивчення чуттєвого тону зорових, слухових, нюхових та інших відчуттів має практичне значення. Так, на продуктивність праці впливають забарвлення інтер”єру, функціональна музика та ін.
Емоція (лат. emoveo– хвилюю, збуджую).Будучи важливим чинником емоційної сфери людини, емоції є процесом безпосереднього переживання почуття. Суб”єктивно вони проявляються як позитивний стан незадоволення. Кожна емоція має власну картину суб”єктивного переживання і характеризується лише їй властивим набором вираних рухів. Вона може бути зумовлена реальними чи уявними ситуаціями.
Емоції людини дуже різноманітні. Найчастіше їх класифікують за ступенем впливу, згідно з яким виокремлюють стенічні й астенічні емоції.
Стенічні емоції спонукають до дій, вчинків, стимулюють діялбність організму. Такою, наприклад, є емоція радості. При виникненні стенічних емоцій у людини відбувається тонізація м”язової системи, і вона поривається до активних дій.
Астенічні емоції розслабляють людину, роблять її пасивною, замкнутою. Переживаючи їх, людина нерідко втрачає віру у власні сили і може активну діяльність замінювати на безплідну фантазію.
Афект – це сильний емоційний процес, який виникає у людини швидко, триває бурхливо і характеризується значними змінами свідомості та порушенням вольового контролю за діями. Фізіологічною особливістю афекту є сильне збудження підкіркових центрів і звільнення їх від стримувальної і регулювальної дії кори. Афект є короткочасною, але надзвичайно сильною емоційною реакцією, за якої відбуваються значні тілесні зміни, розладнуються дрібні рухи, змінюються звичні установки особистості.
До афектних переживань схильні люди з нерівноваженими процесами збудження і гальмування. Найчастіше афекти виявляють індивіди невиховані, істеричні, які не звикли контролювати свої почуття.
Іноді афекти мають позитивний характер. Їх причинами є радісні події в особистому житті чи житті країни, наприклад, важлива перемога улюбленої футбольної команди. Такі афективні переживання є нормальними явищем, а їх вираження – необхідним і корисним для психічного і фізичного розвитку людини. Вольове самовиховання є ефективним засобом навчитися керувати власними афективними станами.
Стрес – це емоційний стан людини, який виникає при напруженні, здебільшого в екстремальних ситуаціях. Як показано в роботах В. Кеннона і канадського біолога і лікаря Ганса Сельє (1907-1982), стрес є своєрідною захисною реакцією організму, що мобілізує свої внутрішні ресурси у відповідь на дію сильних зовнішніх впливів.
Розвиток стресу має три стадії. На першій відбувається внутрішня мобілізація внутрішніх сил організму для протидії несприятливому впливу. На другій – врівноваження сил впливу і сил опру, коли організми ніби адаптується до загрозливих умов. Якшо несприятливий вплив триває, то може настати третя стадія – виснаження, що призводить до незворотніх фізіологічних змін.
За слабкого стресу фізіологічні зміни в організмі проявляються слабо. Проте в таких умовах відбувається розподіл і переключення уваги, цілеспрямована діяльність, можуть виникати помилки при сприйманні. Поведінка людини у стресових ситуаціях відчутно залежить від сособистісних якостей: вміння швидко оціннювати обстановку, вольові зібраності, рішучості, досвіду поведінки в подібних випадках.