На практиці використовуються різні класифікації документів. Так, за способом виготовлення розрізняють:
- рукописні, машинописні документи;
- документи, що виготовляються поліграфічними способами, за допомогою комп'ютерних принтерів, різними апаратами;
- за джерелом: офіційні та приватні;
- за способом передачі інформації: відкриті та кодовані;
- за юридичною природою: підроблені та справжні.
Доречи, підроблений документ, що відноситься до справи, завжди фігурує в якості речового доказу, тоді як справжній документ може ним бути, а може і не бути.
Комп'ютерні носії інформації (дискети, гнучкі диски, магнітні стрічки та ін.), що фігурують по справі в якості речових доказів чи інших документів, використовуються у звичайній для відповідних об'єктів процесуальній процедурі. Деякі особливості при цьому має їх огляд,
центральною частиною якого являється вивчення змісту цих носіїв інформації відповідно до їх процесуального значення.
Серед речових доказів виділяється категорія мікрооб'єктів, збирання яких здійснюється за спеціально зробленими методиками і за допомогою спеціального інструментарію.
________________________________________4
Собирание, исследование й оценка доказательств. Белкин Р.С. - М., 1966 - с. 80.
За своєю природою мікрооб'єкти поділяються в літературі на:
- мікросліди,
- мікрочастинки речовини.
Доказового значення можуть набути мікрооб'єкти будь-якого виду. Можливість 'їх використання у доказуванні залежить від дозволяючи можливостей. Апаратура, що використовується для пошуку, виявлення та дослідження мікрооб'єктів, для встановлення їх зв'язку з досліджуваним об'єктом. Ніяких заперечень проти використання мікрооб'єктів в якості речових доказів бути не може, можуть бути лише складності технічного порядку, пов'язані з необхідністю не лише іноді складного дослідження їх, а й демонстрацією результатів дослідження в суді.
І все ж таки у розкритті та розслідуванні злочинів все більшого значення набувають саме ці ж мікрооб'єкти. Вони
- залишаються практично на кожному місці вчинення злочину,
- мають свого роду "імунітет" проти знищувальної дії збоку зацікавлених осіб, оскільки невидимі для неозброєного ока;
- здатні нести інформацію доказового значення, що часто прямо вказує на особу, яка вчинила злочин, а це дозволяє забезпечити швидке розкриття та розслідування злочину.1
- __________________________________
- 1 Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К. АСК; 2002 - с. 366.
Висновок
Збирання доказів являється однією з основних частиною процесу доказування, яка включає в себе:
- виявлення,
- отримання,
- фіксацію,
- вилучення та
- збереження доказів.
Саме по собі збирання доказів є настільки важливим і необхідним
процесом, що без нього взагалі не можливо б було здійснювати
доказування. ^
Існують дуже різноманітні методи і засоби збирання доказів. Також вважається, що існують і різні форми фіксації доказової інформації:
- вербальна,
- графічна,
- предметна,
- наглядно-образова,
серед яких виділяють:
- протоколювання,
- звукозапис,
- одержання зліпків та відтисків,
- кінозйомка.
Доказове значення речі, обумовлене її прямим зв'язком із подією злочину, а також з особою, що вчинила злочин, і саме це перетворює
річ на речовий доказ, який має ряд особливостей збирання, котрі ми уже розглянули у нашій роботі.
Отже, як ми уже визначили, збирання доказів посідає значне місце у процесі доказування.
Список використаної літератури.
1. Конституція України - відомості ВР України. 1996 - №30.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України - К., вид. Паливода А.В. 2001.
3. Белкин Р.С. Собирание, исследование й оценка доказательств. Сущность й методьі. М., 1966
4. Белкин Р.С. Теория доказьівания. Научно-методическое пособие. М., изд. НОРМА, 1999.
5. ВинбергА.И. Криминалистика. М., 1962
6. Калмаков В.Б. СпособьІ собирания й закрепления доказательств // Соц.законность. М.,1955 №4
7. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. М.,1966.
8. Лупинская П.А. Курс советского уголовного процесса. М., 1966.
9. Михайловская Й.Б. Уголовно-процессуальньїе основьі деятельности органов внутреннихдел. М., 1968.
10. Николайчик В.М. Следственньїй осмотр вещественньїх доказательств. М., 1968.
11. Подлогин Е.Е. О протокольном язьіке // ВопросьІ совершенствования предварительного следствия. Л., 1974
12. Ратинов А.Р. Теория доказательств советского уголовного процесса. М., 1969
13. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. М., 1968
14. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. К., АСК, 2002
15. Трусов А.И. ОсновьІ теории судебньїх доказательств. М., 1969.
16. Шейфер С.А. Следственньїе действия. Система й процессуальная форма. М., 1981.