Інтелектуальна ознака злочинної недбалості. Законодавець, як і при описі самовпевненості, не вказує, говорячи про недбалість, на психічне ставлення суб'єкта злочину до своєї дії або бездіяльності, а лише зазначає у ч. З ст. 25 КК про непередбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків за наявності обов'язку та можливості такого передбачення. Це, однак, не означає, що тим самим у особи немає взагалі будь-якого психічного ставлення до діяння, яке спричинило суспільно небезпечні наслідки. У працях із психології та юриспруденції зазначається, що непередбачення наслідків свого діяння за наявності обов'язку і можливості їх передбачити — це наслідок певного психічного процесу, який відбувається у свідомості особи. Займаючи панівне положення, він нейтралізує (пригнічує) обов'язок і можливість передбачення суспільно небезпечних наслідків.
Таким чином, інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпечності вчинюваного нею діяння (дії або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків від цього діяння. [ 11 ]
За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Розрахунок особи — конкретний, спирається на обставину (властивість, зв'язок діяння) чи групу обставин, здатних, на її думку, відвернути настання наслідків. Вона у цьому впевнена. Однак, як було зазначено вище, у підсумку цей розрахунок виявляється помилковим, неправильним, оскільки особа переоцінила можливості обраних нею обставин. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає розрахунку на відвернення наслідків. В окремих випадках воля особи нібито і спрямована на недопущення наслідків свого діяння, тобто є розрахунок. Проте такий розрахунок і надія, яка ним була обумовлена, мають абстрактний характер. Надія, що виникає у особи, є невиразною, пасивною за змістом, це надія на «якось-то буде», на випадковість, а не на конкретні обставини. Наприклад, суб'єкт, який штовхає у воду людину, котра не вміє плавати, з човна, що знаходиться посеред широкої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине. Тому теорія та судова практика розглядають такі випадки як учинені з непрямим умислом.[ 9; 10 ]
Вольова ознака злочинної недбалості полягає у тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої інтелектуальні та психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таким наслідкам. Щодо таких дій у особи немає характерних для волі переживань — «треба», «це необхідно зробити», «я повинен їх здійснити», хоча ситуація давала їй достатню інформацію (зовнішні сигнали) для цього, а за своїми особистими якостями вона могла сприйняти й усвідомити цю інформацію та прийняти правильне рішення.[ 5 ]
Тобто, злочинна недбалістьвідрізняється від інших видів вини (прямого і непрямого умислу, злочинної самовпевненості) тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. Для встановлення злочинної недбалості також необхідно знати її інтелектуальну та вольову ознаки.
Таким чином відмінності злочинної недбалості від злочинної самовпевненості ми бачимо в таблиці 1.
| Необережність | Інтелектуальні ознаки | Вольові ознаки |
| Злочинна самовпевненість | Особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності) | Легковажно розраховує на їх відвернення |
| Злочинна недбалість | Особа не передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності) ! | Повинна була і могла їх передбачити |
Табл. 1.
Список використаних літературних джерел
1. Кримінальний кодекс України. Науково – практичний коментар / за ред. Сташиса В.В. - Харків. «Одісей» 2007. – 1183с.
2. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. / за ред. Клименко В. А. - Київ. Аттіка. 2003. – 284с.
3. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини.: навч. посіб. - Київ. «Істина». 2005. – 380с.
4. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник./ за ред. проф. Мельника В. І., доц.. Клименка В. А. // Київ. Юридична думка. 2004. – 352с.
5. Кримінальне право України. Загальна частина. 3-те видання. / за ред. проф. Сташиса В. В., Тація В. Я. // Київ. Юрінком Інтер. 2007. - 495.
6. Кримінальний кодекс України зі змінами та доповненнями станом на 15 січня 2009 року. - Харків 2009, - 288с.
7. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / Бажанов. В. І., Баулін. Ю. В., Борисов В. І. за ред. Бажанова В. І., проф. Сташиса В. В., Тація В. Я. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
8. Кримінальне право України. Загальна частина. Шелмяков П. О., Хохлова І. В. // Київ. 2006. – 268с.
9. Кримінальне право України. Фріс П. П. Київ. Атіка. 2004. – 486 с.
10. Навроцький В. О. Основи кримінально – правової кваліфікації. – Київ. Юрінком. Інтер. 2006. – 702с.
11. Пітер Лейленд. Кримінальне право. Основи. Англійський підхід. Київ. Основи.1996 – 208с.