РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
Злочинні посягання на власність банків
і застосування норм кримінального права
для їх припинення
План
1. Витоки та специфіка банківської злочинності.
2. Найпопулярніші сфери та види банківської злочинності.
3. Участь юридичних осіб у банківському шахрайстві.
4. Використана література.
1. Витоки та специфіка банківської злочинності.
Складні умови переходу до ринкових відносин, недостатнє правове забезпечення їх зумовили виникнення якісно нової, сприятливої обстановки для здійснення економічних злочинів, у тому числі і в банківській системі. Більш того, банківська злочинність є потужним каталізатором та осередком сучасної економічної злочинності в Україні. Основними причинами такого стану є:
♦ платіжна криза. Загальна сума дебіторської та кредиторської заборгованості на 01.07.2000 р. становила відповідно 193,3 млрд грн. і 272,2 мли грн. [87];
♦ значна "тінізація" економіки держави. Якщо в іноземних країнах на частку "тіньової" економіки припадає 5-10% ВВП, то в Україні до 45-50%, що є критичним рівнем, за якого держава втрачає свій вплив на розвиток сфер господарської діяльності [62|;
♦ наявність значної кількості бартерних операцій при проведенні платежів. У перщому півріччі 1998 року бартерні операції становили 41,7%, що практично виключало банки з організації розрахунків і обмежувало сферу фінансових відносин [62];
♦ поширення кримінальних засобів господарювання суб'єктів підприємництва, наявність значної кількості підприємств, які діють нелегально або напівлегально з приховуванням деяких видів своєї діяльності;
♦ корумпованість органів влади, змова посадових осіб, кримінальний лобізм в органах представницької влади;
♦ часта зміна правил фінансово-господарської діяльності, що нерідко призводить до суперечностей у нормативній базі і дає можливість уникнути відповідальності за скоєні злочини.
За таких обставин значна частина злочинів, що скоюються в сфері економіки, припадає на фінансово-кредитну систему, основу якої складають банки. Тільки при проведенні органами МВС України операції "Невід" (квітень-травень 1998 року) у перевіреній 521 банківській установі було викрито 83 факти розкрадання кредитних ресурсів, 93 факти шахрайства з фінансовими ресурсами, 7 фактів хабарництва [77]. До того ж кількість злочинів, скоєних у фінансово-кредитній сфері, має стійку тенденцію до зростання.
Серед економічних злочинів найбільшого поширення, особливо у банківській сфері, набули розкрадання грошових коштів, зловживання посадовим становищем, хабарництво. Все частішими стають факти незаконного переведення безготівкових коштів у готівку, безпідставного отримання та пролонгації кредитів, які не повертаються.
2. Найпопулярніші сфери та види банківської злочинності.
Досвід роботи підрозділів банківської безпеки показує, що найбільш криміногенного впливу зазнають операції банків із:
♦ залучення і розміщення грошових вкладів і кредитів;
♦ здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касового обслуговування;
♦ ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
♦ фінансування капітальних вкладів за дорученням вкладників або розрахунками інвестиційних коштів;
♦ випуску платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, векселів тощо);
♦ видачі за третіх осіб доручень, гарантій та інших зобов'язань, які передбачають їх виконання у грошовій формі.
Різного роду правопорушення при проведенні банківських операцій зумовлюють конкретні види злочинів. Останнім часом найбільше поширення отримали злочини, пов'язані з незаконним (необгрунтованим) одержанням і нецільовим використанням кредитних ресурсів. Підвищена суспільна небезпека таких злочинів визначається, у першу чергу, тим, що одержані кошти у багатьох випадках переводяться у готівку та привласнюються або переводяться за межі України з метою незаконної конвертації і зберігання на незаконно відкритих рахунках в іноземних банках.
У додатках 13, 14, 15, 16 наведено шахрайські схеми незаконного отримання та привласнювання банківських коштів при проведенні кредитних та інших операцій. В основу реалізації шахрайських дій злочинцями покладено зловживання довірою банку і введення його в оману відносно мети злочинних дій (додатки 17, 18).
Практика показує, що основними видами шахрайського обману є надання неправдивих відомостей, приховування обставин і фактів, організація фіктивного підприємництва. Причому такі дії, як правило, проводяться через цивільно-правові (договірні) відносини.
Злочинці при підготовці до проведення шахрайства з кредитними ресурсами намагаються:
♦ створити у банку видимість законно діючого учасника господарської діяльності;
♦ постати перед банком солідною, перспективною фірмою, яка має значні фінансові можливості для виконання умов кредитного договору, створити видимість широкого кола зв'язків;
♦ продемонструвати наявність засобів забезпечення повернення кредиту;
♦ показати наявність виробничих потужностей та інших умов для виконання економічного проекту.
