Злочинна жорстокість (стр. 3 из 7)

Незважаючи на те, що латентність здирства і так висока, офіційна статистика вказує на постійне його зростання. У 1999 році, за даними МВС України, зареєстровано 3228 здирств, що на 14,3 % більше, ніж у 1997 році. Здирники діють, як правило, у складі організованих груп і контролюють певну територію або вид бізнесу. Заздалегідь обумовлені суми вимагачі одержують регулярно і не допускають конкуренції, тобто повторного здирства з боку інших осіб. Це так зване "мирне" вимагання, з яким більшість бізнесменів погодилася. Але частішають випадки "агресивного" здирства, коли злочинці завозять жертву у безлюдне місце та знущаються, вимагаючи віддати цінності [8, 91].

Кримінологічні дослідження дозволили визначити три основні типи насильницьких злочинців.

До першого з них відносяться особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю. Йдеться про тих, хто орієнтований на поведінку, небезпечну для життя і здоров'я інших людей, їм властиві негативно зневажливе ставлення до особи, її найважливіших благ, переконаність у допустимості насильницьких засобів вирішення конфліктів. Посягання на життя чи здоров'я людини є для них ланкою в ланцюзі постійних актів агресивної поведінки в різних ситуаціях. Такий стереотип поведінки – результат глибокої деформації їхньої особи, специфічний продукт егоцентричної орієнтації. У загальній кількості засуджених за насильницькі злочини ці особи становлять близько половини.

До другого типу належать злочинці, що характеризуються в цілому негативно, припускали й раніше різні правопорушення, але спрямованість яких на вчинення посягань проти особи явно не виражена. Насильницький злочин виступає як засіб заволодіння певними цінностями, в ім'я яких приносяться в жертву блага іншої людини. Цей тип насильницьких злочинців можна назвати "проміжним"; він становить 20 %.

До третього типу відносяться так звані ситуаційні або випадкові злочинці, тобто ті, які до злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально, а саме посягання вчинили під впливом несприятливої життєвої ситуації. У їх поведінці відсутні ознаки, властиві представникам двох попередніх типів. Вони застосовують насильство як реакцію на ситуацію, що сприймається ними як гостро конфліктна. Серед насильницьких злочинців такі особи становлять близько 30 %.

Природно, що засоби профілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими. Щодо перших двох типів злочинців вони зводяться до усунення антисоціальної спрямованості їх особи, а стосовно третього типу головним є нейтралізація зовнішніх криміногенних факторів.

Розділ 2. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють насильницькі злочини. Причини злочинної жорстокості

2.1 Характеристика осіб, які вчиняють насильницькі злочини

Переважна частина тяжких насильницьких злочинів учиняється чоловіками. Але спостерігається тенденція до постійного зростання жіночої насильницької злочинності. При цьому слід вказати на певну особливість: якщо у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин жінка відіграє роль організатора, підбурювача або пособника, то при вчиненні вбивств за пом'якшуючих обставин і тяжких тілесних ушкоджень вона є виконавцем злочину. Як правило, дії жінок – це реакція у відповідь на протиправну або віктимну поведінку потерпілих – чоловіків (бійки, аморальність, антисуспільна поведінка, приниження гідності тощо). В літературі справедливо зазначається, що більш висока ймовірність настання "злочинного фіналу" спостерігається у разі конфліктів, які виникають не з зовнішніх об'єктивних причин, а через особисті характеристики їх учасників.

Кримінальна активність має і вікові особливості: по умисних вбивствах за обтяжуючих обставинах вона припадає на 19-25, 30-40 років; по умисних вбивствах – 30-40, 41-50 років; по тяжких тілесних ушкодженнях – 26-40 років. Висока кримінологічна активність зазначених вікових груп по вбивствах за обтяжуючих обставин пояснюється мотивами вчинення злочину в молодому віці: корисливість, хуліганські мотиви, вчинення інших злочинів і протиправних діянь. Для вікової групи 30-40 років характерні алкогольне обтяження, сімейно-побутові свари, судимість за аналогічні злочини тощо. Що ж стосується характеристики іншої категорії вбивць, то тут кримінальна активність охоплює в основному вікові групи від ЗО до 50 років, взаємостосунки яких з середовищем, де вони проживають, характеризуються сталою криміногенністю, хронічним алкоголізмом, психопатіями тощо [15, 114].

Зростає кількість неповнолітніх, які вчиняють вбивства і заподіюють тяжкі тілесні ушкодження.

По тяжких тілесних ушкодженнях активність характерна для різних вікових груп, але понад половини з них припадає на осіб віком 26-40 років. Це закономірно, оскільки напруження стосунків, наприклад, у сімейно-побутовій сфері, обумовлюється найчастіше алкоголізацією злочинців і потерпілих, яка у ці роки набуває "злоякісного характеру", наслідком чого стають агресивність, ревнощі, бажання помсти тощо. Ці дані ще раз підтверджують відоме положення про те, що прелюдія до злочину триває місяці, а то й роки.

