Анічков рішуче твердить, що «Володимирові боги не тільки не боги всього слов`янства, але навіть і не всіх північносхідних слов`янських племен» <...> Усі Володимирові боги, як тільки він прийняв Християнство, з часом позникали цілком.
З цими теоретичними припущеннями Є. Анічкова складно погодитися вже хоча б тому, що, скажімо, слово Перун – було поширене в низах, і ще й сьогодні воно загально відоме по всій Західній Україні, де визначає грім та блискавку. <...> Взагалі теорія Анічкова помітно суб`єктивна і місцями явно натягнена, в чому й сам автор <...> признається: «Весьма возможно, что я преувеличиваю».
Для вияснення української мітології дуже важливим є «Слово о полку Ігореві» 1178-го року. У ньому згадуються чотири головні боги: Дажьбог, Хорс, Волос і Стрибог, а також кілька малих божків: Див, Обида, Желя й ін. Перун, як бачимо, не згадується зовсім, а мав би бути згаданий, за теорією Анічкова, як головний княжо-дружинний військовий бог. А головне в «Слові» – спокійний дохристиянський фон і тон, помішаний з християнським, свідчить про ще не заснулу міцну поганську ідеологію. <...>
Головні дохристиянські боги
1. С в а р о г
<...> Можливо, що напочатку єдиним головним богом був у нас Сварог, бог Неба, сам Небо й світло. Він був основою всього, це прабог, владика світу. Сварог – батько сонця й вогню, і вже від нього пішли всі інші боги, як Сварожичі. Даждьбог, бог сонця, був його сином. Сам Сварог спочиває, а світом правлять його діти, Сварожичі. <...>
В науковій літературі Сварог – це бог вогню, тому він опікун ковальства і ковалів, а також опікун ремесла, шлюбу і родинного щастя. У грецькій мітології йому відповідні боги Гефест і Прометей.
Щодо ковальства, то в Християнстві покровителем ковальства, замість Сварога, стали Святі Кузьма і Дем`ян <...>.
2. П е р у н
У X віці в нашій українській мітології перше місце займає вже не Сварог, але Перун, відомий і іншим слов`янським народам, а також литовцям. Перун головний бог грому й блискавки, володар Неба. Він творча сила, що оживлює все, податель дощу. Пізніше, це бог воїн, покровитель війська. Військо, на доказ вірности договору, клянеться завжди Перуном у Києві, де на одному з пагірків стояв його прикрашений бовван: сам був дерев`яний, голова срібна, а вуса золоті. На крилатих вогнистих конях Перун їздить по небу в вогненній колесниці. На зиму він замикає небо й засинає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з Вирію зозуля, вона будить Перуна з зимового сну, і він відмикає небо й пускає на землю тепло. Тому й зозуля віщий птах.
У Початковому Літописі бог Перун згадується кілька разів. <...> В одному давньослов`янському перекладі грецького оповідання про Олександра Македонського ім`я бога Зевеса, що стоїть в оригіналі, перекладено словом Перун, а це вияснює значення цього бога. Про те саме свідчить і чеський Глоссарій 1202-го року, в якому слово Перун пояснюється словом Юпітер. <...>
Перун на всіх наводить страх, <...> аж дотепер збереглося стародавнє прокляття: «Бодай тебе Перун побив!»
Уявлення та повір`я про грім та блискавку в нас дуже старі. Під час грому забороняється свистіти чи співати, а також їсти або спати, бо грім заб`є. Злі сили сильно бояться грому й шукають порятунку під деревами, тому там не слід xоватися, щоб випадково не вбило разом з нечистим. Правда грому всі бояться, і тільки про відчайдушну людину говориться: «Він і грому не боїться». <...>
У глибоку давнину Перун був богом хліборобства, і це він насилав дощ. А пізніше, з розвоєм військових справ, Перун став богом воїном.
3. Даждьбог
Богом сонця в нас був Даждьбог, син Сварогів, син Неба. Першу згадку про нього подає південнослов`янський переклад візантійського Хронографу VI–VIII віку. <...>
Походження назви Даждьбог – своє, народне; це слово складне, зложене з наказового способу д а ж д ь, цебто дай, і бог, багатство, разом – податель добра, багатства, бог подавець, дарівник, <...> У цій назві слово бог давніше за даждьбог. В історичних пам`ятках це ім`я звичайно пишеться або по-давньослов`янському Даждьбог, або по-староукраїнському Дажьбог; народне було б Дайбог, – може це залишки його чуємо в такому частому в нас «дай боже», особливо в ритуальних обрядах та при питті <...>
У сучасній богомильській дуалістичній науці південних слов`ян згадується Дабог <...>. А взагалі Даждьбог – це бог достатку.
4. Хорс
Друга назва для бога сонця була Хорс. Чим він різнився від Даждьбога, нема змоги встановити. Багато вчених: Бодянський, Крек, Ягіч, Фаминцин і інші, твердять, що Хорс і Даждьбог – це одна особа, один бог сонця. Але проти свідчать самі пам`ятки, що все подають цих богів, не змішуючи, як дві особі. Одної форми назви для бога Хорса пам`ятки не знають, і пишуть різно: Харс, Хурс, Хурьс, Хоре, Хрос. У «Слові о полку Ігоревім» 1187-го року вживається назви Хорс, як бога сонця, при тому він зветься Великим: князь Ігор, утікавши, «Великому Хорсові волкомь путь прерискаше». У слов`янських перекладах ім`я грецьке Аполлон часом перекладене нашим Хорс. Божество це було добре відоме й західнім слов`янам. <...>
Деякі дослідники слово «Хорс» виводять із тюркської мови, чому Є. Анічков вважає Хорса божком тюрків, – ніби Володимир підпорядкував його своєму Перунові з політичних мотивів, але така теорія малооправдана.
