З ініціативи київських вчених було організовано проведення у Києві III Археологічного з’їзду Російського географічного товариства, який, за висловом О.Терлецького, приніс велику користь «українофільській справі в Росії, бо сливе всі рефератори торкалися України, а щойно на конгресі побачили і свої, і великороси, яка багата Україна на наукові сили».
1873 року Російське географічне товариство нагородило Чубинського золотою медаллю «за особенную его деятельность и те неусыпные труды, коим русская наука обязана собранием громадного материала для изучения быта, юридических обычаев и народной жизни Юго-Западного края». 1875 року Міжнародний етнографічний конгрес у Парижі також нагороджує його золотою медаллю. 1879 року він отримав найпочеснішу наукову нагороду в Росії – Уваровську премію Петербурзької Академії наук.
Успіх ученого та його однодумців з київського відділу Російського географічного товариства викликав хвилю нападок і цькування у шовіністичній пресі, особливо у газетах «Киевлянин», «День», які звинувачували вчених у сепаратизмі, насміхалися з «бесплодной и смешной забавы сочинять и издавать сочинения и переводы на малороссийском крестьянском говоре... Край этот русский, русский! В нем нет разных национальностей и вер» (газета «День», І.Аксаков). Над Чубинським знову нависли хмари й він переїжджає до Петербурга, де йому було дозволено працювати чиновником у департаменті загальних справ Міністерства шляхів, і сумлінний трудівник, хоч і відірваний силоміць від улюбленої справи, також досяг успіхів і 1878 року був призначений статським радником.
В останні роки життя Чубинському через тяжку хворобу вже не вдалося чогось зробити, але його справу продовжили Головацький, Іванов, Рудченко, Грінченко, Манжура, Гнатюк, Франко, Яворницький, Новицький, Милорадович, Сумцов, Щербаківський, Біляшівський. Твори Чубинського, його вірш «Ще не вмерла Україна», «Праці» етнографічної експедиції були тривалий час заборонені, хоч ними щедро послуговувалося безліч радянських науковців без посилань на автора. З набуттям незалежності Україною слова вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» стали національним гімном держави. 1995 року видавництво «Мистецтво» видало гарно ілюстрований двотомник «Мудрість віків. Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського».
*
Слід, що його залишив він в етнографії, заслуги його такі великі, що їх вистачило б і на декількох професіональних вчених.
Ф.Вовк.
*
П.П.Чубинський, з усіма його достоїнствами й недоліками, був, безперечно, надзвичайно великою особистістю, якій за інших обставин належала б набагато більша історична роль. Але у нього начебто не було і усвідомлення своєї переваги над багатьма іншими, і з усім своїм бурхливим темпераментом він був, по суті, вражаюче скромним і невибагливим, і ніколи не виявляв претензій на який би там не було авторитаризм. Це ще одна симпатична риса для характеристики його високого громадського значення, яке не забудеться Україною ніколи.
Ф.Вовк