Розвиток господарства вимагав постійного припливу нових рабів. Урартські царі ведуть завзяті війни із сусідніми країнами з метою захоплення видобутку і рабів. Ці війни привели до неминучого зіткнення між Урарту й Ассирією, що панувала в північній частині Передньої Азії і всієї торгівлі, що претендувала на захоплення, і всіх ресурсів у цих гірських країнах. Перші відомі походи проти “країни Уруатри” починає ассірійський цар Салманасар I у XIII в. до н.е. З цього часу ассірійські царі роблять часті походи проти Урарту. Вони не обмежуються захопленням багатих трофеїв, викраденням худоби і бранців і спустошенням країни. Вони накладають на переможені податі і змушують їх робити “приношення”. Перелічуючи у своїх титулатурах завойовані країни, ассірійські царі називають себе іноді не тільки “цар країни Шубари”, але і “цар усіх країн Наіри”.
У IX в. до н.е. утворюється досить сильна Урартська держава, що являє реальну загрозу для ассірійської торгівлі і північних границь Ассірійської держави. Салманасару III (859—825 р. до н.е.) приходиться вести довгу і завзяту боротьбу з урартами, причому ассірійські війська неодноразово проникали в їхню країну. У результаті цих походів ассірійським військам удалося проникнути аж до північної частини країни Урарту, до джерел рік Євфрату й Араксу, пробитися до озер Ван і Урмія і спустошити великі області. Однак ассірійцям не удалося цілком розгромити країну Урарту. У безупинних боях з ассірійцями зміцнилася держава Урарту, навколо якої об'єднався цілий ряд племен. Урартський цар Сардури I зумів дати відсіч ассірійським військам. При ньому була побудована неприступна фортеця у Ванській скелі. Сардури I, що очолив державу Урарту, гордо називає себе “цар великий, цар могутній, цар уселеної, цар країни Наіри, цар царів”. Урартські царі Ипшуіна і Менуа, що правили наприкінці IX в. і на початку VIII в., закладають основи майбутньої могутності Урартського царства.
Царі Ипшуіна і Менуа ведуть успішні війни із сусідніми племенами і розширюють межі держави. Вони міцно закріплюють за собою територію між озерами Ван і Урмія, завойовують області, що прилягають до південного берега озера Урмія, і роблять завойовницькі походи на північ, у рівнину ріки Араксу. Менуа (810—781 р. до н.е.) повідомляє у своїх написах про скорення країни Урмії і про захоплення міста Шашилуні, розташованого на сходу від Євфрату. Урартські царі будують міста, міцності, храми, проводять канали. Це велике будівництво відбиває розквіт країни, що почався, Урарту. Ипшуіна побудував у 7 км від Вану храм, як про це говориться в написах на базах колон, що зберігаються в Музеї Грузії. Менуа побудував цілий ряд фортець на підступах до столиці держави Тушпа, закінчив будівлю стін ванської фортеці, спорудив могутні фортеці в північній частині країни і побудував знаменитий канал, що постачав столицю питною водою. У 10 км від Вану був знайдений напис, що зберігається в Музеї Грузії, у якій згадується про будівлю палацу царем Менуа, сином Іпшуіни.
У першій половині VIII в. до н.е. Урарту при царях Аргішти і Сардурі II досягає свого вищого розквіту. Урартські царі ведуть цілий ряд успішних воєн, скоряють значні області Закавказзя, захоплюють території по середньому руслі Євфрату і просуваються в області Сирії. Особливо завзяту боротьбу ведуть урартські царі з племінним союзом Мана, що знаходився в районі озера Урмія. Царям Урарту після тривалих воєн удається просунутися до півночі від Урмійського озера, завоювати частину країни Мана і навіть побудувати там фортеці для розміщення своїх гарнізонів. Менуа повідомляє у своєму написі про скорення країни Мана і про спорудження міцності в завойованій країні. У літописах Аргішти I і Сардури II говориться про часті походи в країну Мана, про захоплення там численних бранців і про викрадення худоби. Таким чином, Урарту стає не тільки суперником Ассирії в північній частині Передньої Азії, але на якийсь час навіть стає тут головною силою, відтискуючи Ассирію на друге місце. Урартський цар Аргишти (781—760 р. до н.е.) виходить переможцем з боротьби з Ассирією, розгромивши ассірійського царя Ашшурдана. Аргишти розширює північні межі Урартського царства, завойовує країну Етиуні, розташовану в Закавказзі, і переносить центр держави на північ через Араку в Закавказзя, у місто Аргиштихинилп, що знаходився біля сучасного селища Армавір. Урартські написи цього часу були виявлені як у цьому районі, так і на території колишньої Вірменської РСР.
Судячи з напису, знайденої на пагорбі Арин-берд (біля Єревана), Аргишти I побудував тут “могутню фортецю”, назвавши її “містом Ирпуни”. Як показало археологічне обстеження, фортеця займала територію близько 6 га. Можливо, що ця фортеця мала не тільки військове, але й адміністративне значення. У руїнах фортеці були виявлені великі водопровідні труби з туфу, а в одному з приміщень — залишки що обвалився, донедавна багато орнаментованого і яскраво розфарбованого розпису стін. Маються деякі підстави припускати, що навколо міцності розташовувалися міські будівлі.
