Захист прав громадян при встановленні фактів, що мають юридичне значення (стр. 10 из 12)

Пояснення у таких справах дають заявники і заінтересовані особи. При цьому прокурор ,якщо він звернувся до суду для захисту інтересів цих осіб, дає пояснення першим. Заінтересовані особи практично виступають з поясненнями в тих випадках, коли їм відомі обставини справи. Але це не означає, що в інших випадках вони можуть бути позбавлені такого права – їм має бути надана можливість дати свої пояснення по справі з посиланням на докази, а також висловлювати свою думку з приводу пояснень і клопотань заявника[48].

У окремих практикуючих працівників до цього часу нема чіткої уяви про процесуальне становище заінтересованих осіб, які беруть участь у справі про встановлення фактів. Окремі суди ототожнюють їх зі свідками, попереджуючи про відповідальність за дачу неправдивих показань з наступним видаленням із залу судового засідання. Місцевий суд Гусятинського р-ну Тернопільської обл. допитав в якості свідка Л-ку у справі Н. Г-ної про встановлення родинних відносин. Заявниця просила визнати її сестрою М. Г-ної з метою отримати спадщину, яка залишилася по смерті останньої. З матеріалів справи було видно, що допитана в якості свідка Л-ка була сестрою заявниці і померлої. Тому вона мала брати участь у розгляді справи в якості заінтересованої особи[49].

П. Ф. Єлісєйкін вважає, що набільш типові помилки і недоліки у справах про встановлення фактів полягають у наданні переваги показам свідків перед іншими засобами доказування, зокрема письмовими доказами. Звичайно, не можна нехтувати показами свідків. Однак такі покази є лише одним із можливих засобів доказування, який має бути перевірений і оцінений судом за загальними правилами оцінки доказів, в тому числі за допомогою інших доказів.

Поширеною є думка, нібито у справах окремого провадження не може бути дебатів[50]. Судові дебати як частина судового засідання мають на меті виявити остаточні вимоги заінтересованих осіб і підведення підсумків судового розгляду справи. Тому судові дебати повинні мати місце і в справах окремого провадження лише з тією різницею, що тут не сторони, а заявник і заінтересовані особи підводять підсумки розгляду справи.

Нормальним закінченням справи про встановлення факту є винесення рішення, яким заява задовольняється чи відхиляється. Однак можливим є закриття провадження чи залишення заяви без розгляду.

Підстави для закриття провадження[51]:

1) неправовий характер факту, про встановлення якого просить заявник;

2) наявність рішення, яке набрало законної сили, яким підтверджено наявність чи відсутність даного факту;

3) наявність у заінтересованої особи документа, який підтверджує факт;

4) непідвідомчість даної справи суду;

5) відмова заявника від своєї вимоги, прийнята судом;

6) смерть заявника, оскільки правонаступництво у цих справах взагалі виключається.

Заява залишається без розгляду[52]:

1) якщо при розгляді справи виник спір, підвідомчий суду;

2) якщо заява подана недієздатною особою чи від імені заявника/заінтересованої особи особою, що не має повноважень на ведення справи;

3) якщо в провадженні того ж чи іншого суду вже наявна справа про встановлення того ж факту;

4) якщо належним чином повідомлений заявник повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Рішення у справах про встановлення фактів в цілому має відповідати вимогам, які ставляться до рішень у справах позовного провадження.

Рішення має бути законним і обґрунтованим. Законність рішення означає, що факт, який в ньому підтверджується має відповідати тому поняттю, яке дається в нормах матеріального права і з яким пов’язується виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Обґрунтованість означає відповідність рішення встановленим судом умовам в їх сукупності і взаємозв’язку, підтвердженими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судове рішення має відображати об’єктивну істину і містити вичерпну відповідь на заявлені вимоги.

У рішенні по справі про встановлення факту має міститися вказівка на факт, наявність чи відсутність якого встановив суд. Воно має відображати об’єктивну істину, у розумінні повної відповідності висновків суду про існування (чи неіснування) факту об’єктивної дійсності.

Структура судового рішення у справах про встановлення факту аналогічна структурі рішень у позовних справах (ст.215 ЦПК). Воно складається із 4 частин:

1) вступна;

2) описова;

3) мотивувальна – містить аналіз зібраних по справі доказів, викладення обставин справи, доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази, а також повинні бути посилання на ті закони, якими суд при розгляді справи;

4) резолютивна – суд констатує наявність (чи відсутність) факту, про встановлення якого просив заявник.

Набрання рішенням законної сили керується загальними правилами цивільного судочинства. Згідно ст. 223 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк після подання заяви , рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду (яке набрало законної сили) про встановлення факту, який підлягає реєстрації в оганах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів. Тобто таке рішення не можна ототожнювати із самим документом.

На оскарження рішень у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поширюється дія глав 1 і 2 розділу V ЦПК. Внесення скарг на такі рішення, а також порядок їх розгляду вищестоячими судами суттєвих особливостей не має.

Право апеляційного оскарження рішень, які не набрали законної сили, надається сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, якщо суд вирішив питання про їх права і обов´язки. Так, згідно ст.292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх прав та обов´язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Наприклад, в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва була розглянута справа за апеляційною скаргою Р. Л.Г. на ухвалу Шавченківського районного суду м. Києва в справі за завою Р. Л.Г., заінтересована особа – Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва[53].

Право касаційного оскарження рішень, які набрали законної сили після розгляду в апеляційному порядку надається сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов´язки. Ст. 324 ЦПК закріплює: сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вимрішив питання про їх права та обов´язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційногосуду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д м. К И Є В А

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2003 року.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Р. Л.Г. на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2002 року в справі за заявою Р. Л.Г., заінтересована особа Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва про встановлення факту перебування у відрядженні в с. Копачах Чорнобильського району Київської області

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2002 року Р. Л.Г. звернулася в суд із заявою, заінтересована особа: Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва про встановлення факту 12-годинної роботи дезінфектором у відрядженні, в с. Копачах Чорнобильського району Київської області, з 12.05.1986 року по 14.05.1986 року.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що вона, працюючи на посаді дезінфектора в Яготинському профдезвідділі при Яготинській районній СЕС, згідно наказу № 45 від 11.05.1986 року перебувала у відрядженні у с. Копачах Чорнобильського району Київської області. В її маршрутному листі було записано, що під час відрядження в зоні відчуження вона працювала по 8 годин на добу, але фактично вона працювала по 12 годин на добу.

20.09.1996 року їй було видане посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно висновку МСЕК ій призначено ІІ групу інвалідності, причиною інвалідності є професійне захворювання, пов´язане зроботами по ліквідації аварії на ЧАЕС.

Встановлення факту 12-годинної роботи в зоні відчуження їй необхідно для отримання пенсії відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.05.1997 року, тому просила її заяву задовольнити.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2002 року провадження в справі за заявою Р. Л.Г., заінтересована особа Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва про встановлення факту перебування у відрядженні в с. Копачах Чорнобильського району Київської області закрито.