1.1 Роль інституту президентства в державотворенні України
Розвиток державотворення Української держави прийнято вважати 01.12.1991 р., коли відбулися загальні прями вибори глави Української держави, а вже 05.12.1991 р. новообраний Президент України Л.М. Кравчук склав присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України. Таким чином, Президент став уособленням незалежної Української держави не тільки юридично(за Конституцією), а й фактично (у суспільній свідомості). За таких умов становлення і розвиток президента в Україні відбуваються на тлі та у нерозривному зв’язку з розбудовою незалежності держави в цілому насамперед, з формуванням нового державного механізму. Політико-правова практика свідчить, що протягом усіх років незалежності Президент України відігравав ключову роль у процесі розбудови української держави.
Еволюція конституційно-правового статусу Президента України, формування його компетенції є найбільш яскравою ілюстрацією тривалих пошуків оптимальної форми Української держави, насамперед, пошуків найбільш прийнятної форми правління. Актуальною проблемою на сьогодні залишається чітке визначення місця і ролі Президента України в загальній системі органів влади. Інститут президентства посідає одне з провідних у системі державної влади України, що, однак, не є свідченням достатньої визначеності його повноважень. З часу утворення він постійно розвивається, змінюється, на нього впливають трансформаційні процеси, пов’язані зі змінами у суспільстві. Змінюються і уявлення про місце і роль глави держави в системі влади, йде пошук оптимально статусу Президента, його законодавчого закріплення.
Хоча глава держави функціонально і тяжіє до виконавчої влади, однак уряд створений як вищий орган виконавчої влади. Тому має місце розмежування не тільки повноважень, а й самої державної влади між Президентом і урядом, між парламентом і Президентом. У процесі такого розмежування Президент нерідко «перетягує» на себе повноваження інших органів; частково – парламенту, частково - уряду. В результаті йде процес формування особливого інституту президентської влади, що, безумовно, відрізняється від інститутів законодавчої і виконавчої влади[10; 24].
Слід також звернути увагу на те, що проблеми правового статусу глави держави та його компетенції значною мірою роз’яснюються політичними аспектами – поділом публічної влади між політичними силами країни, ставлення до інституту президентства різних соціальних груп суспільства, не визнання цього інституту за радянських часів.
Політико-правові проблеми, що виникають у зв’язку з необхідністю і особливостями інституту президентства в Україні, його місця і ролі в розбудові української державності, набули важливого значення у контексті переходу від президентсько-парламентської системи, яка вже відіграла свою роль у становленні державності, забезпеченні стабільності суспільства і держави, до парламентської-президентської системи, яка відповідає європейській моделі та є найбільш поширеною у демократичних країнах. Враховуючи це, Президент України пропонує передати частину своїх повноважень парламенту у сфері кадрової політики, зокрема, призначення Прем’єр - міністра, формування парламентської більшості.
Висновок:
1) Завершуючи огляд ролі інституту президентства в державотворенні України, можна стверджувати, що протягом всіх років незалежності глава держави є головною рушійною силою суспільно-політичних і соціально-економічних перетворень.
2) За чинною Конституцією (ст.102) Президент України є главою держави і виступає від її імені, і, з одного боку, можна вважати, що не входить до жодної з гілок влади,забезпечуючи узгоджене функціонування всього державного механізму [13; 341]
1.2 Конституційно-правовий статус Президента України
Конституційно-правовий статус Президента України виник і дістав своє нормативно-правове закріплення, після проголошення незалежності України.
Законом ”Про Президента Української РСР” від 5 липня 1991 р. в Україні було запроваджено посаду Президента України, який згідно зі ст. 1 Закону визнавався найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади[2].
Згаданий правовий статус Президента України булло уточнено ст. 19 Конституційного договору між Верховною Радою та Президентом України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України ” від 18 червня 1995 р., за якою Президент України визнавався главою держави і главою державної виконавчої влади в Україні.
Нарешті, Конституція України 1996 р. визначила, що Президент України є главою держави і виступає від її імені.