Сардури II (760—730 р. до н.е.) продовжував переможні походи свого батька Аргішти. Про свої походи, зроблених їм протягом восьми років, він досить докладно повідомляє у своєму літописі, текст якого був знайдений у Вану й опублікований у 1922 р. Судячи з цього цікавого літопису, Сардури II зміцнив свою владу в Приурмійській області, робив походи в країну Ерах, розташовану на північному заході від озера Севан, ходив війною в Закавказзя і навіть у Північну Сирію й у такий спосіб широко розсунув межі Урартського царства. Цей час був часом розквіту не тільки політичної, але й економічної міцності країни Урарту. Сардури II повідомляє у своєму написі про завоювання багатих землеробських, добре поораних областей, про захоплення величезної кількості худоби, про доставку коштовних металів, золота, срібла, свинцю і бронзи, нарешті, про захоплення великої кількості бранців, звернених у рабство. Інші написи того ж царя оповідають про будівельну діяльність Сардури; про відновлення храму, мабуть, біля Армавіра, про спорудження водопроводу в тім же районі і про відновлення палацу. Усе це ясно вказує на те, що в цю епоху урартская культура стала проникати в долину Араксу, завойовану урартськими царями.
Однак могутня Урартська держава являло велику загрозу навіть для могутньої Ассирії. Урартські царі утворювали великі коаліції, до складу яких входили держави і племінні союзи Закавказзя, Північної Сирії і східної частини Малої Азії. В особі урартів і інших північних народів ассірійці наштовхнулися на небезпечних суперників, що загрожували їхнім торговим шляхам і границям їхньої держави. Тому в середині VIII в. до н.е. Ассирія мобілізує свої сили проти Урартського царства і його союзників. Тиглатпаласар III робить два походи в Урарту і наносить серйозні поразки урартським військам.
Наступному урартському царю, Русе I (730—714 р. до н.е.) довелося вести завзяту боротьбу за відновлення колишньої моці Урартського царства і за повне скорення областей Закавказзя. Тому Русе I будує в Нор-Баязетському районі ряд фортець. Одночасно з цим Русе придушив заколот усередині країни, що підняли, намісники прикордонних областей, що намагалися утворити самостійні князівства, користаючись ослабленням Урартської держави. Очевидно, у зв'язку з цим старі адміністративні центри уратів у Закавказзі, як, наприклад, Аргиштихініли, були замінені новими. Трохи пізніше, у VII в. до н.е., великим адміністративним центром урартів у Закавказзі стає Тейшебаіни, руїни якого були виявлені на Кармір-Блуре, біля Єревана.
Наприкінці VIII в. до н.е. Ассирія знову підсилюється. Саргону II у 714 р. до н.е. удається зробити успішний похід проти Урарту і розгромити війська Русе. Однак ассірійці не змогли остаточно придушити Урартське царство. Урартський народ веде мужню боротьбу проти ассірійських завойовників. Незважаючи на те, що Саргон II розбив урартські війська, спустошив усю країну, захопив і розграбував багате урартське місто Мусасір, держава Урарту все-таки зберегла свою самостійність. Більш того, опір урартів був, можливо, однією з причин ослаблення Ассирії, що у 605 р. упала під ударами ворогів Ассірійського царства, що об'єдналися. Урарту зберігало свою незалежність і після падіння Ассирії. Тільки в VI в. до н.е. Урарту утрачає свою незалежність і валиться під ударами мідян і кочівників-скіфів.
Культура
Урартская культура ще мало вивчена. Однак уже тепер зовсім ясно, що урарти створили високу культуру, тісно зв'язану з культурною творчістю інших народів Передньої Азії, і тим самим зробили цінний внесок у скарбницю світової культури. Багато рис урартської культури відрізняються великою самобутністю. Урарти мали свою власну древню ієрогліфічну писемність, деякі картинні знаки якої виявлені на окремих предметах і на одній глиняній табличці. Архітектура і металургія досягли в них високої досконалості. З художньої точки зору особливий інтерес представляє зображення мусасирського храму, що збереглося на стінах палацу Саргона. Цей храм був побудований у IX-VIII ст. до н.е. на високій платформі. Зі своїм двосхилим дахом, із фронтоном і із шістьма колонами, що прикрашали фасад, він жваво нагадує давньогрецькі будинки. На застосування в архітектурі колон указують збережені бази, деякі з який зберігаються в Музеї Грузії. Високий розвиток металургії знайшов своє відображення в цілому ряді художніх виробів із бронзи. Серед них виділяються скульптурні частини розкішних тронів, що відтворюють фігури крилатих биків з обличчям людини. Ці добірно зроблені предмети минулого відлиті з бронзи по восковій моделі, додатково модельовані за допомогою карбування і покриті найтоншим листовим золотом, що пластично відтворювало всі орнаментальні подробиці бронзової основи. Обличчя, зроблені з білого каменю, інкрустовані очі і брови і поглиблення крил, прикрашені червоною пастою, створювали яскравий барвистий ефект. Такого роду виразні добутки урартської металургійної пластики займали зовсім особливе місце в мистецтві стародавніх східних народів.