Несприятливі для суспільства кількісні та якісні зміни у сфері злочинності та в інших правопорушеннях є грунтом для розвитку конформізму, подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, байдужості і скептицизму. Усе це спотворює суспільну свідомість і призводить до дегуманізації відносин між людьми до розповсюдження агресивності та інших криміногенних явищ.
Падіння моральних устоїв призвело до зниження суспільної активності в сфері протидії злочинності і поширення таких негативних явищ як пияцтво, наркоманія, проституція, що живлять злочинність.
Основна особливість структурних і функціональних змін кримінальної політики в демократичному суспільстві має полягати в перетворенні кримінологічного попередження на основний засіб боротьби зі злочинністю. Попередження злочинів має посісти значне місце в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ та інших державних органів і базуватися на принципах моралі і права. Водночас це не означає послаблення уваги до розробки І здійснення заходів каральної політики. Навпаки, ці процеси є взаємопов'язаними і взаємообумовленими: чим більше уваги суспільство приділяє попередженню злочинів, тим більше право воно має суворо питати за порушення законів.
Розкриваючи зміст двох взаємопов'язаних блоків (морального і правового) кримінологічного попередження, слід зауважити, що кожен з них має свої особливості.
Так, моральна профілактика полягає у діях суспільства щодо попередження можливих порушень механізму моральної регуляції соціуму. Моральна профілактика спрямована як проти соціальних відхилень, так і проти тих явищ соціального життя, які детермінують порушення моральних норм демократичного суспільства. Такі види негативної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, проституція порушують різні соціальні норми. Більша їх частина являє собою відхилення саме від моральних норм і принципів демократичного суспільства, але вони можуть переростати в правопорушення або навіть у злочини.[4]
Загальносоціальні профілактичні функції цієї діяльності реалізуються шляхом утвердження моральних принципів, приписів та оцінок, що моделюють певний позитивний тип поведінки людей (а також груп, соціальної спільноти загалом), ставлять під контроль моралі мотиви поведінки даного виду і спрямування особистості.
Результатом даного виду моральної профілактики є формування у членів суспільства здатності до саморегуляції, яка засновується на засвоєнні норм моралі, на прагненні до неухильного дотримання цих норм у своїх повсякденних діях.
Розвиток та вдосконалення моральної профілактики — необхідна умова підвищення ефективності державної та суспільної діяльності, спрямованої на попередження всієї системи антисоціальних проявів, у тому числі і дій, що мають протиправний характер, оскільки, як відзначалось раніше, право засноване на моралі, а мораль у свою чергу «знаходить у праві одну з необхідних форм свого існування».
Істотною умовою успішного попередження злочинності є не тільки моральне, але й правове його забезпечення, себто закріплення в законі та інших нормативно-правових актах вимог, що сприяють реалізації цього важливого державного завдання.
Попереджувальні заходи повинні застосовуватись таким чином, щоб боротьба зі злочинністю мала дійсно наступальний характер. давала максимальний ефект. Така ефективність може бути досягнута шляхом забезпечення невідворотності тієї чи іншої міри покарання, самим фактом існування певної норми, а також обізнаністю населення із законами та наслідками за їх порушення. Неминучість морального засудження і більше того, — покарання — за порушення законів означає, що жоден випадок порушення не повинен минутися для людини безслідно.
Об'єктом правового регулювання у сфері попередження злочинності (правової профілактики) є суспільні відносини, які мають криміногенний або антикриміногенний характер, тобто ті які негативно або ж позитивно впливають на злочинність.
Розглядаючи правові основи попередження злочинності, слід передусім відзначити норми, які містяться в Конституції України, де визначені найзагальніші напрямки цієї роботи. Так, статті Конституції зобов'язують усі державні і громадські установи, усіх посадових осіб дотримуватись Конституції та інших законів, підкреслюють обов'язок громадян бути непримиренними до антисоціальних проявів і всіляко сприяти охороні громадського порядку, вказують на обов'язок батьків щодо виховання своїх дітей.
Конкретизація конституційних вимог в галузі попередження злочинів міститься в галузевих нормах права кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного. У нормах кримінального права загальне попередження знайшло своє вираження і прояв у встановленні кримінально-правової заборони вчинення певних дій, які є суспільно небезпечними. Більшістьгромадян не чинить злочинів, оскільки їхні морально-етичні погляди і їх діяльність не суперечать вимогам законодавства.
