Загальні види звільнення від кримінальної відповідальності встановлюються такими статтями Загальної частині Кримінального кодексу:
а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);
б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);
в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);
г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);
ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);
д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК).
До визначеного у ХІХ розділі ККУ переліку злочинів може застосовуватися звільнення від кримінальної відповідальності згідно до ч.4 ст.401 ККУ. Особливістю цього виду є чітке визначення кола суб’єктів злочину: військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. При звільненні від кримінальної відповідальності за цією статтею, до особи, що вчинила злочин, застосовуються заходи, передбачені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності розглядаються у наступному розділі цієї роботи.
Ст. 92 Конституції України встановлює, що “Законом України оголошується амністія”, таким чином, відносячи амністування до виключної компетенції Верховної Ради. Використання законів про амністію як підстав звільнення від кримінальної відповідальності затверджується у ч.1 ст. 44, ст..85, 86 ККУ. Призначення амністій та особливості їх застосування регламентуються Законом України “Про застосування амністії в Україні”. Закони про амністію, Верховна Рада може приймати не частіше одного разу протягом календарного року. Законом про амністію може бути передбаченеповне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності. Особливістю звільнення від кримінальної відповідальності за амністією є те, що “дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію” (ст..4 Закон України “Про застосування амністії в Україні”). Тобто, закони про амністію діють у часі виключно у зворотному напрямку. Варто сказати, що в Україні звільнення від кримінальної відповідальності за амністією має значне поширення. Наприклад, у 2005 р. таким чином було звільнено 12,3 тис. осіб.[2]
Ще однією підставою звільнення від кримінальної відповідальності є акти Президента України про помилування. Прерогатива щодо видання таких актів надається Президентові у п.27 ст.106 Конституції України. У той же час ККУ включає ці нормативно-правові акти до підстав звільнення від кримінальної відповідальності у ч.1 ст.44. Нормативно-правовий акт, що детальніше регламентує здійснення помилування Президентом України – “Положення про порядок здійснення помилування”, затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. Відповідно до нього, матеріали щодо помилування попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування. Видання актів про помилування реалізується у формі Указів Президента (п.16).
Розглядаючи сукупність видів звільнення від кримінальної відповідальності, можна диференціювати їх за критерієм загальності. Відповідно, є загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. До спеціальних відносяться ті, що передбачені у Загальній частині ККУ (вичерпний перелік статей вказаний вище). Усі спеціальні види передбачають існування конкретного складу злочину, описаного у нормі статті. Усі вони, як правило, спонукають особу, що вчинила злочин, до позитивної посткримінальної поведінки, що має відвернути несприятливі для суспільства наслідки у разі звернення особи до компетентних органів. Саме стимулом для такого звернення є звільнення від кримінальної відповідальності. Усі інші види, передусім передбачені у ст..45 – 49, 97 ККУ, можна віднести до загальних. Вони не прив’язані до конкретних складів злочинів і можуть бути застосовані до невизначеної кількості діянь, передбачених у Особливій частині ККУ. Єдиним обмеженням щодо застосування загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є не конкретні склади злочину, а їх тяжкість відповідно до ст.12 ККУ. Звільненими у цих випадках можуть бути особи, що вчинили злочини невеликої (у ст..47, 48 – також середньої) тяжкості. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, відповідно до ст.49 ККУ, можливе за будь-якого ступеню тяжкості злочину.
За критерієм обов’язковості можна виділити обов’язкові (імперативні) та необов’язкові (диспозитивні) види звільнення від кримінальної відповідальності. За необов’язкових обставин, суд не зобов’язується, а лише уповноважується на звільнення особи від кримінальної відповідальності [Тацій, 284]. Очевидно, що у таких випадках навіть за наявності законних підстав, до розгляду приймаються додаткові умови звільнення, вироблені судовою практикою, правосвідомістю суддів. Необов’язковими (факультативними) є види, вказані у ст. 47, 48, ч.1 ст. 97 ККУ. Усі інші види звільнення від кримінальної відповідальності можна вважати обов’язковими (імперативними). Обов’язковими є підстави, за яких суд зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності, якщо дотримані усі умови, викладені у нормах закону. У такому разі, питання про доцільність або недоцільність звільнення не ставиться, важливе лише співставлення фактичних обставин справи та посткримінальної поведінки особи із умовами, встановленими у відповідних нормах ККУ.
Ще одним фактором, за яким можливий поділ видів звільнення від кримінальної відповідальності є критерій умовності. За цим критерієм види поділяються на умовні та безумовні. Умовними є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст..47 ККУ) та звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч.1 ст.97). У цих випадках до особи, що звільняється, ставляться певні умови, що вимагають від неї належної поведінки протягом дії заходів виховного характеру. У разі неналежної поведінки та ухилення від виховних заходів, рішення про звільнення від кримінальної відповідальності скасовується та реалізується кримінальна відповідальність. До “безумовного” звільнення належать ті його види, рішення про здійснення яких розглядається судом одноразово і приймається остаточно [Житний, 36]. Тобто, у всіх інших випадках, коли у нормах закону відсутні вимоги до поведінки особи при застосуванні до неї виховних заходів, кримінальна відповідальність скасовується остаточно і безумовно.
3.Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності
Розглядаючи загальні види звільнення від кримінальної відповідальності важливо визначити які саме норми закону слугують підставами для їх застосування. Це передусім норми Загальної частини Кримінального кодексу України, виражені у статтях 45 – 49. Вони не визначають конкретного складу злочинів і можуть бути застосовані до необмеженого кола випадків, у яких суд знайде відповідність фактичних обставин справи підставам, вираженим у нормах цих статей.