Глава держави – це або конституційний орган, або водночас і вища посадова особа держави. У першому випадку глава держави відповідно до Конституції розглядається як невід’ємна складова парламенту, тобто законодавчої влади, оскільки без його підпису закон є недійсним. У другому випадку він є главою виконавчої влади і водночас главою держави. У третьому лише главою держави, який не входить до будь-якої гілки влади:законодавчої, виконавчої та судової.
Главою держави звичайно є особа, яка посідає вище місце в ієрархії державних інститутів і яка здійснює верховне представництво як у внутрішньо економічному житті, так і на міжнародній арені. Нарешті, це символ державності народу.
Правовий статус президента визначається республіканською формою правління.
Роль глави держави в президентських республіках досить важлива, оскільки він поєднує повноваження глави держави і глава уряду [9; 356].
Сутність напівпрезидентської моделі зводиться перш за все до міцної президентської влади, яка здійснюється в умовах нежорсткого поділу влади, як це спостерігається у президентських республіках. Глава держави звичайно відповідає за розв’язання загальних стратегічних питань, контролюючи при цьому певні сфери діяльності уряду, в той час як прем’єр-міністр несе безпосередню відповідальність за здійснення державного управління.
Така модель притаманна і правовому статусу Президента України.
При з’ясуванні місця і ролі будь-якого органу держави і посадової особи, які визначаються Конституцією, принциповим є: визначення його функціонального призначення і місце, яке орган або посадова особа посідає у системі державних органів [9; 357].
Згідно з Конституцією України Президент України є главою держави. Проте місце і роль глави держави в системі органів саме державної влади у Конституції чітко не визначені. Надання Президентові статусу глави держави пояснюється перш за все необхідністю підвищити рівень представництва держави всередині країни і за її межами в період проголошення і становлення України як незалежної держави, а здійснення цих функцій у всіх країнах з напівпрезидентською формою правління завжди притаманне Президентові країни.
Виходячи з цього, слід визнати, що здійснення ним представницької функції гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина дає можливість Президентові України посідати особливе місце в системі органів державної влади і не входити до жодної з її гілок.
У процесі здійснення представницької функції Президент України визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави відповідно до Конституції і законів України, виходячи з передвиборчої програми Президента, в якій визначено стратегічні напрями побудови держави, суспільства, їх економічного, соціального і культурного розвитку.
Президент вживає відповідних заходів, пов’язаних з охороною суверенітету України, її територіальною цілісністю, використовуючи при цьому лише визначені Конституцією його власні повноваження.
Він несе персональну відповідальність за додержання Конституції України, захистом прав і свобод людини і громадянина. Здійснення Президентом цих функцій не дає підстався стверджувати, що його влада поширюється на всі гілки державної влади.
У Конституції України закладено загальні засади системи стримувань і противаг, яка покликана сприяти взаємодії і взаємозалежності законодавчої, виконавчої та судової влади. При цьому Президент України забезпечує погодження функціонування і взаємодію всіх органів державної влади, виступаючи як своєрідний арбітр[9; 359].
1.3 Реформування конституційно-правового статусу Президента України
Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які визначають місце та роль Президента України в системі органів державної влади; та його взаємовідносини з іншими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають конституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини;визначають функції та повноваження Президента України.
Президент України посідає окреме місце в системі органів державної влади. Конституція України 1996р., на відміну від попередньої Конституції та Конституційного договору від 8 червня 1995р., які визначали його статус як глави держави і глави виконавчої влади, не відносить Президента України до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади. Водночас, за Конституцією України 1996 р. глава держави зберігав досить широкі повноваження (установчі та контрольні) в сфері виконавчої влади і наділявся суттєвими прерогативами в сферах законодавчої і судової влади[10; 23].
Із внесенням змін до Конституції України змін 8 грудня 2004р. конституційний статус Президента України отримав подальшу трансформацію, що пов’язано з переходом до парламентарно – президентської форми правління. Так, суттєво зменшуються його прерогативи в сфері виконавчої влади (повноваження щодо формування Уряду фактично перейшли до парламенту), тим часом розширилися його контрольні повноваження стосовно Верховної Ради України – Президент України отримав додаткові підстави для дострокового припинення повноважень парламенту.