Дослідники виставили багато різних гіпотез для вияснення етимологічного походження слова Хорс, але загальноприйнятого пояснення ще нема. <...> Але цікаво, що в сербів Хорс уживається, як ім`я власне, проте походження його в них невідоме.
5. Велес чи Волос
Одним з важніших богів був у нас і бог Велес, «скотій бог», цебто бог достатку, як пояснює його наш Початковий Літопис. Спочатку він, як і інші божки, був соняшним богом, але пізніше набрав собі іншого значення. Слово «скот» в давнину визначало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес – це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, ніби лат. Меркурій. Він, за твердженням мітологів, був не тільки охоронцем черід на землі, але пастухом і небесних стад, цебто хмар, і цим пов`язувався з Перуном.
Важливість цього божества бачимо з того, що князь і дружина клянуться Перуном і Велесом по договорах з греками, з 907-го року починаючи, і він часто пояснюється «скотій бог». У Літописі панує форма Волос, але в інших пам`ятках знаходимо й Велес. В «Слові о полку Ігоревім» XII в. поет і співець Боян зветься Велесовим онуком: «Віщий Бояне, Велесів внуче», а це показує, що Велес був і богом і поезії й музики, взагалі богом культури й мистецтва.
В Початковому Літописі під 980 роком вичисляються боги, яким Володимир поставив бовванів у Києві, і в цьому спискові Велеса нема; але знаємо, що його ідол стояв у Києві на Подолі, а ще на початку XI віку також у місті Ростові. <...>
Пізніше Велес був широко знаний, і широко зостався в топографічних східньо-слов`янських назвах. <...>
Є. Анічков твердить, ніби Велес був славною людиною, а потім попав у боги; а ставши богом, він почитався головно в купців, як бог торгівлі всієї Русі.
Саме слово Велес-Волос дослідники багато вияснювали, але усталеного ще нічого нема. Звичайно ототожнюють дві формі: Велес і Волос, але підстав для ототожнення нема, бо форми ці зовсім різні. «Волос» веде до форми Влас, але такої форми пам`ятки зовсім не знають. <...>
Слово Велес знане й серед слов`янсько-литовських народів. У чехів veles – нечиста сила, слово знане з XIV віку. Латиське vels – біс, литовське velis – небіжчик, vele – душі померлих, чому припускають, що Велес був перше духом предків, що дбав про хатню худобу, а звідси б і став він «скотьїм богом». <...>
Є теорія про походження назви Волос від слова ст.-сл. воль, пізніше віл, бо віл – бик часто обожнювався.
В Україні серед обжинкових звичаїв є й т. зв. Волосова (чи Іллєва) борода: остання купка збіжжя зав`язується на бороду, і при співах відповідних пісень через неї пролазять парубки.
В Християнських часах Велеса заступив Св. Власій, що святкується 11 лютого. Заступив не тільки через фонетичну співзвучність, але й через нахили свого життя, бо з його життєпису знаємо, що Св. Власій був добрим пастухом, чому й замінив попереднього пастуха Велеса, і став покровителем черід (стад). У Новгороді на місці, де стояв ідол бога Велеса, пізніше була побудована Церква св. Власія, покровителя скота.
Деякі вчені готові навіть викреслити бога Велеса з нашої мітології, бо ніби він постав із Св. Власія, – очевидно, це перебільшення. У Греції Св. Власій вважається оборонцем скота з давнього часу, і як оборонець скота, він шанується й по Європі: в Німеччині, в Англії, у Франції, а також у Болгарії, Сербії, Чехії й інш. краях. Св. Власія звичайно малюють на образах з кіньми та з худобою, а під час хвороби скота йому моляться. В Новгородському Літописі під 1187 роком Волос уже виступає як Власій, на що звернув увагу ще М. Костомаров [Николай Иванович Костомаров (1817–1885) – знаменитый русский историк, публицист, автор многотомного издания «Русская история в жизнеописаниях ее деятелей», а также работы «Славянская мифология» (Киев, 1846 (М., 1995)). – Л.С.].
6. Стрибог
Стрибог був богом вітру. Його ім`я часте по давніх пам`ятках, але, як і в інших богів, мало виразне. <...> В 980 році князь Володимир поставив у Києві боввана Стрибогового для поклоніння, як свідчить про це Початковий Літопис. Княгиня Ярославна в «Слові» звертається до Вітру, як до бога: «О Вітре-Вітрило, чому, Господине, насильно (силою) вієши?»
Назву Стрибог виводять різно. <...> Перша частина назви Стрибог мусить бути наказовий спосіб, як у Даждьбог, і інших подібних складених іменах (Тягнибіда, Перебийніс і т. ін.). Цю назву Стрибога, як бога нищителя, рівняють з гр. Аполоном того ж значення. Виводять і від чеського (шетржити) – берегти, щадити, милувати.