Що стосується чисельності членів комітетів, то закон її не визначає. Проте він дає парламентарям можливість працювати одночасно більше ніж в одному комітеті. Крім постійних комітетів, для вирішення поточних проблем у кнесеті формуються тимчасові (допоміжні) комісії, члени яких обираються членами постійних комітетів. Треба відзначити, що тимчасові комісії мають ті ж повноваження, якими володіють і постійні комітети. Крім обговорення законопроектів та їх підготовки до другого читання, комітети вправі обговорювати підзаконні акти, прийняті міністерствами для реалізації законів. Кнесет формує також тимчасові комісії, які називаються парламентськими, для вирішення надзвичайних проблем. Термін та обсяг повноважень парламентських комісій такою ж, якою й у тимчасових. Крім того, кнесет має право утворювати комісії щодо розслідування або уповноважувати один з постійних комітетів, або формувати комітет з числа членів кнесету для розслідування справи. Він же визначає завдання і компетенції комітетів з розслідування. У складі кожного з комітетів повинні працювати представники партій, які не беруть участі у формуванні уряду. Представництво партій пропорційно до їх чисельності в кнесеті.
ІНСТИТУТ УРЯДУ
Найважливіша роль в житті ізраїльського суспільства належить уряду. Він належить до числа парламентських урядів, так як його доля нерозривно пов'язана з долею органу, який його формує. Правове становище, спосіб формування, структура і відповідальність уряду регулюється Основним законом «Про уряд», який був прийнятий в 1968 р. і скасовано новим законом 18 березня 1992 р. (Основний закон «Про уряд»), відповідно до якого прем'єр-міністр почав обиратися загальним прямим голосуванням.
Згідно з Основним законом, уряд складається з прем'єр-міністра і міністрів. Прем'єр-міністр обирається Кнесетом за пропозицією президента (п. 6) терміном на 4 роки (термін повноважень парламенту). Кандидат на пост прем'єр-міністра протягом 21 дня повинен сформувати уряд. У разі, якщо кандидат не може цього зробити, президент має право продовжити цей термін ще на 21 день, якщо ж не справляється з поставленим завданням протягом цього терміну, то президент має право запропонувати Кнесету іншу кандидатуру. Практика показує, що в цьому випадку уряд формується лідером партії, що має більшість мандатів у парламенті. Основний закон «Про уряд» встановлює, що представники політичних партій, які мають більшість у кнесеті, має право письмово звернутися до президента з пропозицією про доручення одному з членів парламенту сформувати уряд.
До цієї заяви додається письмова згода запропонованого кандидата. У такому випадку новому кандидату дається 14 днів для формування уряду. Згідно з пунктом 14 Основного закону «Про уряд», цей ж кандидат повинен очолити уряд. Кандидат вважається обраним на посаду прем'єр-міністра, якщо за нього проголосувала абсолютна більшість членів парламенту. Основний закон «Про уряд» визначає число членів уряду: їх не повинно бути менше 8 і більше 18. За Основним законом не менше 50% міністрів повинні бути членами кнесету. Основний закон передбачає, що якщо число членів уряду не перевищує 8, то відсторонення від посади навіть одного міністра не допускається (п. 33). У разі, якщо число міністрів стало менше 8, то прем'єр-міністр призначає нових міністрів протягом 72 годин.
Міністр може стояти на чолі певного міністерства чи бути міністром без портфеля. Міністри за свою діяльність несуть подвійну відповідальність: вони відповідають і перед прем'єр-міністром, і перед Кнесетом.
Міністр має право призначити одного заступника з числа членів кнесету за згодою прем'єр-міністра. Заступник міністра йде у відставку разом з міністром. Крім того, втрата статусу члена кнесету тягне за собою втрату посади заступника міністра. У парламенті заступник міністра діє від імені міністра (п. 34-36).
Крім прем'єр-міністра, міністрів і їх заступників при уряді формуються тимчасові і постійні міністерські комісії (п. 27). Серед них: комісія з економічних питань, комісія економічного планування, комісія координації та управління, комісія з підготовки законопроектів та ін Найбільш важливою з них є комісія з національної безпеки, до складу якої входять прем'єр-міністр, міністр оборони, міністр юстиції, міністр закордонних справ, міністр внутрішньої безпеки і міністр фінансів. До складу цієї комісії можуть бути включені і інші міністри, однак її чисельність не повинна перевищувати 9 осіб, вона проводить закриті засідання для обговорення питань, що стосуються державної безпеки, зовнішніх відносин держави і т.д. (П. 41). У цьому ж пункті Основний закон «Про уряд» закріплює відкритий характер засідання уряду.
Як вже говорилося, на підставі нового Основного закону «Про уряд» міністр почав обиратися загальним народним голосуванням. Цей закон закріплює, що прем'єр-міністром може бути обраний будь-який громадянин Ізраїлю, який досяг 30-річного віку та володіє пасивним виборчим правом у кнесет.
Кандидат на пост прем'єр-міністра може бути висунутий як громадянами, так і політичними партіями і блоками. Основний закон закріплює, що блок, що має не менше 10 членів у складі попереднього парламенту і має список кандидатів до нового парламенту, може висувати свого кандидата на цю посаду. Крім того, 50 000 громадян має право висувати кандидата на пост прем'єр-міністра.[5]
Згідно з Основним законом обраним вважається кандидат, за якого проголосувала абсолютна більшість виборців. А у випадку, якщо жоден з кандидатів не отримає такої більшості, проводиться другий тур. Щоб зайняти пост прем'єр-міністра, у другому турі потрібно отримати просту більшість голосів. Обраний повинен представити Кнесету склад свого уряду і його програму протягом 45 днів з дня опублікування результатів виборів.
Відповідно до п. 5 Основного закону, один або два міністри можуть бути заступниками прем'єр-міністра, при цьому треба відзначити, що до 1977 р. пост заступника голови уряду міг займати один міністр. Для досягнення політичного компромісу між партіями в 1977 р. була прийнята поправка до Основного закону, на підставі якої прем'єр-міністр став мати двох заступників.
До компетенції уряду входить:
- Визначення внутрішньої і зовнішньої політики держави;
- Складання та виконання бюджету;
- Управління державним апаратом;
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1.Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий. – К.: Право, 2006. – С. 244
2.Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 2007. – С. 274-275
3.Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, 2005. – С. 258
4.Федоров І.В. Історія держави і права зарубіжних країн, К.; Вища школа,2004. – С. 263
5.Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. -М.:Наука, 2006.- C. 152-153
[1] Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий. – К.: Право, 2006. – С. 244
[2] Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 2007. – С. 274-275
[3] Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. -М.:Наука,2006.- C. 152-153
[4] Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, 2005. – С. 258
[5] Федоров І.В. Історія держави і права зарубіжних країн, К.;Вища школа,2004. – С. 263