Схема 2 [14]

Існувала думка, що у злочинців освітній рівень невисокий. Це підтверджувалося кримінологічними дослідженнями спеціалістів, що проводилися у 70-80-х роках XX ст. Але у наступні роки констатується значне підвищення освіти злочинців. Переважна більшість з них мають середню або середню спеціальну освіту. Мабуть, низька культура і прогалини в інтелектуальному розвитку злочинців пов'язані не стільки з їх освітою, скільки з загальною проблемою виховання людей.

Соціальний портрет злочинців "домальовують" відомості про їх сімейний стан. Особи, які вчиняють кваліфіковані вбивства, здебільшого не мають сім'ї, серед осіб, засуджених за тяжкі тілесні ушкодження, близько 50 % неодружених. Значна частина злочинців розлучена.

Соціальний стан осіб до вчинення злочину також має певне значення у причинному ланцюгу. Понад 50 % злочинців на день вчинення злочину не працювали і не вчилися. Це особи молодого і середнього віку, які зловживають спиртними напоями, негативно себе поводять, не мають будь-якої професії, постійно створюють криміногенні ситуації. За соціальним станом і видом заняття серед винних виділяються група робітників і працівників сільського господарства, працівники некваліфікованої праці. Їх частка у структурі злочинців становить близько 40%. Істотне зниження цього рівня (раніше було до 80 %) пояснюється тим, що багато осіб молодого віку, в минулому зайнятих некваліфікованою працею, зараз частково перейшли до категорії службовців різних фірм, малих підприємств, кооперативів, об'єднань тощо. У структурі злочинців, особливо вбивць, незначна частка кваліфікованих робітників, службовців, учнів та інших категорій населення [15, 145].

У структурі насильницьких злочинців спостерігається підвищення частки осіб без певного місця проживання і заняття. У зв'язку з переходом до ринкових відносин і появою в країні безробітних ця негативна тенденція зберігатиметься.

Відомо, що переважна частка насильницьких злочинів проти особи вчиняється місцевими жителями і за місцем проживання громадян.

Заслуговує на увагу і така соціально-демографічна ознака злочинців, як етнічна належність. Зараз проблема "закордонної" злочинності набуває в Україні тривожного характеру. "Гастролери" із інших регіонів учиняють багато злочинів, у тому числі вбивства і тяжкі тілесні ушкодження.

Серед морально-психологічних рис особи злочинців помітні такі: алкогольне обтяження (70-90%), імпульсивність, психопатичність, примітивність потреб, різні психічні аномалії, які мають соціальне і біопсихологічне походження. Так, за деякими даними судово-психіатричних експертиз у кримінальних справах, більше як третина злочинців-убивць мали травми голови, наслідком чого стали відхилення психіки (агресивність, мстивість, надмірна підозрілість, грубість, брутальність тощо). Не виключено, що ці явища мають своїм джерелом хронічний алкоголізм, наркотизм, а також неодноразову судимість та ін.

Зміст мотивів злочинців стає конкретним, якщо аналізувати види зв'язків між злочинцем і потерпілим. Близько 50% потерпілих при вбивствах без обтяжуючих обставин – це подружжя, в тому числі колишні, особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Таке не є характерним для кваліфікованих видів убивств, хоча й тут кожний шостий потерпілий – подружжя або розлучені. Основна маса потерпілих припадає на осіб, знайомих із злочинцем (спільна робота, місце проживання і проведення дозвілля). Взагалі при сімейно-побутових та ситуаційних злочинах мотив має емоційно-ситуативне "забарвлення". Збільшується частка неадекватних гостроті конфлікту, зовні безглуздих злочинів. Щодо вбивств з інших підстав, то їх мотиви часто лежать за межами міжособистісних стосунків між виконавцем і жертвою (наприклад, вбивства на замовлення). Мотиви дій вбивці-найманця, як правило, не збігаються з мотивами дій організаторів такого вбивства, які часто пов'язані з незаконними угодами в підприємницькій діяльності і сфері фінансово-кредитних відносин, злочинними засобами конкурентної боротьби тощо [15, 146].

Як відомо, віктимна поведінка потерпілого (жертви) є однією з умов, що сприяє вчиненню тяжких насильницьких злочинів. Багато потерпілих напередодні вчинення злочину поводять себе агресивно, протиправне, провокаційно, іноді лише випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто – злочинцем. Найбільш віктимними є чоловіки молодого віку, котрі ніде не працюють або займаються неква-ліфікованою працею, рівню якої відповідає рівень особистості. Поведінка більшості з них часто відіграє провокуючу роль. Разом з тим у структурі потерпілих з'явилися особи нових соціальних верств населення (підприємці, бізнесмени, банкіри, фермери, спортсмени та ін.) Збільшується кількість потерпілих серед людей похилого віку, пенсіонерів, інвалідів.