Для досягнення поставленої мети злочинці вдаються до:
♦ внесення у документи про створення юридичної особи відомостей, які не відповідають дійсності;
♦ використання документів, що належали суб'єктам підприємницької діяльності, які припинили своє існування;
♦ використання без згоди власників чужих рахунків;
♦ виготовлення фіктивних платіжних та інших документів та ін.
Мають місце випадки, коли злочинці для отримання документів про реєстрацію юридичної особи використовують вкрадені або куплені паспорти, документи на підроблених бланках, чужі найменування фірм тошо.
Викриття таких злочинів утруднюється застосуванням злочинцями великої кількості підроблених і фіктивних документів, змови та розподілу ролей у групах злочинців, детальним плануванням злочинів. Крім того, значна кількість злочинів породжується і недосконалим законодавством у галузі кредитування. Так, крім Положення НБУ "Про кредитування", в якому наведена технологія проведення кредитної операції, та законів "Про заставу", "Про страхування", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до 01.01.2000 — Закон України "Про банкрутство"), не існує ніяких законодавчих або нормативних актів, які б захишали банки від протиправних посягань на їх кредитні ресурси, встановлювали відповідальність за неповернення кредитних позик.
На сьогодні існує тільки один підхід до кримінальної оцінки неповернення кредиту — ст. 148" Кримінального кодексу України "Шахрайство з фінансовими ресурсами" (додаток 19). Якшо шахрайство не доведено — кримінальна відповідальність за незаконне отримання і неповернення коштів банку не настає. Практика роботи слідчих органів показує, що в деяких випадках дії злочинців, які посягають на кредитні ресурси банку, можуть бути кваліфіковані за ст. 86' "Розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах", ст. 148" "Фіктивне підприємництво", ст. 172 "Посадовий підлог", ст. 194 "Підробка документів, штампів і печаток, збут їх та використання підроблених документів" Кримінального кодексу України .
Однак за таких умов, поряд з необхідністю доказів умисного неповернення кредитних коштів, необхідно доказувати, яким чином це було зроблено, щоб встановити вину і відповідальність злочинців.
Крім того, слід брати до уваги, що більше половини всіх злочинів, пов'язаних із посяганням на кредитні ресурси банку, здійснюється за участю працівників банків. Тому суди, за умови відсутності достатньої кількості доказів співучасті посадових осіб банку у безпосередньому скоєнні злочинів, як правило, виносять процесуальне рішення щодо зловживання посадовим положенням або щодо службової халатності працівників банку
оформлення злочинцями доручень на підставну осоу з метою отримання чекових книжок;
отримання чекових книжок та внесення у них фіктивних відомостей;
отримання фіктивних документів про реєстрацію підприємств, надання їх до установ банків та відкриття поточних рахунків.
Такі дії кваліфікуються за ст. 83 "Розкрадання державного та колективного майна шляхом шахрайства", ст. 172 "Посадовий підлог", ст. 194 "Підробка документів, штампів і печаток, збут їх та використання підроблених документів" Кримінального кодексу України [76].
Видами злочинних посягань на власність банків є також злочини, пов'язані з використанням акредитивів і векселів. Оскільки депонувати фіктивно утворену суму одержувачу коштів при акредитивній формі розрахунків можуть тільки працівники установ банків, одним із суб'єктів такого злочину обов'язково буде банківський службовець.
При організації таких злочинів злочинці використовують псевдоугоди, невигідні контракти, фіктивні товарно-транспортні документи, демпінгові, нееквівалентні розрахунки з постачатьниками.
3. Участь юридичних осіб у банківському шахрайстві.
Учасниками зловживань з акредитивами частіше всього є державні підприємства та комерційні структури. Останні у змові з працівниками банку, шо їх обслуговує, депонують державним організаціям фіктивно утворені грошові кошти і за їх рахунок отримують реальні матеріальні цінності. У разі викриття злочину збиток несе одержувач грошових коштів та його банк, з обсягів кредитних ресурсів якого знята ця сума.
Іноді учасником змови буває і постачальник, тоді продукція не відпускається, а останній виступає своєрідною ланкою, за допомогою якої "відмивається" фіктивно утворена сума. Отримана сума за своєю суттю фіктивною і повертається власнику на підставі відмови партнерів від угоди або ж за допомогою нової псевдоугоди, яка діє у зворотному порядку.