Загальнопримусова дія кримінального закону значною мірою пов'язана з неминучістю відповідальності за вчинені діяння, з використанням правоохоронними органами наданих їм законом кримінально-правових засобів боротьби з антисоціальними явищами. Загально-превентивна дія закону полягає в загрозі покарання і попередженні злочину. Попередження проявляється у покаранні осіб, що скоїли злочин, і має однією з цілей попередити вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Попереджувальна дія кримінального закону щодо тих, хто відбуває покарання, на родичів і близьких засуджених осіб, на інші верстви населення проявляється у виконанні кримінального покарання. Встановлення кримінальної відповідальності за визначені законом дії має превентивний характер, незалежно від кримінального судочинства. Охоронні норми кримінального закону створюють абстрактну можливість застосування засобів примусу до правопорушника.
З моменту вчинення злочину в дію вступають кримінально-процесуальні засоби попередження:
1) засоби, які застосовуються у зв'язку з вчиненням злочину і виявляються в дії на винну в скоєні злочину особу;
2) засоби щодо попередження і припинення злочинів;
3) засоби щодо усунення причин та умов, які зумовлюють вчинення злочинів.
Критерієм для визначення попереджувальних заходів в якості процесуальних є те, що процесуальні заходи можуть застосовуватись тільки при провадженні з конкретної кримінальної справи і базуватись на матеріалах цієї кримінальної справи, використовуються в процесі правозастосувальної діяльності, яка здійснюється конкретними посадовими особами і державними органами, покликаними здійснювати цю діяльність (органи дізнання, слідчий, прокурор, суд).
У демократичному суспільстві взаємини між людьми повинні грунтуватися на невід'ємних правах людини. За сучасних умов головним їх регулятором і гарантом виступає держава. Проте вона не може виконувати свої функції, не застосовуючи тією або іншою мірою насильства. Отже, держава повинна вдаватись до насильства, щоб підтримувати лад у суспільстві. Державне (політичне) насильство грунтується на законодавстві. Воно необхідне для нормального функціонування усіх державних інститутів, додержання законності. Варто нагадати, що згідно з однією з теорій держава виникла внаслідок насильства — підкорення одного народу іншим. Оскільки держава не тільки надає особі права, а й покладає на неї певні обов'язки, в разі їх невиконання вона вправі обмежити права особи.
Саме на державні органи і посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство, покладається обов'язок попередження злочинів і саме вони наділяються для цього відповідною процесуальною компетенцією.
Попередження злочинів значною мірою залежить від встановлення перешкод антигромадським впливам на формування особистості. Тому в попереджувальній діяльності важливе значення мають норми адміністративного та інших галузей права, які повинні забезпечити в подальшому правомірну поведінку особистості. Попереджувальна роль норм адміністративного права полягає в тому, що вони виконують ці функції в боротьбі зі злочинністю на спеціально-кримінологічному рівні — для попередження конкретних видів злочинів — і на індивідуально-кримінологічному рівні, для профілактичних дій щодо конкретних осіб, які за певних умов можуть скоїти злочини.
Не лише закони регулюють попереджувальну діяльність. Питання конкретної її організації і компетенція осіб, що безпосередньо цим займаються, визначається відомчими наказами, що мають обов'язковий характер тільки для співробітників даної установи.
Правова профілактика є тим напрямком попереджувальної соціальної діяльності, яка покликана не допустити порушення соціального механізму правової регуляції, усунути чинники, які породжують правопорушення. Попередження правопорушень і є основною метою правової політики.
1. Кримінальний Кодекс України / Кодекси України. – 2001. - №1.
2. Бородин С. В.Квалификация преступлений против жизни.— М., 1977.
3. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів.- К., 1998.
4. Коржанський М. Й.Нариси уголовного права.- К., 1999.
5. Коржанський М. Й.Словник кримінально-правових термінів.- К., 2000.
6. Коржанський М. Й.Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка, Академія, Ельга-Н.-2001. – 380 с.
7. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина особлива. - К.: Атіка. - 2001. – 430 с.
8. Кудрявцев В. Н.Общая теория квалификации преступлений.- М., 1972.
9. Сташис В. В., БажановМ. И.Личность под охраной уголовного закона.- Симферополь, 1996.
10. Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности./ Сборник судебных решений по уголовным делам.- К., 1993.
11. Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. – К., 1995.
12. Всеволодов В. Проблема профілактики злочинності в законодавстві України // Нова політика. - 1998. - № 2 . - с.58
13. Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України . - 2002 . - №5. - с.41
14. Коржанський М. Й.Кримінально-правова охорона особи: вади і помилки.// Юридичний Вісник України.- 1995. - № 12.
15. Луняк М. Насильство як правова та філософська проблема //Право України. – 2002. - №7 - с. 99
[1] Кримінальний кодекс України. / Кодекси України. – 2001. - № 1
[2] Практика судів України у кримінальних справах. – К.. 1993
[3]Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України . - 2002 . - №5. - с.41
[4]Всеволодов В. Проблема профілактики злочинності в законодавстві України // Нова політика. - 1998. - № 2 . - с.58